Цього тижня мені випала честь побувати на заході «Війна в Україні: поле битви за майбутнє Європи», який відбувався в Чатем Хаузі (Лондон). Як завжди, він зібрав провідних українських та британських експертів, які протягом дня обмінювались думками щодо російсько-української війни та її наслідків для України, Європи й світу. Одна з ключових ідей, яку обговорювали наші міжнародні партнери, полягала в тому, що лише сильна Україна здатна змусити Росію завершити війну.
А цього можна досягти, якщо наша держава водночас триматиме лінію фронту і матиме економічну й енергетичну стабільність. Лише цей трикутник, який систематично підсилюють міжнародні партнери, є запорукою миру на прийнятних для України умовах. Саме тому у час війни право на помилку вкрай обмежене, адже держава, що бореться за виживання, не може дозволити собі внутрішнього саботажу. Тож інформація про операцію «Мідас» стала для українських та міжнародних учасників громом серед ясного неба.
Справа «Мідас», яку розслідують НАБУ та САП, стосується не лише зловживань у державній компанії. Її масштаб і терміни розгортання перетворюють цю справу не на чергову корупційну історію, а на загрозу життєзабезпеченню держави в умовах повномасштабного вторгнення. З огляду на те, що її вплив на стабільність роботи військово-промислового комплексу такий великий, учасників цієї схеми можна притягнути до відповідальності за державну зраду.
Понад $100 млн, які пройшли через схему, що функціонувала в «Енергоатомі» — ключовому виробникові електроенергії в Україні, — лише невелика частина вкрадених коштів, які задокументували детективи НАБУ. За даними слідства, низка підрядників змушена була сплачувати 10–15 % від вартості контрактів як «гарантію» того, що їхні договори не заблокують. Із записів, оприлюднених під час розслідування, можна дізнатись про внутрішню ієрархію ухвалення рішень, непрозорі механізми відбору постачальників, а також про контроль за грошовими потоками в межах компанії.
Цинізм цієї історії в тому, що учасники схеми вдарили в серце життєбезпеки України. Саме «Енергоатом» утримує до половини всієї генерації електроенергії в країні. У структурі української енергосистеми він виконує роль базового постачальника з монопольним становищем. У разі дестабілізації роботи компанії компенсувати втрати потужностей в оперативному режимі практично неможливо. Адже жоден інший виробник енергії не має співмірного ресурсу. Це робить внутрішні порушення критичними не лише для цивільного сектору, а й для оборонного комплексу. За відсутності великих гідро- та теплових резервів саме ця структура стала основою енергосистеми під час вторгнення. Її безперебійна робота — не абстрактне благо, а базова передумова для функціонування оборонної економіки.
Попри знищення інфраструктури, «Енергоатом» залишився головною опорою системи. Заводи, що виробляють техніку й дрони, підприємства з ремонту, склади, логістичні хаби, резервні пункти живлення, мобільні майстерні, напряму залежать від енергетичної стійкості. Це не гіпотеза, а базова передумова технологічного процесу.
«Укроборонпром», тепер реформований у структуру «Українська оборонна промисловість», об’єднує понад 130 підприємств. Згідно з відкритими повідомленнями, понад 40 з них вже переорієнтовані на роботу у режимі підвищеного навантаження чи релоковані у безпечніші регіони.
Саме там нині збирається техніка, ремонтується броня, тестуються нові рішення. Доступ до стабільного постачання — одна з головних умов цих процесів. Видання «Военное дело» зазначає, що «кожне промислове підприємство, включно з військовими заводами, залежить від електроенергії для роботи машин і виробничих ліній». Те саме підтверджують і міжнародні джерела. Аналітики CSIS прямо вказують на вразливість оборонної промисловості через слабкість енергетичної інфраструктури. У такій конфігурації будь-який збій, хай то технічний, фінансовий чи організаційний, стає перешкодою для виробництва. Це означає потенційні затримки, підвищення витрат, зростання простоїв.
І яке значення має те, що в Україні вже локально виготовляють міни, снаряди, бронетехніку, БПЛА, якщо масштабування цих виробництв неможливе без надійного живлення? Наприклад, проєкт із Nammo, що передбачає випуск артилерійських боєприпасів за норвезькою ліцензією, запускається у партнерстві з державою, але залежить від технічної стійкості промислової інфраструктури. Включно з енергетикою.
