Після своєї колонки «Хроніка» я отримав такий лист:
«Вітаю, шановний пане. Вже декілька років наважувався Вам написати і тільки “дійшли руки”. Я проживаю в Дніпропетровській області і хотів би Вас запитати дещо з приводу походження Вашого роду та Вашого прізвища. Справа в тому, що прізвище моєї дружини до заміжжя ОНУХ. Хотілося, може, у Вас дізнатися наскільки це розповсюджене прізвище, чи, можливо, це є якимось родинними зв’язками? Я подивився на Вікіпедії Вашу біографію, що Ви народилися в Любліні і рідні моєї дружини також з тих країв. Її прабабця була Онух Марія Францівна. Її дід був Онух Йосип Іванович 1907 року народження, служив у 1928-1930 роках уланом у Війську Польському (19 полк, розташовувався у м. Острог). Двоюрідна бабуся моєї дружини Онух Феодосія Йосипівна народилася в 1932 році і судячи з копії її радянського паспорта у селі Зарузне, Люблінської області, але наприкінці 40-х років мешканців їхнього села було переселено до України, в Дніпропетровську область, де в 1949 році народився батько моєї дружини — Онух Віктор Йосипович. Отака ось біографічна історія сім’ї моєї дружини, то цікаво було б дізнатися Вашої думки щодо походження прізвища Онух і чи було це компактне поселення Онухів в Любліні, чи це досить розповсюджене прізвище на польських землях. Заздалегідь вдячний за зворотній зв’язок!»
Шановний пане, дуже цікаво дізнатися про Онухів, які опинились і оселились на Дніпропетровщині.
Кілька слів про мене й мою гілку Онухів, які дозволять краще контекстуалізувати історію нашого роду.
Мій батько Анджей (Андрій) Онух народився у Фергані (тодішньому Скобелєв) в Узбекистані, де мій дідусь Міколай (Микола) Онух, народжений в 1889 році в Седлиськах (Селиськах), служив в армії Російської імперії. На свої історичні родинні землі дідусь із бабусею повернулися в 1922 році. Повернулися до Седлиськ (Селиськ), які межували з володіннями магнатської Ординації ґрафів Замойських. У міжвоєнний період мій дідусь працював комірником у млинах Ординації, а бабуся виховувала трьох дітей — Олену, Андрія й Марію. Восени 1942 року німецькі окупанти виселили всіх мешканців Селиськ, а на їхнє місце поселили німців із Бессарабії, території нинішньої Молдови. Дідусь і бабуся після виселення спочатку жили в Холмі, а потім у Замості. У 1943 році в православному соборі в Холмі мій батько узяв шлюб із моєю мамою Лідією. Мої батьки після кількох років у Замості, де батько мав приватний оптовий склад, а моя мама виховувала мою старшу сестру Аліну, переїхали до Любліна, де мій батько багато років був директором найбільшого у Люблінському воєводстві торгового кооперативу (LSS Społem). У Любліні я ходив у художню школу, а після випуску вступив у Академію мистецтв у Варшаві. Після закінчення навчання у 1979 році я працював у виші до 1986 року, коли переїхав у Канаду й залишився там на 11 років. Восени 1997 року я переїхав в Україну, де обійняв посаду директора Центру сучасного мистецтва при Києво-Могилянській академії. У 2005 році я долучився до польської дипломатичної служби і був призначений Першим радником Посольства РП у Києві і директором Польського Інституту в Києві. У 2010 році мене призначили консулом РП у Нью-Йорку й директором Інституту польської культури. 2014 року я завершив свою роботу в польській дипломатичній службі й повернувся в Торонто, де живу зараз.
Щотижня я пишу колонки для київського «Українського тижня».
У мого діда Миколи було двоє братів, яких 1944 року разом з іншими мешканцями Седлиськ переселили в Совєтську Україну. Наскільки мені відомо, обидва брати поселилися на Волині.
