— Ситуація довкола «зернового коридору» стає дедалі напруженішою. Переговори багато разів блокувала Росія. Наразі президент Ердоган оголосив про продовження угоди. Усе це наштовхує на порівняння з Мінськими угодами. Чи означає це, що допоки Росію не розгромлять, ми матимемо таку ситуацію постійної непевності?
— На час війни поки що, на жаль, видається, що постійно буде ось така ситуація з морським експортом. Завжди треба бачити ширшу картину, і саме тому я підтримую нашого міністра закордонних справ Дмитра Кулебу в його заклику надати Україні винищувачі F-16, адже це стало б запорукою світової продовольчої безпеки та нормального комерційного судноплавства в Чорному морі. Ще одна фраза, яку я часто повторюю: сьогодні найкращими зернотрейдерами чи експортними менеджерами для українського АПК є українські Збройні сили. Без звільнення Чорного моря від мілітаризованої присутності Росії казати про повноцінне відновлення зернового, аграрного чи будь-якого експорту не можна. В Україні через порти йшов не лише зерновий, аграрний експорт, а й більшість українського експорту різного роду продукції (і металургійної, і хімічної галузей). Тож це стратегічне питання. Саме тому нам настільки важлива демілітаризація Криму, адже поки Росія залишається там, ми бачимо, що вона перетворює прекрасний півострів на всуціль військову базу. І це точно ніяк не сприяє тому, щоб там розвивалося комерційне судноплавство. Отже, якщо казатимемо в межах ширшої перспективи, то однозначно так. У нас немає іншого сценарію, крім як за допомогою партнерів звільнити Чорне море від мілітаристської навали Росії.
Читайте також: Як власні економічні прорахунки змусили Реджепа Тайїпа Ердогана зблизитися з Росією
А поки що, повертаючись на тактичний рівень, доводиться домовлятися, продовжувати зернову ініціативу, наскільки це можливо. Навіть коли є домовленість, усе одно маємо постійну загрозу саботажу з боку РФ. Гадаю, ви бачили в щоденних новинах те, як Росія гальмує роботу «зернового коридору». Її представники фактично фізично зривають інспекції тощо. Тому Росія може сказати, що погоджується на продовження роботи «зернової угоди», а в інспекційному центрі все відбуватиметься отак (ідеться про перешкоджання з боку російських інспекторів. — Ред.). Станом на зараз є перерва між врожаями й немає таких обсягів експорту, які будуть восени. І тоді ця ситуація може бути для нас більш критичною, ніж тепер. Поки триває війна й немає інших можливостей відігнати російську армію звідти, доводиться миритися з отаким умовами роботи.
— Протягом останніх років Україна нарощувала агроекспорт до країн Азії. Від початку повномасштабної війни він скоротився. Чи можемо ми все ж таки якось покращити ситуацію з агроекспортом до Азії? Чи це також залежить від «зернового коридору» та його роботи?
— Багато залежить від «зернового коридору». Хоча насправді ситуація з експортом до азійських країн не така вже й критична, якщо ми подивимося на останню статистику. За рівнем агроекспорту з України в I кварталі 2023 року Китай перебуває на першому місці. Відповідно, експорт зменшився загалом через війну, заміновані та окуповані поля й складнощі з морським експортом, але все одно продовжує іти. Відбулася певна переорієнтація, ЄС став для нас експортним напрямком номер один, і це зрозуміло. Але ми продовжуємо експортувати в Азію, хоча згадані перешкоди й роблять наш експорт дорожчим.
За рівнем агроекспорту з України в I кварталі 2023 року Китай перебуває на першому місці. Відповідно, експорт зменшився загалом через війну, заміновані та окуповані поля й складнощі з морським експортом, але все одно продовжує іти.
