— На конференції із відбудови України, яка 4-5 липня відбувалася у швейцарському місті Лугано, Україна представила Національний План Відновлення. Як його сприйняли міжнародні партнери? Чи чули Ви вже якісь відгуки від тих, хто там був?
— Треба розуміти, що таке цей План. Його напрацьовували раніше сформовані робочі групи. Їх було багато і вони з окремих питань мали доволі відмінні погляди. В результаті ми зараз маємо понад 2000 сторінок матеріалів, напрацьованих різними групами. Ці напрацювання ще не зведені, не узгоджені та суперечливі. Формування фінального документу потребує ретельної роботи та узгодження позицій між різними групами. Тому на нас чекає ще багато роботи у цьому напрямку і є питання, хто буде ухвалювати остаточне рішення щодо того, як має виглядати фінальний документ та по кроках, з яких існують різні позиції.
Окрім цих напрацювань, була також гарно оформлена презентація, яку готували на основі цього Плану. Однак не в усьому проєкт Плану та ця презентація співпадали. План сприймали добре. Варто зазначити, що його врахували як рамковий документ. Зокрема, про це записано у спільній Декларації, яку підписали учасники Конференції (уряд України та міжнародні партнери) за її результатами. У ній визнано, що План є рамковим, але також і «живим» документом (live document), а тому він буде змінюватись за участі всіх зацікавлених сторін. Усі вони розуміють, що відновлення України буде коштувати сотні мільярдів доларів. Також є розуміння, якими мають бути основні джерела фінансування, а також, що є потреба координації допомоги. І це позитив. Отже, є спільне підґрунтя, щоб рухатися далі.
Добре, що уряд презентував проєкт Плану відновлення, оскільки саме він є тепер основною для обговорення. Також важливо, що всі розуміють (і міжнародні партнери, і про це говорив Премʼєр-міністр Денис Шмигаль), що потрібні реформи. Тобто в результаті від нас очікується перелік реформ, і Україна заявила, що ми готові це робити. Ми, як громадськість, наголосили, що ми готові допомагати упроваджувати реформи і контролювати їх. Ще одним позитивом є узгодженість позицій щодо принципів відновлення.
Зрозуміло, що одна конференція не могла відповісти на всі питання. Далі будуть обговорення пріоритетів та платформи фінансування, будуть узгодження координаційних механізмів допомоги. Зрозуміло також, що сам План відновлення буде змінюватися і через потребу узгодити позиції, і через те, що війна досі триває.
Читайте також: Як вистояти у війні на економічне виснаження
— Чи буде надання коштів Україні привʼязане до того, як будуть відбуватися реформи?
— Це буде залежати від того, про які кошти ми говоримо. Так, 7 липня ЄС ухвалив рішення, що нам надають 1 млрд євро. Ці кошти безумовні. Допомога, яку нам вже надали США, також не передбачає умов, крім прозорості та підзвітності. Донори найчастіше не вимагають деталізувати, на що саме пішла допомога. Головне, що кошти не крадуть і використовують ефективно. Утім найголовніше від нас очікують реформ і подальші транші макрофінансової допомоги, на мою думку, вже будуть із цими умовами.
Питання, які підіймалися, це верховенство права, захист прав власності, та судова реформа. Очікується, що Україна проведе відповідні реформи. З боку очільників нашої держави на конференції звучала готовність все це робити. Важливість впроваджувати реформи також озвучено у заключній декларації, як один із принципів надання допомоги.
— Після останнього саміту Групи Семи канцлер Німеччини Олаф Шольц наголосив, що для України потрібен свій План Маршалла, але щоб обговорити План відновлення України, на його думку, потрібна спеціальна конференція за участі науковців і політиків. Чи можемо ми говорити, що відбудова України буде відбуватися за тими принципами, які ухвалили на конференції у Лугано? Чи таких конференцій ще може бути багато, як наприклад ця, про яку згадував німецький канцлер?
— Президентка Європейської Комісії Урсула фон дер Ляєн на конференції в Лугано розповіла про домовленість із канцлером Шольцем щодо проведення високорівневої конференції на початку осені, щоб узгодити всі питання фінансування відновлення України. Це тому, що їх є багато. Наприклад, зараз всі говорять про те, що Україна є власницею Плану відновлення. Водночас незрозуміло, хто це має бути інституційно. Так само не зрозуміло, який має бути координаційний механізм із донорами. Ми так само не розуміємо, як ці кошти потрапляють в Україну. Зараз, ані у Києва, ані у Брюсселя не має розуміння, чи ми створюємо окрему європейську інституцію і через неї кошти йдуть в Україну також централізовано, чи вони йдуть у бюджет, чи вони йдуть цілеспрямовано в окремі регіони.
Зокрема, в Лугано Президент і прем’єр вже представили модель, згідно з якою за кожен регіон відповідатиме окрема країна. Я не дуже впевнена, як експерт, що це спрацює. Бо якщо наприклад, Норвегія готова дати 1 мільярд на розвиток якогось регіону, а цього недостатньо для цієї області, то що робити далі. Тому конференція, про яку згадували Олаф Шольц та Урсула фон дер Ляєн допоможе напрацювати додаткові механізми. Якщо тут в Лугано було досягнуто домовленостей про ключові принципи, про рамкові умови відновлення, то далі треба напрацьовувати саме механізми.
Всі сьогодні згадують План Маршалла, але він був дещо іншим і сутність його також була інша. Тоді фінансування йшло від США. Нині ж оскільки Україна в Європі та прямує до ЄС, то постає питання, хто нам має допомагати більше – США чи ЄС. Зокрема, з огляду на те, що ми закриваємо собою Польщу та країни Балтії і Росія поки що туди не наступає. Щодо цього наші союзники мають домовитися самі і повідомити нас. Ключовий момент також, це те, що ми говоримо не лише про відновлення потім, але й про відновлення зараз. Ці названі $700 млрд – це те, що буде потім, вони виплачуватимуться і через репарації і через приватні інвестиції. Законодавство різних країн змінюється для того, аби передати нам активи Росії. Вони мають стати важливим джерелом фінансування відновлення України.
Отже, поки що ми лише на стартовій позиції узгодження планів відновлення України. Багато роботи попереду, а тому важливо вчитись працювати разом та чітко визначати пріоритети, оскільки ані фінансової, ані інституційної спроможності робити все і одразу немає.