Cкандальний український олігарх Дмитро Фірташ (а втім, хто з них не скандальний?) закликає бізнесменів допомогти війську та державному бюджетові. Його «колега» Ігор Коломойський уже зробив собі на такому сприянні непогану рекламу. Натомість найбагатший українець Рінат Ахметов мовчить, а в «його вотчині» (Донецькій області) найбільша, на одностайну думку спостерігачів, загроза сепаратизму. Що насправді можуть, а чого не можуть зробити мільярдери зі Східної України в скрутний для держави та нації час?
У вітчизняних медіа досі переважала думка, що великий бізнес не підтримає будь-яких аншлюсів України Росією: тамтешні олігархи набагато потужніші, тож позбавлять наших усього. Така думка логічна, але не забуваймо й про іншу, на котрій наполягали ще радянські підручники з історії. В ті часи школярів та студентів навчали, що саме капіталіст є найпершим колабораціоністом. Адже він прагне зберегти не Батьківщину, а свій капітал.
Істина, як завжди, посередині. Доки йшлося лише про асоціацію України з ЄС, олігархи були здебільшого «проєвропейцями». Бізнес того самого Ахметова потерпав від санкцій Москви, та все-таки останній кілька разів публічно висловився на підтримку асоціації. Але то були мирні часи. Зараз Ахметов, як уже сказано, мовчить, тоді як на Донбасі щомиті (не без допомоги засланих «казачков») може початися щось подібне до того, що вже сталося в Криму. В таких умовах не до вибриків. У випадку військової агресії Росії ще й на Донбас головний тамтешній олігарх може втратити все. Натомість, якщо він стане зрадником, може дещо зберегти. Принаймні на деякий час.
Читайте також: Ярославський тримає паузу
Отож-бо обізнані співрозмовники Тижня стверджують, що нинішня пасивність магната – це аж ніяк не в першу чергу спроба шантажувати Київ або помститися за призначення очільником області значно дрібнішого олігарха Сергія Тарути (як це багато хто бачить у самій столиці). Ні, головним чином поведінку Ахметова диктує невблаганна логіка подій. «Проросійські настрої в Донецьку сильні, кордон із РФ незахищений, здатність центральної влади баронити регіон у випадку військового вторгнення під сумнівом. У цих умовах Ахметов просто вичікує, куди гойднеться маятник», – стверджують наші співрозмовники.
Зовсім не те з Коломойським. «Йому відступати нікуди», – кажуть експерти, натякаючи на різкі висловлювання дніпропетровського мільярдера щодо російського президента Владіміра Путіна, а ще більше – на підтримку ним Євромайдану, що виявлялося, зокрема, в редакційній політиці підконтрольного йому телеканалу «1+1». Утім, і тут є суто об’єктивні чинники. Насамперед, Дніпропетровська область прямих кордонів із Росією не має, а в самому місті проросійські настрої значно слабші, ніж у Донецьку. До речі, цим Дніпропетровськ подібний до Харкова: кожне з цих міст у незалежній Україні традиційно вважало себе «не першим, але й не другим» після Києва, тоді як пролетарський Донецьк увесь час намагався вистрибнути зі статусу парвеню відразу на владний Олімп.
Утім, Харків наразі фактично позбавлений «свого» олігархату. Єдиного центру сили там немає. Тим часом на Дніпропетровщині Коломойський, призначений олігархом-губернатором подібно до Тарути на Донеччині, на відміну від того поки що цілком успішно використовує поєднання фінансових та адміністративних можливостей. Антиукраїнських шабашів у місті не відбувається, а сам мільярдер іще на початку березня зробив широкий жест, заявивши, що своїм коштом надасть армії певну кількість пально-мастильних матеріалів (і не залишився у збитку: Міноборони погодилось без тендера закупити в його структур цих матеріалів майже на 190 млн грн).
Читайте також: Австрійський невід
Що ж до Фірташа, то експерти Тижня радять звернути увагу: заклики останнього поки що лишаються тільки закликами, а заяви про власну готовність допомогти Збройним силам та держбюджету – лише заявами. Як відомо, нещодавно його затримали в Австрії і тимчасово звільнили з-під варти (із другої спроби) під заставу $125 млн. Відомо також, що його бізнес критично залежить від імпорту газу з Росії. Водночас один із його головних активів – титанове виробництво – міститься в окупованому РФ Криму. Тож сподіватися на те, що в олігарха раптом прокинувся патріотизм, досить складно.
Решта мільярдерів, як той-таки Віктор Пінчук, намагаються не відігравати активної ролі. Хоча телеканали останнього наразі дотримуються виваженої проукраїнської позиції (принаймні в цьому запевнила Тиждень шеф-редактор видання «Телекритика» Наталія Лигачова). У будь-якому разі бачиться очевидним: кожен зі «східних» мільярдерів переслідує насамперед свої інтереси, які можуть збігатися чи не збігатися із загальнонаціональними. В цьому сенсі радянські підручники не помилялися.