Знищення Батурина у 1708 році та полтавська катастрофа 1709 року унаочнили тодішнім українцям очевидний, але не актуалізований реаліями факт: українці (люди тутешні) та московити (люди московські) ‒ цілком різні. Питання тут не в особливостях православного обряду чи змісту богослужбових книг, не в репертуарі книжок, які видавалися друкарнею Києво-Печерської лаври, не в специфічності народної обрядовості чи відмінності поточної мови. Тут щось інше. Кілька конкретних прикладів, щоб зрозуміти, про що йдеться.
Що відбулося, коли Петро І після переходу Мазепи на бік Карла ХІІ, здійсненого у тому числі заради захисту мирного населення, наказав піддати його особу церковній анафемі? Церковні ієрархи виконали наказ, бо важко було відмовитися, перебуваючи під пильним оком «дружнього» московського війська, що заполонило тодішній Глухів. З роками українці непомітно, але вперто, відстояли своє право проголошувати її лише у кафедральних соборах, яких було лише чотири (!) на всю Україну. У решті храмів, особливо фундованих його коштом, продовжували молитися за Мазепу, як за щирого ктитора і мецената православної церкви. І ніхто не міг вплинути на рішення священника. Це був його вільний вибір: підкоритися навʼязаним настановам чи продовжувати робити свою справу з переконання. Не привертаючи до неї зайвої уваги ані світської, ані церковної влади.
Читайте також: Ворог несе втрати: які перемоги українського війська на фронті та поразки у окупантів (ОНОВЛЮЄТЬСЯ)
Наказавши знищити усі портрети Мазепи, цар та його підлеглі не могли передбачити, що ці демонстративні акти не призведуть до тотального затирання памʼяті про гетьмана. Яскравим прикладом інакшості мислення українців та їхніх сусідів став такий цікавий факт. Один зі священників, імʼя якого нам історія не зберегла, заради збереження рідкісного зображення очільника Гетьманщини, підклеїв його під ікону. Це був індивідуальний акт спротиву, який міг потягнути за собою як заслання, так і смерть. Однак ця безіменна людина не побоялася імовірних наслідків. Завдяки йому, а згодом і колекціонеру, який вивіз його з теренів Лівобережжя і заховав у власній колекції у Варшаві, нині ми маємо цей унікальний витвір українського граверства із зображенням Мазепи ‒ гетьмана-державника. І таких дрібних, але дуже показових фактів в нашій історії чимало.
Московити дійсно нас не знають і ніколи не зрозуміють. Ми ‒ інші.