Із яких джерел Міністерство зараз отримує інформацію про стан екосистем на Донеччині та Луганщині? Чи проводяться якісь специфічні дослідження на підконтрольній території?
— Ситуація на території Донеччини та Луганщини в умовах конфлікту є доволі нестабільною. Наразі основні дані для моніторингу екологічного стану ми отримуємо зі звітів військово-цивільних адміністрацій — саме на них покладено відповідальність за моніторинг природних компонентів. Проте і на державному рівні організовані певні системні вимірювання та дослідження. У Донецькій області є кілька постів вимірювання якості, які в реальному часі показують ситуацію із забрудненням повітря. Також через Державне агентство водних ресурсів України ми проводимо моніторинг якості поверхневих вод по всій Україні, включно з територіями Донецької та Луганської областей. Із І півріччя 2020 року державний моніторинг поверхневих вод у басейні річки Сіверський Донець здійснюється на 72 постах за 70 показниками, 37 із яких стосуються визначення хімічного стану масивів поверхневих вод. Окрім того, в басейні Сіверського Дінця встановлено три автоматизовані пости моніторингу стану води на річках Казенний Торець, Кривий Торець та Бахмутка.
Це доволі близько до лінії розмежування, тож завдяки цим постам ми отримуємо інформацію про стан водних артерій на тимчасово непідконтрольних територіях та можемо реагувати у разі зміни якості та кількості вод. Моніторинг хімічного стану поверхневих вод у басейні Сіверського Дінця здійснюється за такими показниками, як вміст важких металів (кадмію, свинцю, ртуті, нікелю) та органічних сполук (пестицидів, поліароматичних вуглеводнів, летючих органічних сполук тощо). За вересень на двох постах моніторингу було зафіксоване перевищення допустимого рівня вмісту свинцю удвічі. Є також незначне перевищення рівня кадмію у районі поста моніторингу на річці Кривий Торець. Рівень ртуті в нормі. У шести масивах поверхневих вод зафіксовано перевищення пестицидів та поліароматичних вуглеводнів. Дані моніторингу можна переглянути у системі «Моніторинг та екологічна оцінка водних ресурсів України».
Читайте також: Яку стратегію економічного розвитку Донбасу пропонують у Мінреінтеграції
Хто та як відстежує ситуацію на територіях, котрі перебувають у тимчасовій окупації та у максимальній близькості до фронту? Якими є найбільші ризики для цих територій?
— На жаль, можливість моніторингу є дуже обмеженою. Навіть представників Організації безпеки та співробітництва в Європі (ОБСЄ) не завжди допускають на об’єкти, які потребують особливої уваги. Але ми маємо, назвімо це так, очевидну інформацію про те, що більшість із цих об’єктів перебувають поза контролем і так чи інакше становлять загрозу для екології краю. У різних ситуаціях, пов’язаних із ризиками забруднення навколишнього середовища на тимчасово окупованих територіях, ми співпрацюємо з правоохоронними органами та СБУ. З початком війни там працюють різні міжнародні організації, які проводять моніторинг природних компонентів як на територіях, що межують із лінією фронту, так і на тимчасово окупованих територіях у тому обсязі, в якому їм вдається це зробити.
За оцінкою експертів Програми ООН із навколишнього середовища, внаслідок конфлікту в Донбасі зруйновано екосистеми на території щонайменше 530 тисяч гектарів, в тому числі у 18 природних заповідниках загальною площею 80 тисяч гектарів. Крім того, постраждало 150 тисяч гектарів лісів. Унаслідок бойових дій і навчань вигорає ліс та степ, снаряди отруюють ґрунти. Це все, на превеликий жаль, маємо сьогодні й на території Донбасу, окупованій Росією. Так, заповідник «Крейдова флора» побили «Гради», на території заповідника «Трьохізбенський степ» на Луганщині досі воюють, північну частину національного природного парку «Меотида» зруйнували бойовики. Залишились окопи та бліндажі і на території ще однієї природної перлини країни — національного природного парку «Святі Гори» під Слов’янськом. Цьогорічні лісові пожежі на Луганщині побили 30-річний рекорд, знищивши понад 22 тисяч гектарів лісів лише у Луганському обласному управлінні лісового та мисливського господарства. На відновлення знищених вогнем лісів необхідно щонайменше 10 років. Нині на місці вигорілого лісу на площі 6 гектарів висаджено саджанці, на площі 31 гектара доповнено лісові культури. Звісно, це лише початок, оскільки для повного лісовідновлення необхідно розробити згарища, підібрати породи, які там приживуться, і тоді запускати масштабний проєкт.
На висновки яких дослідників ви спираєтесь?
— Ми вдячні міжнародним партнерам, які залучають експертів із різних країн світу та українських фахівців до консультування щодо вирішення гострих екологічних проблем, пов’язаних із бойовими діями та окупацією. Окремо цим питанням займається Державна екологічна академія післядипломної освіти та управління, де створений спеціальний Центр еколого-ресурсного відновлення Донбасу.
