Only in megacity* (* Тільки в мегаполісі)

 

 

 

 

Київ не є мегаполісом у звичному розумінні цього слова. Порівняно з Лондоном або Нью-Йорком українська столиця досить однорідна та цілісна. У нас немає чайна-таунів, трьохсотметрових хмарочосів і цілодобових книгарень. Проте останніми роками київське життя набуває рис, характерних саме для культури мегаполіса. Запекла боротьба за кожен квадратний метр землі, районні субкультури, урбанізовані екстремали… Все це в тій чи іншій мірі вже існує в Києві. Все це можливе та потрібне лише в ритмі життя мегаполіса.

 

 

Знеструмлення Нью-Йорка трапляється рідко, та швидко перетворюється з національної катастрофи на загальносвітову. Зупиняється транспорт, робота ділових центрів і транснаціональних компаній. Рудольфу Джуліані, який був мером міста з 1994 по 2001 роки, довелося вислухати багато малоприємних речей від мешканців Нью-Йорка щодо знеструмлення. «Та коли я звернувся до городян з проханням розмістити генератори на їхніх подвір’ях, то часто-густо натикався на рішуче «ні», – розповідав пан Джуліані під час свого нещодавнього візиту у Київ.

 

У США «затяті містяни» об’єднуються в рухи із загальною назвою NIMBY (англ. Not In My Back Yard – «не на моєму задньому дворі»). Це громадяни, які будь-що висловлюються проти будівництва чи розміщення певних об’єктів, навіть якщо вони самі матимуть із цього вигоду. Найчастіше конфлікти виникають навколо зведення чи розширення аеропортів, будівництва автомагістралей, енергетичних установок, антен мобільного зв’язку. Вони загалом погоджуються із суспільною важливістю того чи іншого об’єкта, але розташований деінде.

 

Опозицією до поборників особистого простору є YIMBY (англ. Yes In My Back Yard – «так, на моєму задньому дворі»). Проте опозицією вони є лише формально, насправді владі буває набагато складніше домовитися з ними, аніж із затятими противниками. Справа в тому, що вони погоджуються на будівництво важливого шосе чи енергетичної установки тільки тоді, коли впевнені, що матимуть із цього зиск. Торги між громадянами та владою щодо потенційних вигод іноді тривають роками.

 

Мода торгуватися з владою за шматок землі нещодавно з’явилася в Києві. Компанії-забудовники, щоб отримати згоду киян на будівництво об’єкта у вашому дворі, готові майже на все. Тим, кому сонце у вікні замінить залізобетонна конструкція, забудовники обіцяють невеличку квартиру в цій споруді. Іншим можуть запропонувати безкоштовне відвідування дітьми спортивних і розважальних гуртків, які обов’язково будуть у новому будинку (це коли споруду планують збудувати замість дитячого майданчика). Дехто погоджується.

 

Частіше ж кияни банально протестують проти забудов. «Я пам’ятаю перші протести, вони почалися десь на початку 2000-х років, – розповідає Тижню лідер Форуму порятунку Києва Віталій Черняховський. – 2002-го року ми виступали проти будівництва автозаправки біля житлових будинків. Тоді нам не вдалося перемогти замовників». Пан Черняховський каже, що громадські рухи проти незаконних забудов стрімко розвинулися після Помаранчевої революції – люди повірили, що справедливість є. «Зараз уже немає того запалу. Та все одно подібних рухів у Києві постійно більшає», – продовжує Віталій.

 

Отже, київські NIMBY та YIMBY вже існують. Тільки наразі вони торгуються з владою не за якісь вигоди, а просто доводять право на володіння власним «заднім двором».

 

 

Ще одна риса, яка відрізняє мегаполіс від просто великого міста, – це існування так званих закритих кварталів. Найпоширеніше явище – чайна-тауни, тобто «китайські міста». В Лондоні, Парижі, Лас-Вегасі та Сеулі є квартали, де живуть і працюють вихідці з Китаю чи азіатських китайськомовних країн. Це своєрідна держава в державі: більшість «корінних» мешканців чайна-таунів не мають потреби навіть учити мову країни перебування.

 

У Копенгагені також є місце, де краще не блукати в пошуках пригод. У кварталі Крістіанія, який городяни називають маленькою державою, мешкають хіпі, котрі вживають наркотики і чекають на заможних гостей. Схожі райони є в кожному справжньому мегаполісі. Щодо Києва, то гарна новина – в українській столиці немає кварталів настільки небезпечних, щоб позначати їх у туристичних путівниках як небажані для відвідування. Проте самі кияни знають, що у нічний час краще не навідуватися у такі райони, як Троєщина чи Борщагівка. Вважають, що там найбільш щільно зосереджені люди, яких у міліцейських звітах іменують криміногенними елементами, хоча останнім часом це більше стосується Борщагівки. У столичному фольклорі безліч висловів, історій і легенд саме про ці два райони. На Троєщині багато патріотів – вони називають свій район «Троя» і кажуть, що не люблять чужаків. Існування інтернет-сайтів www.troesсhina. com.ua, www.troesсhina.kiev. ua, www.troesсhina.net (а також суто троєщинського сайта знайомств) свідчить про те, що в Києві також формується повноцінна районна субкультура.