Виконувачка обов’язків постійного представника президента України в АР Крим Ольга Куришко розповіла Тижню, яким зараз є процес звільнення політичних в’язнів з Криму, якою має бути деколонізація півострова, як до неї мали б долучатися корінні народи й що ми робитимемо після деокупації з росіянами, які нині живуть у Криму.
— Одне з останніх опитувань Українського інституту національної пам’яті свідчить, що підтримка декомунізації та деколонізації серед українців зростає. Якою ця політика має бути щодо Криму?
— Після 2014 року на підконтрольних територіях України поступово тривають процеси декомунізації та деколонізації. Попри початок цих процесів у Криму, їх заморозили й навіть почалося протилежне: за майже одинадцять років окупації російська колонізація та пропаганда, зокрема комуністична, навпаки, поглиблюється. Русифікація, репресії та політичні переслідування, неконтрольована експлуатація природних ресурсів і людського потенціалу, заміщення населення — це все риси, притаманні колоніальній російській політиці в окупованому Криму, які за останні майже три роки стали ще виразнішими.
За результатами соціологічного дослідження Київського міжнародного інституту соціології щодо когнітивної деокупації Криму, яке проводили на замовлення Представництва, після російської окупації суттєво змінилася етнічна структура населення Криму. Окупаційна адміністрація організувала масштабне переселення жителів Росії на півострів, а після 2022 року — примусове переміщення з новоокупованих регіонів України. Кількість новоприбулих оцінюють приблизно в мільйон. І це в той час, коли тисячі громадян України були змушені залишити домівки через регулярні переслідування й репресії з боку окупантів, мілітаризацію, неприйняття окупації та небажання жити під нею. Для регіону з населенням приблизно 2,5 мільйона людей це означає, що за десятиліття окупації замістили, за найскромнішими підрахунками, понад 35 % мешканців.
До найширших політик щодо деколонізації Криму можна зарахувати розроблену Представництвом Стратегію когнітивної деокупації Криму. Це все, що пов’язано з гуманітарним блоком: пропаганда протидії пропаганді, інформаційна сфера, освіта. Наприклад, що ми робимо з освітою дітей, яким десять років — а буде більше, — і які весь цей час живуть в умовах російського освітнього поля. Кінцева мета когнітивної деокупації Криму — певна ціннісна трансформація сприйняття життєустрою півострова й реінтеграція його мешканців в український інформаційний, суспільно-політичний і культурний простори.
— Якщо говорити детальніше про ці напрями, то які можна виділити?
— Це інформаційна й культурна реінтеграція, бо за десять років утворився розрив інформаційного поля між материковою Україною і півостровом. Як тільки Крим звільнять, важливо буде зменшити відчутність цього вакууму. Наша місія — зайти одразу з певними практичними діями, які будуть допомагати нам повертати наших громадян у загальноукраїнський інформаційний, культурний і соціальний простори.
Ідеться також і про інформаційну безпеку та протидію дезінформації. Росія повністю ізолювала півострів від незалежних медіа, натомість постачаючи свою внутрішню інформацію. Її вимушено споживають люди, і цим росіяни закладають бачення, нову реальність, як надалі має розвиватися Крим. Попри всі виклики в комунікації, там є ті, хто всі ці роки через інтернет намагається залишатися в контексті того, що відбувається в їхній державі — Україні. Масовим є звичне для Росії інтегрування наративів, певних ідей в «аполітичні» медіаресурси. Надалі така ненав’язлива, на перший погляд, інформаційна кампанія буде розкриватися в комунікаціях на вулиці, у розмовах людей. Тож наші дії — відновлення українського ефірного мовлення й доступу до інформації, гарантування права на свободу слова.
Читайте також: Реінтеграція Криму: місток між Україною та світом
Важлива й політика пам’яті, зокрема декомунізація та деколонізація. Ідеться про вжиток нових назв об’єктів (міст, селищ, вулиць), вебресурс із тематичними історичними матеріалами, демонтування пам’ятників тощо. Також потрібна повага до різноманіття, зокрема сприйняття й розуміння прав людей, що належать до корінних народів України, а також робота з ними. Беручи до уваги те, що Росія використовує релігію як інструмент пропаганди, гарантування релігійних прав і свобод є нашим пріоритетом. Щоб його втілити, ми вже консультуємося з релігійними організаціями в Україні щодо викликів, спричинених тривалою окупацією і знищенням таких організацій та їхніх обʼєктів на території Криму. Ми хочемо створити умови для відновлення діяльності цих організацій, а також відновити справедливість для тих, кого переслідувала окупаційна влада за віросповідання.