Читайте також: Пустеля замість териконів. Екологічна катастрофа на Донбасі
Зараз ведуться перемовини з Державним космічним агентством України, щоб ми мали змогу використовувати знімки з космосу для спостереження за станом природних та промислових об’єктів на всій території України, зокрема на окупованій частині Донбасу та шельфу територіальних вод України, Керченської затоки та півострова Крим. Є домовленість, що у разі фіксації екологічних проблем на небезпечних об’єктах на цих територіях ця інформація потраплятиме у наше Міністерство також. Можливо, нам буде корисною й інформація щодо видобутку корисних речовин або відсутності роботи на шахтах для оцінки, наприклад, масштабів можливої загрози внаслідок їх затоплення. Цю інформацію теж можна отримати з космосу.
Наскільки гострою наразі є проблема забруднення ґрунтових вод внаслідок неконтрольованого затоплення шахт на тимчасово окупованих територіях?
— У сфері захисту довкілля немає окремих проблем. Будь-які гострі ситуації спричинюють наслідки для всіх компонентів екосистеми. Але в цьому регіоні, на наш погляд, найгострішими є дві проблеми. Вони здебільшого сконцентровані в «сірій зоні», але в разі загострення вплинуть на життя всього регіону. Це затоплення шахт і безконтрольне зберігання промислових відходів. Затоплення гірничих виробіток шахт і, як наслідок, припинення відкачування шахтних вод із шахт, котрі гідрогеологічно пов’язані між собою, можуть призвести до серйозних наслідків. Наприклад, потрапляння високомінералізованих забруднених шахтних вод у поверхневі та підземні води може суттєво вплинути на якість води у колодязях місцевого населення та у великих водозаборах, які забезпечують водою весь Первомайсько-Стаханівський регіон. Зміни фізико-механічних властивостей гірських порід та додаткові зрушення, що виникають при цьому, можуть утворювати на поверхні провали над порожнинами у підземному просторі. Не виключаються обвали гирл шахтних стволів, просадка земної поверхні, підтоплення. Це призведе до порушення нормального функціонування шахтарських міст і селищ, під якими проходять виробітки вже закритих шахт. Деформація породи внаслідок її розмокання під час затоплення шахт може призводити до пошкоджень будівель і споруд.
Читайте також: Екологія як фактрор економічної війни
Більшість шахт, котрі належать, наприклад, до ДП «Первомайськвугілля», перебувають на тимчасово окупованій території чи в зоні зіткнення. Це шахти «Первомайська», «Голубівська» та «Золоте», причому копальні останньої фактично перерізані лінією фронту. Тому деякі процеси на тій території ми можемо відстежувати лише там, де є змога проводити спостереження, за різними непрямими ознаками. Наприклад, якщо шахта не отримує електропостачання, це означає, що з великою ймовірністю там не відбувається відкачування води. Відповідно, зростають ризики. Більшість негативних наслідків уже зараз фіксують у своїх відкритих звітах міжнародні організації, але з часом вони можуть стати ще помітнішими. Наразі ми розробляємо методику оцінки шкоди, заподіяної навколишньому середовищу та інфраструктурі внаслідок бойових дій та незаконного використання природних ресурсів. Сподіваюсь, ця методологія дасть розуміння, на яких компонентах треба зосередити увагу в ході моніторингу, а також розробити план відновлення екології Донбасу після закінчення конфлікту.
Наскільки можливо відслідкувати забруднення довкілля Донбасу через витоки зі сховищ на підприємствах хімічної та вугільної промисловості на окупованій території, а також у «сірій зоні»?
— Останнє дослідження, де вивчались, зокрема, хвостосховища (комплекси споруд для захоронення відходів гірничо-збагачувальних комбінатів — Ред.), було проведено ОБСЄ у 2019 році в межах проєкту «Допомога в розширенні системи моніторингу довкілля на Донбасі». Вивчення ситуації відбувалося, зокрема, на Авдіївському коксохімічному заводі, на фенольному заводі у Новгородському, а також на Центральній збагачувальній фабриці у Торецьку. Найбільшим ризиком є те, що у будь-який момент хвостосховища, котрі перебувають у небезпечній зоні, можуть бути зруйновані під час бойових дій. І ситуація, яку ми досліджували, може миттєво стати катастрофічною. Є припущення щодо забруднення через пошкодження місць захоронення радіоактивних та інших шкідливих речовин. Але з огляду на недоступність реальних досліджень ми не маємо фактів, які б могли на 100% це підтвердити чи спростувати. Саме тому важливо обговорювати ці питання на найвищому рівні, в тому числі й під час перемовин Тристоронньої контактної групи (ТКГ).
Чому прогресу в цьому питанні під час перемовин майже не відчувається? Що саме стоїть на заваді?