Формально у пресслужбі компанії заявили, що корупційна схема не вплинула на виробничу діяльність. Водночас це твердження не знімає питань до механіки самої моделі. Якщо постачальник закладає «відкат» у вартість, то об’єкт або отримає менше, або пізніше, або гіршої якості. Або все одночасно. У воєнних умовах це питання не ефективності бюджету, а стабільності лінії оборони. Зі свідчень, наданих НАБУ, зрозуміло, що схема діяла понад півтора року, охоплювала не лише процедури закупівель, а й кадрові рішення всередині компанії. Особливо показовими є записи, де обговорюється використання бюджету на захисні споруди об’єктів генерації. В одній розмові один із фігурантів називає заплановані видатки «божевільними грошима», які «треба прокачати». Про що саме йшлося, слідство поки не повідомило, але об’єкти, які мали посилювати стійкість АЕС до ударів, стали предметом інтересу цих діячів.
На практиці це означає, що кожен додатковий відсоток витрат через схеми чи відкати, кожен день затримки постачання обладнання або модернізації, кожне відтерміноване рішення — фактор, що впливав на темпи виробництва зброї. Якщо енергетична система працює нестабільно, підприємства ВПК змушені переходити на резервне живлення чи зменшувати інтенсивність. Якщо контракти дорожчають через корупцію, вартість кінцевої продукції зростає. Якщо менеджмент зайнятий не модернізацією, а розподілом потоків, система сповільнюється. Наслідком цього є те, що фронт отримує менше, пізніше чи з нижчою якістю.
Електроенергія потрібна не тільки виробництву. Вона живить тилові логістичні структури: ремонтні майстерні, мобільні сервісні центри, склади, медичні пункти, генератори забезпечення. Якщо «Енергоатом» працює в умовах постійного витоку ресурсів, це означає, що частина потенційно мобілізованих коштів іде в обхід армії. Це відчувається не одразу.
Пряма шкода бюджету — це окрема тема. За словами директора НАБУ Семена Кривоноса, організована злочинна група, яку пов’язують з наближеними до ОП фігурами, створила власну систему контролю над рішеннями компанії. У її межах рухалися десятки контрактів. Формально всі учасники діяли в межах службових повноважень. Насправді позасистемний центр ухвалення рішень мав більше впливу, ніж департаменти і служби самої компанії. Характерним виглядає і те, що один із ключових фігурантів, бізнесмен Тимур Міндіч, залишив країну за кілька годин до початку обшуків. І хоча Зеленський пригрозив введенням проти нього санкцій, таке покарання виглядає досить сумнівним. Адже їх введення унеможливить його депортацію з Ізраїлю до України. Це як у тій казці, коли вирішили покарати щуку, кинувши її у воду.
Є ще одне питання, яке не ставиться напряму в релізах, але висить у повітрі, —наскільки подібні схеми могли діяти й в інших стратегічних держкомпаніях? «Енергоатом» — перший, але навряд чи останній випадок такого масштабу. Якщо навіть частина контурів корупції на ньому повторюється в інших держструктурах, можна припустити, що ціла система виробництва, ремонтів, модернізації, логістики і тилового забезпечення працює з втратою ефективності. Для економіки це проблема, а для армії подібна можлива затримка бронетехніки чи невчасна модернізація — катастрофа.
Послаблення обороноздатності в умовах війни — це не управлінська помилка і не технічний недогляд. Бо коли гроші, що мали бути спрямовані на захист об’єктів критичної інфраструктури, опиняються у приватних гаманцях, а ці об’єкти залишаються вразливими до ударів, це вже переходить у площину кримінальної відповідальності за статтею 111 Кримінального кодексу України. Йдеться про державну зраду, а саме умисне діяння на шкоду суверенітетові, територіальній цілісності, недоторканності, обороноздатності або державній безпеці. Адже наслідком подібних зловживань стало ослаблення спроможності держави вести війну та захищати своїх громадян.
Нині дуже важливо прослідкувати, щоб діяльність усіх посадовців, включно з чинними членами уряду, які своїми діями системно підривали критичні ланки національної безпеки, допускаючи схеми, що унеможливлюють вчасне постачання електроенергії до підприємств, які виготовляють зброю, розслідувались не лише як зловживання, а і як диверсія і державна зрада. Тож чекаємо на кримінальні справи з боку СБУ.
До речі, (не)реагування СБУ на цю справу стане відповіддю на запитання, чи достовірна інформація на плівках про те, що фігуранти буцімто ділились вкраденими коштами з СБУ і ДБР. Бо якщо це так, тоді справи набагато гірші.
І останній та, мабуть, найболючіший висновок. На тлі цих подій і розуміння, якого удару фігуранти справи завдали обороноздатності та енергетичній стійкості країни, стає зрозумілішим, чому росіяни не йдуть із нами на переговори по завершенню війни.