І тут є ще одна дилема, про яку я нещодавно коротко писала. Ринок усе одно пристосовується до цих змін, на ньому не залишається пустих місць. Навіть якщо Україна десь випаде, цим користуватимуться інші експортери. Так, буде короткостроковий шок, але потім всі почнуть адаптуватись. Це природно: ніхто не сидітиме й не чекатиме на Україну. Такої ж якості та за такою ж ціною можна купити зерно в Бразилії, або, до речі, дехто (Сирія, Китай, Іран) його купує в Росії. Тому є ще один важливий аспект, про який важко та дуже неприємно казати, але треба це робити: що довше триває війна, то більша загроза, що Україна може випасти зі світових ринків. Дехто з трейдерів (це не мої оцінювання, а практиків) каже, що це може статися, але це не є трагедією. Потім можна буде повернутися. Тому якщо ми не можемо експортувати якісь обсяги зерна або олійних культур, які експортували раніше, то будемо переорієнтовуватися, щоб вижити. А ринки повертатимемо вже після перемоги.
Польські фермери протестують проти імпорту зерна
— Молдова спершу хотіла приєднатися до східноєвропейських країн, які ввели заборону на імпорт зернових з України, але потім передумала. Це подіяла наша дзеркальна відповідь (Україна теж планувала в такому разі ввести обмеження на імпорт із Молдови) чи є інші причини?
— Заява Молдови (про намір приєднатися до рішення ЄС про тимчасове обмеження імпорту зернових з України. — Ред.) для всіх стала абсолютною несподіванкою. Мені навіть було трохи смішно, оскільки справді незрозуміла ситуація. У нас дуже малий обсяг експорту зернових до Молдови. На мою думку, це була спроба застрибнути в останній вагон та отримати, можливо, якісь гроші від Європейської комісії. Я дуже рада, що вони передумали, тому що в разі, якби Україна вдалася до дзеркальних кроків, то це передусім було б не дуже добре для Молдови. Я в міжнародній торгівлі прихильниця дипломатії за можливості. Я не дуже люблю та вважаю, що не треба робити різких кроків, як зробила нещодавно Польща. Я вважаю, що це має бути завжди останнім кроком і варто утримуватися від такої ескалації у двосторонніх чи багатосторонніх торговельних відносинах, бо це ні до чого хорошого не призводить.
Ще один важливий аспект, про який важко та дуже неприємно казати, але треба це робити: що довше триває війна, то більша загроза, що Україна може випасти зі світових ринків. Дехто з трейдерів (це не мої оцінювання, а практиків) каже, що це може статися, але це не є трагедією. Потім можна буде повернутися.
— Поки що ми маємо дозвіл лише на транзит українських зернових через східноєвропейські країни. Нещодавно я бачила таку думку, що це свого роду стрес-тест для України та для Брюсселя. Якщо ми станемо членами ЄС, то таких конфліктів інтересів може бути навіть більше, тобто треба готуватися?
— Я не зовсім згодна. На мою думку, це стрес-тест не тільки для виробників, а й для державних органів. З цієї ситуації треба винести для себе певні уроки, і я сподіваюся, що ми це зробимо. Але щодо все-таки самої ситуації, гадаю, що вона увійде в підручники з торговельної аграрної політики й буде розбиратися як дуже яскравий і показовий кейс. Так, у цій ситуації я критикувала те, що ми так довго чекали й не було з нашого боку ніякої реакції, хоч і бачили, що ситуація закручується не на нашу користь. Зрозуміло, що були перемовини, але не вдалося досягти якогось компромісу. А втім, Польща порушила правила самого ЄС, а за нею підтялися й сусіди, які зрозуміли, що теж треба діяти та не втрачати цього шансу. Як на мене, це такий кричущий випадок, який вимагає реакції Європейської комісії. Тому у своїх коментарях я завжди наголошувала, що це серйозний сигнал і виклик якраз для Брюсселя, для Європейської комісії та для Європейського парламенту. Таких прецедентів, як цей, коли ухвалюються такі різкі заборони в односторонньому порядку, на моїй пам’яті не було. Причому на початку там були не тільки зернові: Польща опублікувала такий список, де була навіть та продукція, якої Україна не експортує до ЄС. І це було, як на мене, не зовсім добре продумано. І тому це стрес-тест не тільки для України, а й для ЄС. Я сподіваюся, що вони свої уроки із цього також винесуть.