Ще один напрям — освітня реінтеграція. За десять років окупації в Криму виросло покоління дітей, які 2014 року пішли в школу, уже закінчили її, а також народилося нове покоління, яке не знає, що таке незалежна Україна, тобто держава, у якій вони й народилися. Щоб залучити їх до різноманітних процесів, які відбуваються в Україні, ми маємо проводити освітню реінтеграцію дітей і молоді, яка проживає в окупованому Криму. Зокрема, розробити нові навчальні програми, реалізувати освітні проєкти, зробити доступною українську освіту.
— Ми вже, власне, частково згадали про це. Протягом останніх століть Крим зазнав масштабних перейменувань різних географічних назв, ця практика продовжується й сьогодні. Як ми можемо повертати історичні назви? Коли це варто робити й чи маємо ми достатньо законодавчих передумов для цього?
— З повномасштабним вторгненням Росії 2022 року в нас розпочалися деколонізаційні процеси. 21 березня 2023 року Верховна Рада ухвалила Закон України «Про засудження та заборону пропаганди російської імперської політики в Україні і деколонізацію топонімії». 30 червня цього ж року Національна комісія зі стандартів державної мови оприлюднила «Перелік сіл, селищ, міст, назви яких не відповідають стандартам державної мови, та рекомендації щодо приведення назв таких сіл, селищ, міст у відповідність до стандартів державної мови», де були зібрані й назви з Криму.
Для виконання цього закону профільне на той час міністерство напрацювало проєкт постанов Кабміну «Про перейменування деяких географічних об’єктів» і проєкт постанови Верховної Ради «Про перейменування деяких населених пунктів Автономної Республіки Крим». Представництво, Український інститут національної пам’яті та Меджліс кримськотатарського народу активно долучалися до роботи над документами. Перший документ пропонує перейменувати низку географічних російських назв: залізничних станцій, урочищ, пам’яток природи, а другий — повернути історичні назви приблизно 120 населеним пунктам. Однак наразі ми ще очікуємо на затвердження цих постанов.
— Зараз фактично в нас діє дві інституції, які займаються культурною спадщиною: у сфері реінтеграції — Представництво президента в АР Крим, у сфері культури — Міністерство культури та інформаційної політики. Як в ідеалі мала б виглядати деколонізація культурної спадщини? І наскільки до цього підготований український Кримінальний кодекс?
— Деколонізація культурної спадщини — тривалий і складний процес. Російська окупація завжди супроводжується, зокрема, і насаджуванням імперської ідеології через пам’ятники, будівлі, мистецтво тощо. За результатами соціологічного дослідження КМІС щодо когнітивної деокупації Криму учасники вважають важливим розрізняти пам’ятники, які мають історичну цінність для регіону, і ті, що мають винятково колоніальний і пропагандистський характер. Відповідно, для деколонізації культурної спадщини треба використовувати індивідуальний підхід.
Деколонізація в Україні особливо посилилася після Революції гідності та в умовах повномасштабного вторгнення. Варто розуміти, що протягом найбільшої активізації цього процесу Крим перебував під російською окупацією. Хоч, попри це, як ми вже згадували, Україна займається питанням деколонізації топонімів у Криму.
Читайте також: Сулейман Мамутов: «Ключова мета кримськотатарського народу полягає в зміні 10-го розділу Конституції про Крим»
У 2015 році ухвалили чотири основні закони про декомунізацію, а 2023 року ВРУ ухвалила важливий закон України «Про засудження та заборону пропаганди російської імперської політики в Україні і деколонізацію топонімії», який установив правову основу для здійснення деколонізації в Україні. Однак, на жаль, ми досі спостерігаємо недостатню увагу до процесів деколонізації. Щодо Криму, то до деокупації півострова неможливо спланувати ідеальний сценарій і підготовку законодавства. Зі свого боку ми робимо все можливе, щоб ефективно підготуватися до реінтеграції в умовах викликів.
— Серед основних дискусійних питань щодо Криму — і питання його майбутнього статусу. Яким він має бути?
— Зміна статусу Криму передбачає внесення змін до Конституції України. Наразі ми живемо в умовах воєнного стану, відповідно, будь-яких змін до Конституції бути не може. Кажучи про майбутнє, одностайного рішення чи консенсусу щодо статусу Криму немає.
