Ця ситуація — результат ослаблення активності США, яких дедалі більше перестають розглядати як вирішальну силу порядку на Близькому Сході. Найпізніше з подібним на втечу виходом військ США з Афганістану навіть у найближчих арабських союзників Вашингтона укріпилося враження, що на американські обіцянки підтримки більше не можна покладатися.
Настільки ж руйнівним для репутації Сполучених Штатів став хід війни в Сирії: Вашингтон, не кажучи вже про недієздатних європейців, значною мірою бездіяльно допустив, щоби сирійський диктатор Асад за допомогою своїх покровителів, Росії та Ірану, вів війну на знищення проти власного населення. США та їхні західні союзники тим часом фактично погодилися з тріумфом режиму Асада, навіть попри те, що ПКС Росії та сирійського режиму й далі цілеспрямовано бомбардують цивільне населення й цивільні об’єкти в Ідлібі — останній ще на невідвойованій ним провінції. Ба гірше, відновлене правління Асада Захід навіть непрямо фінансує, бо значну частину міжнародної допомоги, призначеної для полегшення становища сирійського населення, режим забирає на власні цілі.
Читайте також: Політика «великих просторів»
Зважаючи на це фіаско західної політики в регіоні, сунітсько-арабське керівництво Саудівської Аравії розглядає варіанти союзів. Воно шукає близькості з путінською Росією, а також із Китаєм і навіть веде переговори про можливий компроміс інтересів зі своїм заклятим ворогом Іраном. Це не останньою чергою наслідок зміни президента у Білому домі та пов’язаної з цим зміни курсу в близькосхідній політиці Вашингтона.
Але, попри жорсткі санкції США проти Тегерана при Дональді Трампі, радикально послабити іранський режим не вдалося. Він, навпаки, інтенсифікував свої агресивні дії в регіоні й посилено працює над атомною програмою. Цьому сприяла катастрофічна політика Саудівської Аравії. Попри повітряну війну в Ємені, яку вели, цілковито не зважаючи на цивільне населення, сауди та їхній головний союзник, Об’єднані Арабські Емірати (ОАЕ), не змогли перемогти тамтешнє проіранське ополчення Ансар Алах, більш відоме як «хусити». Окрім того, під керівництвом Корпусу вартових ісламської революції (КВІР) вони тепер проводять терористичну кампанію проти цілей в Саудівській Аравіїта ОАЕ.
Ер-Ріяд був змушений у міжчасі тихо скасувати бойкот, оголошений Катару у 2017 році через його тісні зв’язки з Іраном. Його правитель, наслідний принц Мухаммед ібн Салман, очевидно, переоцінив свої можливості в спробах силою відновити хитке панування Саудівської Аравії в регіоні.
Президент США Байден, відповідно, пом’якшив конфронтаційну лінію Трампа. Він заявив про готовність Сполучених Штатів за певних умов знову приєднатися до скасованої Трампом ядерної угоди з Іраном. Чинний американський президент відмовився постачати саудам зброю, обіцяну його попередником, і заявив про припинення матеріально-технічної підтримки їхньої війни в Ємені. І навіть викреслив хуситів з американського списку терористів. Цим він продовжив намагання Обами включити Тегеран у можливу архітектуру безпеки на Близькому Сході замість його ізоляції. Але за нового президента Ібрагіма Раїсі позиція Ірану в переговорах про відновлення ядерної угоди стала ще жорсткішою. А уряд Байдена вже розглядає можливість повторного включення до списку терористів хуситів. Чіткої стратегічної лінії в близькосхідній політиці США за нинішньої адміністрації поки що не видно.
У цій складній ситуації Ізраїль також повинен переглянути своє становище. Мирні угоди з ОАЕ й Бахрейном і справді принесли йому підвищення безпеки та сприйняття в регіоні. Однак від альянсу з ненадійними саудами, на який спершу покладали великі надії, єврейській державі не варто очікувати надто багато. Якщо США та ЄС таки не зможуть дипломатичним шляхом запобігти реалізації Тегераном своєї програми ядерного озброєння, яка наближається до завершення, в Ізраїлю може не залишитися іншого вибору, окрім як запобігти цій екзистенційній загрозі шляхом нападу на іранські об’єкти.
Читайте також: Незмінна нерішучість
Однак пряма військова конфронтація з Тегераном для єврейської держави буде пов’язана зі значно вищими ризиками, ніж десять чи п’ятнадцять років тому. Так, завдяки своїй участі в сирійській війні на боці Ірану ліванська «Хезболла» перетворилася на потужну силу з бойовим досвідом, яка загрожує Ізраїлю значним ракетним арсеналом на його північному кордоні. Досі йому справді вдавалося запобігати постійній військовій присутності Ірану на сирійсько-ізраїльському кордоні шляхом цілеспрямованих ударів з повітря по позиціях та лініях постачання КВІР і «Хезболли» в Сирії. Проте в разі війни єврейська держава може відчувати загрози й із цього боку. Близький Схід залишається небезпечним.