Окрім того, я теж уже неодноразово казала, що ми не маємо дивитися на ситуацію, як на вже завершену. Ця тимчасова заборона на імпорт у п’ять країн ЄС діє до 5 червня з правом подовження. І от цікаво подивитися, що буде після 5 червня. Насамперед тому що залишається запитання, що може змінитися за місяць: чи за цей час дуже розвантажать елеватори в Польщі? Чи запрацює набагато краще транзит і транзитна логістика в Європейському Союзі? Маю сумнів. А це якраз те, над чим варто було б працювати найперше. Якщо взяти структурно, то це основна проблема, яка призвела до цієї ситуації, тому що від кордону стало практично неможливо або дуже важко вивозити українську продукцію фізично. І, відповідно, це серйозний кейс і стрес-тест для всіх сторін. І побачимо, як ми із цієї ситуації далі будемо виходити. Щодо членства України в ЄС, то гадаю, що саме коли Україна стане членом ЄС, маю сумніви, що таке буде відбуватися. А от на етапі вступу — так, це може бути цікавим, і саме тому я постійно наголошую, що українській стороні треба вже ініціювати багатосторонній діалог стосовно формування засад аграрної політики Європейського Союзу з урахуванням вступу України до ЄС. Тому що зрозуміло, що вона не залишиться такою, якою є зараз. Вона й так змінюється сама через зелений курс та інші реформи, а зі вступом такої великої аграрної країни, як Україна, вона й поготів зазнає змін. Тому нам треба вже зараз говорити з нашими сусідами, передусім про зміни, щоб таких стрес-тестів не було в нас пізніше, а також дивитися, що ми можемо напрацювати й запропонувати, зокрема Європейській комісії, із погляду аграрної політики.
— Нещодавно Польща закликала заборонити російський сільгоспімпорт до ЄС. Наскільки значна його частка? І чи справді така заборона може вплинути на ситуацію з українським агроекспортом?
— Не думаю, що російський агроекспорт присутній нині в ЄС (згідно з інформацією Європейської комісії, Росії немає в списку основних агроімпортерів ЄС. — Ред.). Мало хто хоче працювати з Росією, і не тільки в аграрній сфері, у Європейському Союзі — і поготів. Якщо він і є, то це незначні цифри. Однак якщо глобально глянути, то цифри вражають. Зокрема, у Росії зріс експорт зернових. Зрозуміло, що там є частина краденого українського зерна. Про це треба казати, щоб нівелювати пропагандистське ниття Росії в перемовинах стосовно «зернового коридору» щодо того, що їй не дають експортувати. Торік так збіглося, що Росія мала хороший врожай, і завдяки цьому вони експортували. До речі, попри те що в них є експортні мита і мінімальні експортні ціни, встановлені урядом. Тому в Росії з аграрним експортом насправді все не так погано, на жаль. Так само все непогано з експортом свинини в Азію. Це пов’язано якраз із тим, що не всі країни одностайно приєдналися до санкцій. Не всі зацікавлені в такій економічній блокаді. Відповідно, є ті країни, які продовжують із нею торгувати й мати економічні відносини, зокрема в аграрній сфері.
Премʼєр-міністр України Денис Шмигаль, Президент Європейської Ради Шарль Мішель та Президентка Європейської Комісії Урсула фон дер Ляєн під час саміту Ради Європи
— Торік Україна отримала «економічний безвіз» із ЄС — можливість торгувати з ЄС без мит. Наскільки він був корисним для українських агропідприємців?
