У. Т.: Як ви оцінюєте діяльність СБУ за останні півроку? Ефективність, очищення – вони є?
– Жодних державотворчих, фундаментальних змін не відбулося. Хоча слід розуміти, що обійтися косметичним ремонтом, який наразі проводять про людське око, не вийде. Надто довго спецслужба формувалася за принципом особистої відданості, а не патріотичності й професіоналізму. Починаючи ще від 1993–1994-го працівників СБУ не виховували в дусі відданості Українській державі, «патріотизм» сприймали просто як слово, за яким нічого не стоїть. Унаслідок цього маємо структуру із вродженими елементами непрофесіоналізму й корупції та ще й густо наповнену антиукраїнським, проросійським злодійкувато-аморальним елементом. У нас не розвивалася держава, натомість усе найкраще йшло в олігархічні клани. Жоден президент не приділяв розвиткові спецслужб належної уваги. Результат дуже наочний. Відповідно СБУ заполонила погордлива сірість, яка може породити тільки сірість. Реформування має бути докорінне.
У. Т.: Тобто як зробили свого часу в тій-таки Чехії: всіх розпустити й набрати абсолютно нових людей?
– Чехам це вдалося простіше, бо в них був президентом великий Гавел і панував мир на момент реформи. Ми свій час на такий підхід безнадійно змарнували 20 років тому. І найголовніше: їхні успіхи нереально повторити під час війни, до того ж із нинішнім керівництвом спецслужб, зокрема й СБ України.
У. Т.: Вибачте, але дуже багато говорять про вашу особисту неприязнь до нинішнього голови СБУ. При цьому, кажуть, росіяни ненавидять Валентина Наливайченка за те, що у 2008-му він нібито пустив до секретних документів української спецслужби американців. А як щодо публічних затримань та депортацій російських агентів 2009 року, відкриття документів щодо діяльності радянських спецслужб тощо?
– Це буде, зрештою, мій приватний погляд, так його і сприймайте. Єдине, з чим не погоджуюся, то це з терміном «особиста неприязнь». У нас із паном Наливайченком не було, немає і, переконаний, ніколи не буде особистих стосунків, а тим більше приязні чи неприязні. У нас різні категорії та критерії оцінки подій і людей. Якби від посади, яку він удруге обіймає, не залежали доля й життя громадян та України, то ви ніколи не почули б моєї оцінки й коментарів стосовно нього. Наше знайомство відбулося в день мого призначення головою Управління СБУ в Донецькій області 2006 року, і, на жаль, почалося воно з його спроби маніпулювати в питанні вибору транспорту для мого представлення.
Читайте також: Естонські секретні служби: заснування всупереч інтригам КГБ
Наливайченко має хорошу розвідувальну підготовку, закінчив російську Академію служби зовнішньої розвідки (колишня Вища Червонопрапорна школа КГБ СРСР ім. Ю.В. Андропова), за рекомендацією і на прохання керівництва російської спецслужби був прийнятий на роботу в консульську службу МЗС України (Фінляндія, США), зробив дуже швидку, блискучу кар’єру, від рядового консула був підвищений до заступника міністра закордонних справ, а коли досвідчений міністр Борис Тарасюк, розібравшись, відправив його послом до Білорусі, він через родинні зв’язки пана Ющенка став першим заступником голови СБУ. На початку спільного перебування у Службі безпеки мені дуже імпонували його патріотична риторика в стилі «ми українці», помножена на здобуту в розвідувальній академії підготовку, та природний талант правильно прозвітуватись і пропіаритись. Але тільки-но дійшло до глибинних процесів, як ця людина виявилася зовсім відмінною від свого стилю поведінки. Насамперед мова про кадри: їх добір, перевірку, навчання. Саме в цій царині Наливайченко добирав людей за принципом особистої відданості та інтересів, відповідно Україна втрачала свій потенціал у сфері безпеки за всіма напрямами. Пригадайте Кислінського, Хорошковського, сприяння розколові між Ющенком і Тимошенко тощо. А головне: чому в 2009–2010 роках від нього так і не прозвучала заява про небезпеку приходу до влади донецького клану? А може, хтось уже забув нещодавній скандал у Дніпропетровську з Георгієм Ярошенком, «смотрящім» від СБУ та людиною Наливайченка? І це аж ніяк не єдиний випадок, стільки ще крутиться інформації в кулуарах серед фахівців…
У. Т.: Отже, за цією логікою виходить, що Наливайченко не захищає інтересів України і є глибоко впровадженим ворожим агентом впливу. Чи навіть кадровим працівником російських спецслужб…
– Я не можу цього стверджувати, тут мають бути конкретні докази. Але думати й робити висновки нам ніхто не заважає.
У. Т.: Чому так сталося, що саме СБУ на Донбасі стало одним із головних локомотивів сепаратизму?
– Тому що колишні працівники КГБ, які залишилися працювати в нашій державі, не протидіяли, а сприяли антиукраїнським настроям та роботі російських спецслужб. Зокрема, як не згадати тріумвірату, котрий після втечі Януковича займався роздмухуванням антиукраїнської істерії на Сході? Це народні депутати Олександр Єфремов, Валерій Голенко та екс-очільник Управління СБУ в Луганській області Олександр Третьяк. Останній особисто курирував звезення зброї до тамтешнього офісу Служби безпеки у квітні, а відтак і захоплення приміщення. Це був такий собі привіт Києву за його усунення 13 березня з посади. До речі, після звільнення він працював радником голови Донецької ОДА Сергія Тарути (з яким, за інформацією Тижня, досить теплі стосунки в Наливайченка. – Ред.).
У. Т.: Тобто жодних позитивних змін за останній час?