— Наша підгрупа, яка займається екологічними питаннями, перебуває у складі іншої підгрупи — соціально-економічного напрямку в складі ТКГ. Ми неодноразово наголошували на необхідності допуску міжнародних організацій до об’єктів підвищеної небезпеки на тимчасово окупованих територіях. А також узгодження переліку об’єктів, руйнування яких може призвести до екологічної катастрофи по різні боки лінії фронту. Також нам йшлося про створення зон безпеки навколо них. Гострим залишається питання поновлення відкачування води на більшості шахт та отримання відомостей про стан об’єктів критичної інфраструктури по той бік лінії фронту. Наразі консенсусу в цих питання не досягнуто. Представники окупаційної влади ігнорують будь-які ініціативи: питання екологічної безпеки в цьому випадку розглядається у політичній площині. І це, на жаль, заважає діям, які дозволили б не довести ситуацію до безповоротних змін.
Наразі почався процес економічної трансформації Донбасу, в межах якого заплановане закриття шахт, переведення деяких у режим водозливу тощо. Якою ви бачите роль міністерства у цьому процесі?
— Рішенням Уряду від 27 травня 2020 року було, по суті, роз’єднано Міністерство енергетики та захисту довкілля України, яке раніше опікувалося обома питаннями, та створено окреме Міністерство довкілля. До роз’єднання представники Мінекоенерго входили до складу робочої групи з трансформації вугільних регіонів, створеної при Мінрегіоні. Що ж стосується нашого бачення, то питання полягає у тому, як правильно закрити шахти, щоб це відбувалося організовано, контрольовано, а не так, як зараз відбувається на окупованих територіях — зі значними ризиками для довкілля. Є приклади європейських країн, досвід яких можна використовувати в цьому процесі. Так, Великобританія доволі швидко перейшла на інші джерела енергії і зараз має велику частку виробництва відновлювальної енергетики, зберігаючи екологічний баланс. Але ми не маємо такого ресурсу, як британці, щоб здійснити швидкий стрибок, тому нам треба ретельно підготуватися до поступового процесу.
Читайте також: Екологія чи державна зрада
Що відбувається зі сміттям на Донеччині та Луганщині?
— Ситуація на Донбасі щодо цього подібна до стану речей по всій країні. В Україні триває підготовка законодавчої бази для реформування системи управління відходами відповідно до найкращих європейських практик. Одночасно з доопрацюванням рамкового законопроєкту №2207-1Д провадиться активна робота над напрацюванням секторальних нормативно-правових актів. В Угоді про асоціацію з Європейським Союзом (ЄС) ми зобов’язались привести наші правила в цій сфері у відповідність до директив ЄС. Цей законопроєкт передбачає запровадження ієрархії поводження з відходами, відповідно до якої відходи мають збиратися, перероблятися, повторно використовуватися, безпечно та екологічно утилізуватися і лише у крайньому випадку те, що неможливо переробити у жоден спосіб, має захоронюватися на полігоні. Але сьогодні ми маємо наслідки «лінійного» мислення, коли майже всі відходи потрапляють на захоронення. Сподіваюсь, що цей законопроект змінить, зокрема, стан речей із хвостосховищами видобувної галузі та промисловості. Йдеться про законодавчо закріплену відповідальність та планування екологічного зберігання та утилізації будь-яких залишків виробництва. Щоб у подальшому у нас не виникало ситуацій, коли хвостосховища стають джерелом небезпеки у мирному житті або за форс-мажорних обставин.
Чи відрізняється ваш особистий досвід громадської активістки у сфері екології від досвіду роботи в державних органах?
— Організація ReThink, співзасновницею якої я є, займається проблемою відсутності переробки відходів в Україні як такої, просуванням принципів кругової економіки та популяризацією зменшення використання пластику. Зокрема, ще у квітні 2018 року ми ініціювали першу петицію стосовно заборони використання пластикових пакетів. Вона успішно зібрала необхідну кількість голосів, але владою ця ініціатива була проігнорована. Звісно, я бачу відмінність між роботою у громадському секторі і, наприклад, у міністерстві. Коли ти громадський активіст, ти вільніший у своїй позиції, можеш озвучувати критику, і від тебе ніхто постійно не вимагає якихось важливих рішень. Участь у роботі державних органів я бачу як логічний крок до реалізації тих ініціатив, на яких я наполягала як активістка. Сподіваюсь, мій досвід не лише буде корисним для мене особисто, а й позитивно вплине на зміни у важливій сфері життя країни.
————–
Олена Колтик народилася у Львові у 1990 році. Закінчила Національний університет «Києво-Могилянська академія» за спеціальністю «Економічна теорія». Співзасновниця громадської організації ReThink, із 2019 року — голова патронатної служби при Міністерстві енергетики та захисту довкілля, з жовтня 2020 року — директорка департаменту з поводження з відходами та екологічної безпеки Міністерства захисту довкілля та природних ресурсів.