Фотографи взялися розповісти історію про розстріл Небесної сотні 20 лютого 2014 року за допомогою віртуальної реальності (VR). Так з’явився проект Aftermath VR: Euromaidan. В липні цього року його презентували на конференції в Сполучених Штатах. А 12 вересня журналісти обіцяють показати бета-версію в Києві. Тиждень поспілкувався з керівником проекту Олексієм Фурманом про нові технології в журналістиці, віртуальну реальність і 20 лютого 2014 року.
Чому віртуальна реальність? Як взагалі виникла ідея розповісти про 20 лютого 2014-го у VR?
Я багато років із своїм другом і колегою Сергієм Полежакою працював як фотожурналіст. Ми знімали новини в Україні. Очікувано, ми працювали на Євромайдані, потім поїхали знімати окупацію Криму, потім – початок війни на Донбасі. Оскільки ми у фотографії з 2008 року, то довелося спостерігати, як вона все менше впливає на людей. Врешті, перестає виконувати свою функцію. Як писала Сьюзен Зонтаґ (американська письменниця, літературний, художній, театральний і кінокритик – ред.) – фотографії перестали шокувати. А робота документальних фотографів губиться у сотнях і сотнях зображень: квітів, заходів сонця. Вариться з цими фото в одному котлі. Губиться в інтернеті у безлічі інформаційних повідомлень.
Читайте також: Реформоване розслідування справ Майдану
У 2014-му я поїхав у Сполучені Штати навчатися за програмою Фулбрайта. Там я подивився свій перший фільм для віртуальної реальності. І там був цілий епізод про Україну і війну на Донбасі. Сергій у 2015-му поїхав на навчання у Данію. Це був час для роздумів. Коли ми повернулися 2016-го, то почали обговорювати, що могли б робити разом. Зійшлися на тому, що нам варто почати знімати сферичні відео і робити проекти для VR.
Вирішили почати з невеликих проектів. Наприклад, ми стали першими, хто використовував сферичні відео в українській журналістиці. Наша команда зробила кілька мультимедійних історій для Радіо Свобода, Української правди. Також ми знімали такі відео для New York Times, Al Jazeera тощо. Це для нас був перший крок у VR. Далі, логічно, треба було створювати проекти, де глядач не лише б дивився відео навколо себе, а міг би пересуватися у віртуальному просторі. До речі, в журналістиці ці прийоми почали використовувати з 2012-го.
Так ми почали цікавитися фотограмметрією. Стали партнерами з польськими розробниками комп’ютерних ігор Farm 51. Вони, наприклад, свого часу створили проект «Чорнобиль VR». І дали своїй аудиторії можливість майже фізично побувати у Зоні відчуження й побачити Прип’ять, об’єкт «Дуга» тощо. Власне, ми їздили з ними в Чорнобиль і навчалися фотограмметрії.
Можеш детальніше пояснити, в чому суть цієї технології?
Цю технологію певний час уже використовують розробники комп’ютерних ігор та архітектори. Вона дозволяє за допомогою звичайних фото, знятих на камеру або навіть звичайний телефон, створити 3D-модель реальних об’єктів. Починаючи від стільця чи столу й закінчуючи цілою вулицею. Або навіть планетою. Так, наприклад, зробив Google, створивши Google Earth VR.
Читайте також: Справи Майдану. Приспана увага
То все ж таки: чому саме історія про Інститутську?
Тут є психологічна сторона. І я, і Сергій були 20 лютого 2014-го на Інститутській під час розстрілів людей. І ми хотіли розповісти цю історію глибше, сильніше, детальніше. Аби зруйнувати бодай частину міфів про цей день, які досі існують. Як на мене, через те, що у нас недостатньо багато хороших матеріалів і документальних фільмів про цей день. До всього, багато міфів про Євромайдан створила російська пропаганда. Особливо про 20 лютого. Промовистий приклад – «розстріляні дерева», які нібито спиляли. І такі проекти, як наш, дозволяють побачити, що історія від російської пропаганди – не правдива. Бо дерева, які показували у російських відео, взагалі не були в зоні обстрілу.