— Він був однозначно корисним. 9 травня Європейський парламент проголосував за те, щоб продовжити цей «безвіз», або ж розширену лібералізацію торгівлі ще на один рік. Це дуже добре, і, звичайно, ми з українського боку сподіваємося, що це вже буде безстроково. Хоча в цьому питанні, відверто кажучи, я обережно оптимістична, тому що бачу зсередини, як працює аграрний лобізм тут, у ЄС. Я чудово розумію, що вони відстоюють свої економічні та бізнес-інтереси. Тому, до речі, тут треба повернутися до тези про те, чи ухвалення Європейською комісією рішення 2 травня ставить крапку в регулюванні українського агроекспорту до ЄС (ідеться про ухвалені Європейською комісією 2 травня 2023 року виняткові та тимчасові запобіжні заходи щодо імпорту окремих сільськогосподарських товарів з України після тиску з боку п’яти держав — членів Європейського Союзу, які звинувачували український імпорт в обвалі місцевих цін. — Ред.). Минулого тижня зʼявилося повідомлення, що Європейська комісія продовжує спеціальні розслідування щодо інших видів продукції на ринках ЄС, насамперед ідеться про мʼясо птиці та певні заморожені ягоди.
Ось це теж може стати приводом. Такі розслідування вже відповідають правилам угоди про асоціацію та правилам роботи самого внутрішнього ринку ЄС. У межах цих розслідувань отримують інформацію від усіх сторін про ціни та обсяги, відстежують динаміку, дивляться інформацію від усіх стейкхолдерів ринку. Базуючись на цьому, роблять висновок стосовно того, якою є ситуація. І тут ідеться не лише про Україну, а й про імпорт із будь-якої третьої країни. Якщо він дійсно розбалансував ринок або значно викривив ситуацію на внутрішньому ринку якоїсь із країн ЄС або декількох країн, зокрема вплинув на ціни та добробут виробників, тоді можуть ухвалити рішення повернути певні обмеження, наприклад тарифні квоти.
Чи можливо це у випадку з Україною? Відверто кажучи, нині Європейська комісія, наскільки я можу зробити висновок зі спілкування з представниками Брюсселя, політично не дуже хотіла б це робити. Вони розуміють, що це підтримка України, і вони зацікавлені в тому, щоб торгівля залишалася якомога більш відкритою. Саме тому до сьогодні вони успішно протистоять ось цьому лобістському тиску зсередини ЄС. Але побачимо, що буде, коли завершаться розслідування, про які я згадала.
— Ви вже також згадували про те, що наші поля засіяні мінами. Мої колеги робили про це репортажі, зокрема про те, як наші фермери самі з металошукачами намагаються очистити свої поля й часто підриваються на мінах. Я також знаю, що багато хто брав кредит, щоб засівати поля. Чи є зараз якась підтримка цим фермерам й агросектору зокрема?
— Про державну підтримку, зрозуміло, під час війни важко казати. Держава не має грошей на якісь елементарні речі, бо майже все в нас іде на військові потреби. І це правильно, ніхто не посперечається із цим. Щодо кредитів, наскільки мені відомо, провідні асоціації аграріїв уже зустрічалися з представниками уряду, зокрема міністерства аграрної політики, щоб розв’язати це питання. Так, там є проблеми, і не тільки із замінованими полями, а й, наприклад, із деокупованими територіями або з тими підприємствами, які розташовані на тимчасово окупованих територіях. Банки вимагають від них далі платити відсотки за кредитами, а фермер навіть не має доступу до свого підприємства, тому що воно окуповане. Багато таких критичних моментів. Наскільки я знаю, вони зараз усі в роботі.
Читайте також: «Цей сезон ми знову пропустимо». Як живуть фермери під російським кордоном на Харківщині
Звичайно, держава йде назустріч тут. Щодо держпідтримки, нині це питання досить складне. Вона полягає в тому, що якісь аграрні обʼєкти додають у перелік критичної інфраструктури, яка підпадає під певні регулювання щодо першочергового відновлення. Це по-перше. По-друге, ситуація з гуманітарним розмінуванням узагалі жахлива. Наприклад, коли я розмовляла з представниками нашої відомої компанії AgroFusion із Миколаївської області, то вони повідомили, що 100 % полів підприємства заміновано. Це, звичайно, просто катастрофа для багатьох виробників. Вони розуміють, що в цьому сезоні, можливо, щось встигнуть розмінувати, але це буде дуже мала частина. Треба сіятись деінде.