Син одного з братів мого діда оселився в Одесі й там створив сім’ю. Працював на посаді міського енергетика. Своєю чергою його син, а мій другий двоюрідний брат, працював на Одеській кіностудії. Дід Микола до кінця життя підтримував зв’язок зі своїми братами в Україні. Коли обірвалося його життя, обірвались і контакти з родиною Онухів в Україні.
У мого батька Андрія було дві сестри, які жили в Седлиськах і Замості. Старша сестра Олена мала доньку Ольгу, яка жила в Замості разом зі своєю донькою Ельжбєтою і внуком. Молодша сестра Марія жила в Седлиськах і мала трьох доньок. Старша Аліна живе в Седлиськах дотепер, а дві молодші близько сорока років тому емігрували до Італії і там створили родини.
З доньками тітки Марії я втратив контакт багато років тому, одразу ж після мого весілля з Мирославою. З моєю кузеною Ольгою і її донькою Ельжбєтою ми були на зв’язку ще 10 років тому.
Пра-прабабуся моєї мами Катерина (Катажина) також походила з лінії Онухів із Седлиськ, але не знаю, чи була вона споріднена з лінією Онухів, з якої походив мій батько.
Моя єдина старша на 9 років сестра Аліна жила в Варшаві й була журналісткою в найкращому польському щотижневому жіночому часописі «Przyjaciółka» («Подруга»). Її єдина донька Аніта живе у Варшаві і також працює журналісткою у жіночій пресі. Три її доньки мають уже тільки 25 % українського коріння, а внуки Аніти, які живуть в Англії і в Нідерландах, ще половину від цього, тобто 12,5 %.
Моя єдина донька Ольга — викладачка політичних наук в Манчестерському університеті в Англії і перша в англомовному світі професорка, фахівчиня з «порівняльної політології й української політики». У мене досі немає внуків, тож можливо на моїй доньці Олі закінчиться лінія седлиських Онухів, предок якої Міколай Онух лишив свій слід на документі 1760 року, коли від імені «седліської громади» підписав документ про розділення кордонів між седліською громадою і Ординатом Клеменсом Замойським від імені родинної ординації магнатів Замойських.
В околицях Замості прізвище Онух колись зустрічалося не так вже й рідко. Онухи мали свої історичні садиби в Старій Замості, Зарудзі, Бортатичах. Про лінію, з якої походить Ваша дружина, я нічого не знаю, тож не знаю, чи ми споріднені і чи могло так бути, що серед моїх предків був «польський улан» Йосип (Юзеф) Іванович Онух, який народився в 1907 року і в 1928-1930 роках служив уланом 19 полку волинських уланів в Острозі.
Коли ж ідеться про місце народження бабусі Вашої дружини Онух Феодосії Йосипівни, то тут точно йдеться про село Зарудзя, в якому жило багато Онухів, зокрема кузени мого дідуся.
(Згідно з «Географічним словником Польського Королівства» 1895 року Зарудзя було селом і фільварком у Замойському повіті, тогочасної ґміни Високе, парафії в Неліші. Фільварок належав до Звіринецького ключа в маєтку Лапіґуз Замойської ординації. Перепис населення 1827 року зафіксував тут 25 хат і 150 мешканців).
Усі ми Онухи з роду українці, хоча в наступних поколіннях до нас долучаються інші: поляки, росіяни, американці, англійці, канадці, німці, італійці.
Упродовж своєї довгої історії замойські Онухи жили в різних державах, часто навіть не виїжджаючи із Седлиськ (Польське Королівство, Польське Королівство й Велике Князівство Литовське, Річ Посполита Обох Народів, Австрія, Російська імперія, Друга Річ Посполита, Польська Народна Республіка, Третя Річ Посполита) і служили в різних арміях і дипломатичних службах. Лише віднедавна нащадки цього славного українського року із Замойщини (історичної Холмщини) можуть служити в Збройних силах України і працювати на славу й шану історичної батьківщини.