Довгі як труби чотирьох місцевих ТЕЦ, як розбиті цехи радянських підприємств, як ями затоплених блакитною водою семи буровугільних розрізів. Вони довгі, як проспект Лєніна (тепер – Соборний, але місцеві ще не звикли), як Інгулець – тихий і зарослий вербами, як сум місцевого люду про старі часи.
У серпні все добре. Мешканці будинків зі ставнями й розмальованими вуглами пережили і вже забули про зиму, обсадили городи, по два-три рази просапали їх і вже пожинають плоди своїх зусиль, перечікуючи спеку в прохолодних і темних хатах: їдять молоду картоплю і «тульку» з цибулею, варять кукурудзу, шукають перші стиглі кавуни, крутять консервацію, тішаться внуками на літо, ждуть дорослих дітей «довше чим на вихідні», відкладають гроші на гостинці, дивляться увечері «новості». Надворі їх до вечора і не видно. Аж тоді вони виходять на город по огірки на салат, на низ – скосити кролям, чи просто надвір – посидіти на лавочці.
В цей же час наповнюється людьми і центр: пацани збиваються у зграї по дворах і обговорюють плани на вечір; «дєвчьонкі» фоткаються біля клумб і фонтанів, тут же викладають фото в соцмережі; дорослі жінки нарешті виносять навір каляски, випускають на волю старших дітей, теж сидять у телефонах – телефонують комусь, довго розмовляють, покрикують на малих. Часом біля них чоловіки: майки, темні окуляри, знуджені обличчя, дивляться, як фоткаються «дєвчьонкі», дивляться на дітей. Часом чоловіки самі – в «лєтніках» десь під вербами з вигадливими скульптурами чи за квадратними хиткими столами з червоними пластиковими стільцями: розпливчасті пози, димок від цигарок, повільні жести, телефони на столах. Більшість іще у відпустках, уже з’їздили «на моря» чи хоча б на турбазу десь у Куцеволівку чи Деріївку. У батьків «на городах» вже були, гроші, щоб зібрати дітей у школу, ще залишились. Старшому – поступати аж через год, так що можна розслабитися. Окремий бонус серпня – футбол: місцева «Олександрія» в єврокубках, «прибила» румунську «Астру», вийшла на білоруський «БАТЕ», грає жваво, стабільно, люди ходять.
Команду тримає аграрний магнат, він же доглядає місто, він же і областю керує. Він свій – із сусідньої Головківки, син свого батька, молодий, худорлявий, темненький, говорить упевнено, але ще не геть складно, бентежиться зі свого високого зросту, без камер і журналістів ще більш приємний – простий, діти в місцевій школі, вікна поміняв, поміг танцювальному колективу, не афішує цього. В городі оно – дороги зробив, підправив басейн, пообіцяв узятися за кінотеатр. Правда, послухав «цих всих» … Лєніна прибрав (кому він мішав?), але тепер даже краще на площі стало – просторно, майданчик, шахи, фонтани. «Ці» правда не люблять його, бо побував у «Партії регіонів» (ну а шо було робити? в них бізнес, треба було якось берегти!), кажуть, підвозив у Кіровоград тітушок з місцевих, виступав на антимайдані … ну так гляньте, як він гОроду помагає! Все майже як у давні й добрі радянські часи! За ними тут страшенно сумують. Ностальгія за совком – нестерпна як голод, майже маніакальна. В «совєцькі врємєна» залюблені всі: колишні шахтарі – видобувальники бурого вугілля, колишні екскаваторщики, колишні конструктори сількогосподарської техніки, колишні виробники діаграмних паперів, колишні швеї, вертольотники, колишні працівники колишньої брекетної фабрики, теперішні вчительки, водії, охоронці, студенти, військові, депутати місцевих рад, підлітки з панельних будинків.
Це доволі велике місто. Чисте, зелене, освітлене. Широкі проспекти, вузенькі вулиці. Яскраві й рясні клумби перед міськрадою. Довжелезні новенькі автобуси з «гармошкою». Фонтани й пам’ятники усім – і радянським космонавтам, і борцям за волю України. Велика пішоходна площа. Повсюдні архітектурні несподіванки ХІХ століття: модерн будинку Піщевича, класицизм пожежної каланчі і суцільні вулиці з вишуканих будиночків давно забутих власників. Є й радянські пишноти зі шпилями й арками, є гігантські панно з мозаїки. Є пристойні сучасні будови, як от модернова метало-скляна споруда залізничного вокзалу. Місто доглянуте й безпечне. Кав’ярні, філії вишів і самі виші. Десяток шкіл. Жодних ознак руїни. Красиве старе місто, у якого все попереду. Але… Здається, для місцевих мешканців усе найкраще вже минуло, воно там – у давніх добрих радянських часах. Десь на Сході. Тут він, власне, й починається.