У нас було безліч мозкових штурмів і в результаті народилася ідея розповісти про розстріли протестувальників 20 лютого 2014-го у віртуальній реальності. Ми відсканували вул. Інститутську в тому вигляді, як вона є сьогодні. Зібрали архівні фото і відео, записали інтерв’ю з героями, які були того дня у центрі Києва. Відсканували різні артефакти….
Які саме?
Це бруківка, шоломи, щити. Палиці. Грант на цю роботу ми отримали в липні 2017-го, але була затримка із фінансуванням, тож перші гроші з’явилися у жовтні. Але роботу над проектом ми почали в серпні. І першу, тестову фотограмметрію ми робили без потужних комп’ютерів.
Як відбувається перенесення реальної вулиці у віртуальну реальність? Можеш пояснити на пальцях?
Ми з командою йдемо на вул. Інститутську, робимо фотографії Інститутської «як є» на дзеркальні камери й дрони. Потім за допомогою спеціальних програм комп’ютери зшивають ці зображення у 3D-модель. Коли модель готова – з нею починають працювати наші художники. Після них моделі у загальну сцену забирає наша розробниця і вже працює з ними у гральному рушії (англ. Game engine). Наш проект збирають в Unity – це суперпопулярний гральний рушій. З його допомогою у всьому світі створюють мобільні і комп’ютерні ігри.
Читайте також: "Судді Майдану" поза зоною досяжності
Що ж до сценарію, адже модель вулиці треба наповнити контентом, – режисерська команда працювала з уже існуючими матеріалами: в першу чергу це відеосинхронізації від Jus Talionis Reconstruction Lab та матеріал видання Texty.org.ua під назвою «Три дні перед весною». Плюс я звертався до українських і закордонних фотографів, відеографів, ЗМІ загалом і просив їх поділитися архівними фото і відео.
Складно було отримати фото і відео від колег?
Ні. Я вдячний всім, хто взяв у цьому участь. Колеги дали матеріали безкоштовно. Наприклад Ерік Буве, всесвітньо відомий фотожурналіст, який був на Інститутській того дня. Я надіслав йому деталізований електронний лист, в кому розповів що ми робимо. І він сказав: «Забирайте всі фото, які є на вебсайті, це не проблема, безкоштовно». Він теж тяжко переживав розстріли на Інститутській. 20-го лютого він був на «кривавому п’ятачку» біля виходу з метро Хрещатик. А згодом, через кілька років, він їздив провідувати людей, яких знімав того дня. Всі його фото, фото і відео від інших колег у нас підписані. Імена авторів вказані у титрах.
Скільки часу треба було, аби сфотографувати, відсканувати всю вулицю?
Цей час досі не завершився. У нас є недоскановані об’єкти. Справа в тому, що фотограмметрія має кілька особливостей. Наприклад, не можна сканувати скляні об’єкти. Об’єкти які відбивають світло. Не можна сканувати в сонячні дні, бо тіні будуть частинами текстури. І частину об’єктів, які ми планували сканувати, довелося будувати з нуля. Але навіть коли ми робили їх з нуля – спиралися на сотні реальних фотографій. Ми намагаємося максимально документально відтворити Інститутську у VR. Поясню на прикладі. На Інститутській є бруківка. З точки зору комп’ютерної гри, навіть тої, яка базується на реальності, достатньо було зняти текстуру 2х2 чи 3х3 метри. І розмножити її. Цього було б достатньо. Але ми відзняли всю бруківку на вулиці. Метр за метром. Це зайняло кілька днів. В результаті отримали 8,5 тис фотографій. І тепер у нас в моделі реальна, документальна бруківка.
Читайте також: Куди стріляв "Беркут"
Що відсканувати не вдалося?