Ми бачимо, що багато допомоги йде від наших партнерів та міжнародних донорів, тому все одно можливості, попри відсутність державних коштів, є. І ось ця підтримка видозмінилася. Держава разом з агровиробниками визначає пріоритети. І кошти донорів далі спрямовують на ці напрями, зокрема і на садівництво, і на овочівництво, і на якісь інші напрями, як-от розвиток переробки (навіть під час війни). Багато працюють над виходом на експорт, маючи розуміння того, що внутрішній ринок недостатньо сильний через війну, зростає рівень бідності та є міграція. Тому підтримка з боку держави схожа більше на підтримку певними регулюваннями й можливістю підприємствам просто вижити, а з погляду розвитку — це вже наші міжнародні партнери.
Агродрон. Джерело: Agravery.com
— Чи є вже якісь плани щодо агросектору в контексті післявоєнної відбудови? Можливо, щодо посилення технологічних аспектів галузі? І чи взагалі бізнес долучається до обговорення цих питань?
— Бізнес активно долучається. Але, чесно кажучи, у мене є відчуття інформаційної какофонії в контексті відбудови. Ми бачимо багато ініціатив, якихось програмних заяв, багато конференцій, бізнес-форумів. Майже щодня щось таке відбувається. У цьому всьому легко загубитися, як на мене. Поки що для себе я не побачила єдиної стратегічної картини, як ми бачимо розвиток АПК після закінчення війни. Більш-менш регулярно звучать певні тези про розвиток переробки, про те, що ми маємо відходити від сировинної моделі й більше концентруватися на тому, щоб розвивати ті підсектори, які дають більше доданої вартості. Я із цим погоджуюся, але я прагматик, бо трохи пропрацювала в експорті, тому, на мою думку, нам треба розуміти й бачити ширшу картинку. Зокрема, нам треба розуміти, де саме ми конкурентні, де можемо зайняти нашу нішу, зважаючи на структуру ринку робочої сили в України, зважаючи на ці виклики із земельним банком, які будуть після війни, тощо. І формування бачення свого вектора розвитку, навіть не після перемоги, а через умовно хоча б десять років — це стратегічне завдання для нашого АПК. До речі, десять років — хороший таймлайн, як на мене: якщо ця велика війна не затягнеться, то, на мою особисту думку, ми можемо претендувати на вступ до Європейського Союзу приблизно у 2030-му. Тож нам треба спробувати реалістично намалювати картину, яким буде український АПК через 10–15 років із перспективи вступу до ЄС і того, що ми хочемо побачити відповідно до цього.
Нам треба спробувати реалістично намалювати картину, яким буде український АПК через 10–15 років із перспективи вступу до ЄС і того, що ми хочемо побачити відповідно до цього.
Щодо технологізації, то вона відбувалася й до війни. Ми чудово це бачили. Україна за багатьма напрямами (зокрема рівнем використання дронів) була серед чемпіонів у Європі, але багато чого також не вистачає. На 90 % технологізація наших агробізнесів завжди була business driven (з англ. — орієнтована на бізнес. — Ред.). Але навіть тепер, у час війни, я пишаюся багатьма нашими середніми та малими бізнесами. Вони шукають якісь технологічні ніші, функціональне харчування, високотехнологічні продукти тощо. Я відстежую бізнес-інкубатори чи кластери, які зʼявилися самі собою. І уявіть собі, вони продовжують діяти навіть під час війни. Я маю велику повагу до цих людей, які не втрачають ентузіазму до втілення своїх мрій та досягнення цілей.
Я веду до того, що якщо ми кажемо про відновлення, то тут багато в чому, на мою думку, буде не відновлення, а навіть створення нового, і не лише в українському АПК, а загалом в українській економіці. І це буде масштабуватися. Зрозуміло, що зараз, у воєнний час, важко щось робити таке велике й експортоорієнтоване. А після перемоги, звичайно, цей аспект набере обертів, я впевнена.