– Єдині зміни, які я помічаю, сталися в департаменті контррозвідки, який почав спинатися на ноги. Треба розуміти, в країні відбуваються природні перетворення, зростає рівень патріотизму. Те саме стосується, попри все, й СБУ. Знаєте, не можна зупинити потяг, і нікому це не вдасться, ніякій агентурі, тому зараз особовий склад набагато вільніше почувається у виборі: йти шляхом корупції та зради чи ні. За Януковича такого вибору просто не існувало. Важливо, що керівництво країни нарешті дослухалося до нас, хоча ми про це кричали ще від березня, й нарешті почало відновлювати структуру військової контррозвідки. Фактично того самого СМЕРШу.
Читайте також: Чи стануть українськими спецслужби України?
Звичайно, відразу виникла гігантська проблема з кадрами, однак робота почалась, і це не може не тішити. Вважаю, що свого часу, в 1990-ті, ми заклали добрі підмурки під систему безпеки. Те, що за ці роки «бариги» та «бізнесюки» дорвалися до влади й багато чого спаплюжили, доконаний факт. Так, найбільша проблема й країни, й СБУ – це «дах», який абсолютно протікає. Однак фундамент, я певен, іще є і має вистояти. Недарма навіть у радянські часи дуже багато офіцерів-професіоналів були вихідцями з України: у нас, вважаю, величезний потенціал, не вистачає тільки політичної волі. СБУ має перетворитися на машину захисту закону й безпеки, і не важливо, хто потрапить у її лещата: хоч би й президент – байдуже, він має відповідати. Узагалі наші спецслужби останні років 10 далі свого носа не бачили й не робили нічого для перехоплення ініціативи у Росії на всіх фронтах. Варто почати використовувати і внутрішній ресурс правильно. От, наприклад, кажуть, що Коломойський просто заробляє гроші на війні. Та хай навіть так – головне, щоб російських танків не було в Одесі та Дніпропетровську.
У. Т.: Оцініть масштаб інфільтрації СБУ ворожою агентурою.
– Ось вам маленький факт. За Януковича майже всі керівники українських силових структур та спецназу входили до Спілки десантників РФ, яку очолює один із заступників міністра оборони Росії Сєрґєя Шойґу. Більшість цих людей і нині на посадах. Досі не озвучена роль СБУ в формуванні антимайдану, звезенні до Києва бойовиків, роздачі грошей за побиття машин тощо. Жодного осуду (навіть морального, що вже й казати про кадровий) немає. Користуючись нагодою, звертаюсь особисто до Петра Порошенка як головнокомандувача. Сподіваюся, він зрозумів на прикладі вже екс-заступника глави АП Юрія Косюка, що не може мільярдер, та й будь-хто, крім професіонала, займатися силовим блоком. Або знаходиться якийсь невіглас, що на весь світ заявляє про секретні домовленості про постачання зброї. В нас немає часу на ігри та закулісні інтриги: війна. Треба негайно вичищати силові структури – це й поголовна переатестація, і створення фільтраційних центрів та комісій, це зміцнення наших опорних пунктів на Сході тощо. І дарма, що кричатимуть поборники прав людини, – хай підніме руку той, хто вважає, ніби в часи війни без цих заходів можна перемогти такого могутнього ворога, як Росія, котрий дуже посилився останнім часом, коли ми, навпаки, ослабли. І потім: РФ майстерно діє через непрямих агентів впливу, тобто людина не шле шифровок у штаб ГРУ, а просто за допомогою певних фінансових важелів її підводять до дій, вигідних Москві, коли вона іноді навіть не розуміє цього.
У. Т.: Отже, всіх розігнати й набрати нових не вийде, бо війна. Але й так далі жити не можна. То що ж робити? Ваш рецепт очищення СБУ?
– По-перше, варто призвати з резерву всіх колишніх працівників, які не забруднили себе відвертою співпрацею з режимом Януковича, контактами з Москвою чи переслідуванням демократичних сил, і поставити їх на конкретну оперативну роботу, передусім на Сході. По-друге, різко покращити виховання персоналу та його підбір. По-третє, треба створити незалежну громадську атестаційну комісію, наділену відповідними повноваженнями, із громадських активістів, журналістів, незалежних фахівців у цій сфері, які мають персонально під мікроскопом перевірити кожного працівника, почавши, зрозуміло, з найвищого керівництва. Якщо хочете, можете назвати це «люстрація», хоча мені це слово не подобається. Подобається натомість «докорінне реформування системи спецслужби».
Читайте також: Василь Лісовий про «внутрішню кухню» КГБ
Ці люди мають бути з життєвим досвідом, не махати шаблюкою, як той-таки Віктор Ющенко, котрий тупо за формальною ознакою звільнив 18 тис. державних службовців. Повторю, я взагалі відкинув би тезу про необхідність цілковитої люстрації колишньої радянської агентури: минуло вже 23 роки після розпаду СРСР, ціла епоха, зараз набагато більше шкоди від перевертнів із фальшивою риторикою, які ніколи не були агентами КГБ. Понад те, всі документи, пов’язані із цим, давно в Москві, їх можна хіба що викупити, коли продадуть, звичайно. Я особисто знаю чимало колишніх таємних агентів КГБ, але відкриваю цю інформацію тільки тоді, коли людина починає працювати проти України. Варто розбирати кожен приклад, на основі окремо вироблених критеріїв відповідності професіоналізмові, морально-ділових якостей та колишнього досвіду роботи плюс чітко визначити, що саме є компрометуючим моментом під час атестації. Варто чітко розібратись у походженні статків атестованого. Якщо людина законослухняна, то, як у мене, наприклад, у неї в портфелі зберігатимуться всі документи. Якщо ні – інша розмова. Варто використати й допомогу західних спецслужб. Але в усьому світі поважають тільки розумних і сильних. Час нарешті такими стати.