На Інститутській є об’єкти, які сканувати дуже складно. Якщо треба зробити це з малими об’єктами – існують хитрощі. Але з такими масштабними об’єктами, як от скло ТЦ «Глобус» – це зробити неможливо. І ми нічого не можемо вдіяти. Тож нам довелося відзняти багато фотографій дроном і змоделюватице скло.
Намалювати?
Не знаю, чи це слово коректне. Змоделювали? Створили? Адже ми говоримо про 3D-модель, вона як креслення. Певно, правильно сказати «створили».
Скільки загалом пішло фотографії на створення моделі вулиці?
Всіх цікавить це питання. Але сказати складно. Думаю, що це кілька сотень тисяч фотографій. Лише бруківка у нас зайняла 8,5 тис фото. А ще є Жовтневий палац, наприклад. Загалом ми переносимо у VR 350 метрів вулиці. Зараз у нас готово близько 200 метрів. Плюс площа перед Жовтневим палацом. І це ми будемо показувати у бета-версії 12 вересня в Планеті кіно. А далі нам доведеться запускати краудфандинг. Нам треба відсканувати паркувальний майданчик біля Кінопалацу і територію біля верхнього виходу з метро Хрещатик. Частину об’єктів ми уже вісдканували, частину треба зібрати. Загалом там роботи ще десь на 1,5 місяці.
Коли вулицю переносили у VR – які були складнощі?
Вони були постійно. Ми вибрали для сканування дуже складне місце. На вулиці дуже багато об’єктів, скляних поверхонь. Плюс це вулиця у центрі міста. А це означає, що там дуже багато людей і машин у будні дні. У вихідні ситуація трохи краща, але часто відбуваються масові заходи. Скажімо, восени 2017-го ми стикнулися з тим, що там відбувалися мітинги Саакашвілі. І, звичайно, в такі дні ми вулицю сканувати не могли. На Інститутській працювали переважно зранку у вихідні – десь із 6-7 і до 9-10 ранку. У вересні, жовтні й листопаді. Доскановували вулицю у березні й квітні. Адже ми не могли сканувати коли лежав сніг. Або коли багато зелені, як зараз. Бо 20 лютого Інститутська була без листя й зелені.
Читайте також: Експертиза довела участь "беркутівців" у масових розстрілах на Майдані
Також було складно літати дроном. Адже Інститутська біля урядового кварталу. І якщо піднімати дрон вище готелю «Україна» – він починає себе дивно поводити. Втрачали зв’язок із базою, наприклад. Хоча, наприклад, ми могли б не заморочуватися із дзеркальними камерами і відзняти на дрон все за один день. Але деталізація була б недостатня. Та ж бруківка була б суцільною сірою текстурою. Ми не могли поставити людину в таке оточення і розповісти їй історію. Це просто неможливо.
Ти говорив про 360-відеоінтерв’ю. Як ви їх писали? За яким принципом відбирали героїв? Адже записати тисячі людей, які 20-го лютого 2014-го були на Інститутській неможливо.
Весь наш контент, аби не було припущень і підживлення міфів, прив’язаний до конкретних локацій у 3D-моделі. Наприклад, Ігор Гуденко дає інтерв’ю біля пішохідного мосту неподалік ТЦ «Глобус». Саме на тому місці, де він знімав дії Чорної роти.
У нас ніколи не було мети записати тисячі людей. Ми розповідаємо історію того, що сталося 20 лютого, з 8:55 до 11:20. І глядач іде з першими рядами, завжди. У нас є загальний сюжет, розбитий на глави. І до кожною глави ми шукали героїв, аби підсилити історію. Скажімо, коли зранку протестувальники пішли за силовиками, які відступали з Майдану, нам треба була людина, яка йшла у перших рядах. Так ми знайшли Ігоря Заставного – майданівця зі Львова, якого поранили кулею в ногу. Її ампутували і він зараз ходить на протезі. Й Ігор розповідає, як біля нього поранили хлопця, як він взяв бруківку, пішов вгору, потім його поранили, інші протестувальники віднесли його вниз.