Опитування підкреслюють, що різні групи населення оцінюють це питання по-різному. Ми вважаємо, що потрібна додаткова робота над цим питанням, оскільки до обговорення має бути залучене широке коло громадян. Треба провести низку парламентських та експертних дискусій із залученням представників корінних народів, зокрема Меджлісу кримськотатарського народу.
— Ось, власне, про корінні народи: якою має бути їхня роль у процесі деколонізації Криму?
— Кримські татари, караїми та кримчаки — невіддільна частина різноманітного українського суспільства. Усі три корінні народи сформувалися саме на території Криму, і півострів — їхня єдина батьківщина. Деколонізація Криму неможлива без відновлення прав та історичної справедливості щодо корінних народів, як і інших народностей, що проживають у Криму.
Протягом століть Росія ставилася до Криму та його жителів як до колоніального придатка. Тому, як я вже казала, представників Меджлісу кримськотатарського народу долучили до роботи над поверненням історичних назв населеним пунктам і географічним обʼєктам у Криму. Деколонізація Криму прямо пов’язана з гарантуванням прав корінних народів, які вже десять років ігнорує окупаційна адміністрація. Це, окрім відновлення базових прав людини, також і перейменування населених пунктів на часто їхні історичні назви, відновлення навчання, зокрема кримськотатарською мовою, тощо.
Права кримських татар можна гарантувати лише в кордонах української держави. Варто розуміти, що значна частина кримських татар перебуває в російській окупації, і тільки деокупація зможе дати їм можливість сповна реалізувати себе та брати участь у деколонізації та реінтеграції Криму.
— З початку окупації Криму зафіксовано дані про кілька сотень політв’язнів, переслідуваних за кримінальними справами, більшість з яких — представники кримськотатарського народу. Яким би мав бути процес їхнього повернення?
— На грудень 2024-го в окупованому Криму Росія незаконно ув’язнила 218 людей за етнічними, релігійними й політичними мотивами, з них 132 — кримські татари. Росія продовжує чинити тиск на українських політв’язнів, принижуючи їхню честь, гідність, віросповідання. У російських в’язницях у них погіршується стан здоров’я, умови утримання стають жорстокішими, майже немає можливості зв’язуватися, листуватися з рідними. Понад сорок кримських політв’язнів незаконно етапували, тобто депортували до пенітенціарних установ на території Росії.
На початку 2024 року окупаційна адміністрація незаконно перемістила з Криму щонайменше дванадцять політичних в’язнів до тюрем на території Росії. Ще не менше ніж двадцятьох політичних в’язнів протиправно перевели з російських в’язниць до колоній у віддаленні регіони РФ. Це зазвичай регіони за тисячі кілометрів від Криму, де розташовані колонії з особливо суворими умовами утримання.
Читайте також: Росія залякує мешканців Криму, що під час реінтеграції Україна буде масово ув’язнювати людей
Серйозним порушенням прав політв’язнів є також систематична відмова надавати їм медичну допомогу. Багато політв’язнів скаржаться на погіршення здоров’я: частина з них мала хронічні хвороби ще до ув’язнення, інші захворіли внаслідок катувань, психологічного тиску та складних умов утримання. Сьогодні термінової медичної допомоги потребують понад шістдесят кримських політичних в’язнів.
Варто розуміти, що не може існувати системних ефективних механізмів звільнення цивільних полонених. Обмін військовополонених і цивільних іде різними треками. Відповідно, процес звільнення політичних в’язнів з Криму надзвичайно важкий. Україна застосовує всі можливі національні й міжнародні інструменти для звільнення політв’язнів, і щоразу це пошуки нових шляхів комунікації. Тільки цього року вперше з 2019-го завдяки зусиллям української влади, спецслужб і міжнародної спільноти вдалося звільнити Нарімана Джеляла та Леніє Умерову, які протягом років перебували в російському полоні. Тож найефективніший спосіб звільнення наших політв’язнів у Криму — звільнення півострова від російських загарбників.
— Окупаційна влада в Криму активно видає свої документи різного спрямування, зокрема й російські паспорти. Україна зі зрозумілих причин їх не визнає. Але що нас чекає далі?
— Одразу після окупації росіяни почали примусово асимілювати українських громадян, які залишилися на захоплених територіях. Одним із ключових елементів цього процесу стала незаконна примусова паспортизація. Російські окупанти створили такі умови, коли без російського паспорта майже неможливо отримувати базові послуги для життя. Зокрема, таким жителям можуть відмовити в наданні медичної допомоги й соціальних послуг. Без російського паспорта інколи люди навіть не можуть поховати близьких чи підтвердити право власності на майно.
