Жодний з катастрофічних прогнозів щодо Олімпійських ігор у Парижі не здійснився. А їх не бракувало ж: «популярні блогери» обіцяли й теракти, й масові демонстрації, й спалах ковіду, а також люте нашестя клопів, яких ніхто потім ніде не позбудеться. Проте нічого такого не сталося. Усупереч прогнозам, спортивне свято вдалося не лише організаторам, а й учасникам.
«Це все тому, що росіян не допустили до участі!» — жартує приятелька. І як завжди, у кожному жарті — лиш частка жарту. XXXIII Олімпійські ігри в Парижі завершилися яскраво й радісно, як і почалися, попри спробу зіпсувати свято диверсіями на залізницях. Ні тобі скандалів з допінгом, ні добре зрежисованих істерик, що їх так полюбляє влаштовувати країна-агресор. «Нейтральні» гравці якось пропетляли поміж змаганнями, не надто привертаючи до себе увагу. Ресурс не той, щоб качати права й вимагати особливого ставлення.
Загалом у змаганнях узяли участь 204 олімпійські комітети. Україна, попри важкі умови підготовки, посіла цілком гідне 22 місце. А якби ж не війна, не 456 українських спортсменів і тренерів, яких убила Росія… «Навіть коли ти тренуєшся в Італії, твої думки — удома, — розповіла журналістам українська чемпіонка-шаблістка Ольга Харлан. — Я хочу, щоб усі тут знали, що мій тато постійно живе в Миколаєві, що він майже щодня мусить спати в підвалі». Плавчині сестри Марина й Владислава Алексіїви мусили тренуватися в Харкові з перервами на повітряні тривоги. Рідний Бахмут легкоатлетки Юлії Левченко перетворився на суцільний цвинтар. На фронті батько гімнастки Вікторії Онопрієнко, фіналістки Олімпійських ігор у Токіо, і ця реальність створила не найкращі психологічні умови для підготовки. А проте, попри війну, утрати й біль, Україна здобула три золоті, п’ять срібних і чотири бронзові медалі. За кількістю нагород — це 17 місце з 84 країн, яким удалося вибороти хоч одну нагороду.
Однак Олімпійські ігри не лише про змагання й рекорди. Це також унікальна нагода познайомити зі своєю культурою іноземців, нав’язати важливі дипломатичні зв’язки, започаткувати нові партнерства, намріяти нових проєктів… Під це завдання, уперше за всю історію української участі в Олімпіадах, у Парижі працював спеціальний комунікаційний майданчик Volia. Щодня в цій локації відбувалися перегляди українських фільмів, зустрічі з митцями й спортсменами, пресконференції, а в один з днів Євген Клопотенко наварив борщ і всіх відвідувачів почастував задарма. Яка синергія із цього всього народиться — покаже час, але певні зернята проростуть неодмінно.
Людмила Лузан та Парвіз Насібов — прапороносці національної збірної команди України на закритті Ігор ХХХІІІ Олімпіади в Парижі
Паризька мерія також видихає з полегшенням. Франція дуже високо підняла планку, наважившись докорінно переосмислити ритуал відкриття й завершення Олімпійських ігор. Обидва спектаклі викликали море емоцій та цілий шквал обговорень, але такою, мабуть, і була мета цього перезавантаження. «Це було зухвало, несподівано й дуже свіжо, — вважає італійська колега Б’янка. — Французам удалося конвертувати свою фірмову безжурність у гарні спогади мільйонів людей. Усі ті змагання не лише на стадіоні, а й просто в місті, у зовсім несподіваних локаціях, у Великому палаці, усі ці запливи в Сені, — це була величезна сміливість і зухвалий виклик».
Напередодні Олімпіади та під час змагань російські медіа затято розганяли різні страшилки й відверті фейки, але цього разу вони нічого не домоглися. Те, що лихі прогнози не справдилися, — це теж перемога. Перемога здорового глузду над вигадками, міці над боягузтвом, волі до перемоги над звичкою до пересторог. «Без вас!» — сказали українці росіянам 2022 року. «Без вас!» — навчився їм казати світ, наслідуючи український приклад. І добре вийшло ж! Так завжди б. «Сміливі завжди мають щастя!» — недарма ці слова належать саме українському письменникові.