Ці 360 відео тримають історію купи. Бо фото і відео – це просто суха хроніка того ранку. А 360 інтерв’ю дають людський вимір, емпатію цій історії. І воно добре працює разом.
Скільки грошей ви витратили на проект?
Грант від Google news lab був на $20 тис. Але їх не вистачило і ми підтримували проект коштами з комерційних замовлень, які були у нашої продакшн-студії. Отак зразу й не порахуєш, скільки грошей ми витратили на цей проект. Але ми не йшли на компроміси. Коли ми тільки отримали грант, наша ще маленька команда з 6 людей зібралася й ми говорили про спрощення контенту. Говорили й вирішили цього не робити. Бо історію про розстріл на Інститутській не можна розповісти спрощено. Це можна зробити лише ґрунтовно, аби люди розібралися в трагедії. Власне, саме тому ми зараз шукаємо додаткові кошти, запускаємо краудфандинг.
Читайте також: Справа «беркутів»: суд must go on
Знаю, що ви уже показували демо-версію проекта на різних форумах. Яка була реакція людей?
Свою демку проекту ми показували на ІТ-конференції «Login» у Вільнюсі й на Львівському медіа форумі. Реакція була така, як ми очікували – не було розпачу. Був тихий сум і розуміння того, що відбулося. Адже наш проект не має змушувати людей плакати і впадати у відчай. Він має допомогти розібратися. Спокійно і деталізовано. Плюс ми багато розсилали бета-версію, яка зараз є. І ми отримали дуже важливий відгук від HTC VIVE – віртуальні окуляри, під які проект створений. Вони назвали наш проект «сильним і тактовним». Це справді важливо для нас.
Ти говорив про відкритий показ бета-версії…
Так, 12 вересня о 19:30 в Планеті Кіно ми будемо розповідати про наш проект. А з 20:00 до 21:30 його можна дивитися у Планеті VR – це такий простір у кінотеатрі. І проект лишається там для безкоштовного перегляду. Будь-хто, у будь-який день, коли працюватиме Планета VR, може прийти і безкоштовного його подивитися.
А як ви його будете поширювати? Бо коли йде мова про віртуальну реальність – одразу уявляється дуже дороге обладнання, потужні комп’ютери, а ще ж купити контент треба…
Наш проект не треба купувати! Він ніколи платним не буде! Це наша філософія. Aftermath VR: Euromaidan буде безкоштовним і в Україні, і за кордоном. Коли випустимо повну версію – оновимо її. До речі про повну версію – ми її презентуємо 21 листопада в Мистецькому арсеналі. В рамках виставки Музею Майдану до 5-ї річниці Революції гідності. Також ми б хотіли презентувати проект не лише в Києві, але й у Львові, Харкові… і зараз ми ведемо переговори з різними закладами, аби це стало можливим.
Якщо ж говорити про онлайн-життя проекту – все просто. Його можна буде безкоштовно завантажити у мобільних магазинах, типу Steam чи Viveport.Також хочеться портувати проект для інших систем окулярів віртуальної реальності. В ідеалі б ми хотіли зробити версію для мобільних VR-окулярів. Звісно, можна було б зробити версію для браузерів, але… то вже не такий ефект. Бо у VR ти віриш, що стоїш на Інститутській, ти майже можеш торкнутися бруківки. Наш проект існує у віртуальній реальності не тому, що це тренд. Він існує у віртуальній реальності тому, що це чи не найкращий варіант аби розповісти таку історію.
———————————————-
Олексій Фурман, керівник проекту Aftermath VR: Euromaidan. Народився 18 жовтня 1991 року, закінчив університет ім. Шевченка за спеціальністю «Видавнича справа і редагування». Закінчив за програмою Фулбрайта Міссурійську школу журналістики за спеціальністю «фотожурналістика», Призер численних національних і міжнародних фотоконкурсів.