Якщо немає російського паспорта, окупанти відкрито переслідують людей, застосовують фільтраційні заходи, катують, незаконно засуджують чи депортують з рідного Криму. Прикладом є Леніє Умєрова, яка 2014 року відмовилась отримувати паспорт окупантів, а 2022-го, коли хотіла відвідати важкохворого батька в окупованому Криму, її затримали й понад два роки незаконно утримували в російському полоні.
Національне й міжнародне право не визнає російської примусової паспортизації громадян України на окупованих територіях. Після деокупації Криму на нас чекає тривалий процес реінтеграції, адже понад десять років окупації — довгий час, тисячі людей в умовах окупації не мали змоги отримати українські документи. Своєю чергою, розуміючи, що документування громадян, які проживали в умовах окупації, що досі триває, може охопити доволі довгий період, щодо цього напряму вже зараз мають бути напрацьовані підходи та алгоритми роботи.
— Ще одне питання, яке турбує багатьох українців, — що ми робитимемо з росіянами, які нині живуть у Криму та, найімовірніше, не залишать півострів одразу після деокупації?
— За українським законодавством усі іноземці, які після 2014 року потрапили на територію Криму в обхід українських контрольних пунктів в’їзду-виїзду або порушили встановлені терміни перебування, перебувають на півострові незаконно. Проста й законна відповідь на цю ситуацію: люди, які незаконно перебувають на території Криму, мають залишити півострів добровільно або через процедуру примусового видворення. Українське законодавство також передбачає примусове повернення іноземців та осіб без громадянства. Хоча наразі це неможливо реалізувати на тимчасово окупованій території, цей механізм стане основою майбутнього видворення громадян РФ з Криму після його деокупації.
Після звільнення півострова планують організувати виїзд усіх громадян РФ, які перебувають там незаконно. Їхню подальшу долю й можливість повернення до України визначатимуть відповідно до чинного українського законодавства. Кожен випадок розглядатимуть індивідуально з урахуванням усіх обставин. Україна гарантує дотримання прав і свобод громадян України, а також іноземців та осіб без громадянства, які легально перебувають на території Криму.
Щодо цього питання Представництво вивчає міжнародний досвід, зокрема приклад Хорватії, яка після нападу Сербії та Чорногорії в 1990-х роках пережила значні руйнування й масові втрати, але змогла відновити незалежність і провести реінтеграцію територій. Водночас Україна створюватиме власний підхід до реінтеграції з урахуванням особливостей окупації Криму, орієнтуючись на інтереси своїх громадян і сучасні реалії.
— Кримськотатарська мова й освіта — основа реінтеграції Криму. Наразі в Україні є Стратегія розвитку кримськотатарської мови до 2032 року. Чи достатньо лише її, зважаючи на стан кримськотатарської зараз? Якою повинна бути державна політика щодо кримськотатарської?
— Освітні програми й культурні проєкти відіграють ключову роль у збереженні ідентичності кримських татар та інших етнічних спільнот. Розвиток мовних і культурних центрів, підтримка молодіжних ініціатив і заохочення творчості сприяють культурній різноманітності й соціальній інтеграції. Підтримка кримськотатарського народу та їхньої мови — важливий пріоритет президента України та Представництва. Зокрема, воно бере активну участь у роботі Національної комісії з питань кримськотатарської мови.
Реінтеграція Криму після його деокупації потребуватиме тривалого й комплексного підходу з координацією зусиль між державними органами, громадянським суспільством і міжнародними партнерами. Збереження й розвиток кримськотатарської мови теж потребуватиме значних зусиль. Закон України «Про корінні народи», зокрема, гарантує розвиток мов корінних народів.
Читайте також: Тонкощі деколонізації: у Києві відбулася правозахисна конференція
Україна як держава всіляко підтримує ініціативи кримськотатарського народу задля збереження й розвитку його мови. Після деокупації Криму в корінних народів має бути доступ до навчання рідною мовою в Криму. Крім того, в українських університетах уже зараз є програми вивчення кримськотатарської.
Ба більше, створили Глобальну коаліцію українських студій, мета якої — об’єднати глобальні ініціативи та програми для підтримки розвитку українських студій, зокрема кримськотатарських, щоб гарантувати точне й професійне вивчення історії та культури України. Коаліція також спрямована на сприяння децентралізації та деколонізації східноєвропейських і слов’янських студій, які раніше були зосереджені на Росії.