У. Т.: Що змінилося за рік вашої відсутності в Україні?
– На мою думку, змінилося дві речі. По-перше, щодо режиму, який є в Україні, то він повністю підтвердив, що він не лише авторитарний, а крім того й глибоко непрофесійний і некомпетентний. Рік тому в мене була лише гіпотеза, що при владі непрофесійні люди, але за рік з’явилося стільки прикладів некомпетентності, що гіпотеза стала фактом. По-друге, рік тому українці нейтрально ставилися до Віктора Януковича, навіть його критики були не дуже критичними; а тепер відчувається, що більшість українців дуже критично налаштовані, а велика меншість просто ненавидить його і його команду, а прихильники вже не мають такої глибокої довіри. По-моєму, це режим, який потрапив у глибоку кризу.
У. Т.: Некомпетентність, про яку ви кажете, проявляється в політиці самого Віктора Януковича, його Адміністрації, Кабінеті Міністрів чи загалом усієї команди?
– Некомпетентна сама структура режиму. Тут є два чинники. Перший – це донецькі чиновники, які не мають державного досвіду. Вони ізольовані, не готові вчитися, вони начебто все знають і таким чином демонструють свою некомпетентність. Другий – це структуральна некомпетентність. Вона полягає в тому, що управлінська вертикаль, яку вибудував Віктор Янукович, нині не працює ефективно, про що відомо всім політологам. Через те що цей «султан», як я його колись назвав, тримає у своїх руках забагато управлінських ниток, він фактично відповідає за все і ні за що. Рівночасно його підлеглі, які б мали щось робити, не знають, що робити, бо невідомо, чи сподобається це «лідеру». В такому разі підлеглі або нічого не роблять, або роблять зовсім протилежні речі. Як, наприклад, законопроект про вищу освіту: один представник президента – Дмитро Табачник – пропонує один законопроект, а другий представник президента – Юрій Мірошниченко – пропонує цілком протилежний. Це або якась надзвичайно тонка гра, що, на мою думку, маловірогідно, або, і це швидше за все, неорганізованість і некомпетентність влади. Цю саму ситуацію ми бачимо і під час суду над Тимошенко. Не беручи до уваги сам суд, яким дурним має бути режим, щоб робити таке якраз тоді, коли хоче підписати Угоду про асоціацію з ЄС. Розумний диктатор почекав би – уклав спершу угоду, а вже потім почав репресії.
У. Т.: Наразі експерти розглядають два найбільш можливі варіанти вирішення справи Тимошенко – це декриміналізація статті, за якою було засуджено екс-прем’єрку, або ж оскарження вироку в Апеляційному суді. Який, на вашу думку, найвірогідніший?
– На мою думку, другий варіант має більше шансів. В мене таке враження, що перерву у справі на два тижні ці хлопці зробили, щоб провести переговори з європейцями. В цій ситуації команда Януковича змушена шукати якийсь варіант виходу з такого тісного кута. З одного боку,вони мали засудити Тимошенко, щоб показати свою правоту перед своїми прихильниками. З іншого, вони це зробили і не знають, як тепер вийти з цієї ситуації… Амністія не спрацює, бо Тимошенко від неї відмовилась, а тому залишаються два названі варіанти.
У. Т.: Яке політичне майбутнє чекає на Віктора Януковича, у нього є якісь перспективи для балотування на другий президентський термін?
– Він вже майже «політичний труп», в нього ще залишилось малесеньке віконце можливостей – little windowof opportunity, як кажуть американці. Якщо він протягом наступних років прийме реальні реформаторські рішення, відсторониться від Партії регіонів і шукатиме підтримки серед інших політичних кіл, то все може змінитись. Але він мусить дуже себе перебудувати.
У. Т.: Останні політичні події в Україні можуть стати приводом для розгортання другого Майдану?
– Важко сказати, все можливо. В історії є випадки, коли такі Майдани повторювалися.
У. Т.: Але тепер в Україні немає єдиного лідера, який би був здатен очолити потенційний Майдан…
– Знаєте, не варто перебільшувати роль лідера, він важливий після заворушень, коли владу потрібно взяти в руки. Подивіться на арабські країни – там виступи громадян не очолював якийсь лідер, в жодній країні. Лідери народжуються завжди в процесі, і так буде в Україні. Хто б міг сказати п’ять років тому щось про Обаму, що чорношкірий з прізвищем, співзвучним з ім’ям Осама, стане лідером найбільшої країни у світі?
У. Т.: Що зрештою очікує на Юлію Тимошенко? Ці всі справи принесуть їй політичні дивіденди?
– Безперечно. В неї з’являться найбільші шанси стати основним кандидатом на наступних президентських виборах. Уявіть, ця вся судова тяганина – це безкоштовний піар, вона щодня в ЗМІ. Цього не зміг би організувати жодний політтехнолог.
У. Т.: Українська опозиція заявляє, що вирок Тимошенко поставить під ризик укладання угоди з ЄС. Європейський Союз справді налаштований рішуче щодо України?
– Так, звісно. Зі США перемовини України з ЄС виглядають дуже серйозно. Я знаю, що переговори щодо угоди ЄС з Україною велися на серйозному рівні. До мене навіть звертався за консультацією один євродепутат. Я, як і більшість американських експертів, переконаний, що головні гравці ЄС хочуть укласти цю угоду, тому що вони розуміють важливість України. В цій ситуації дуже допомогла Україні Польща, яка наразі головує в ЄС.
Сам Янукович зацікавлений у підписанні цієї угоди з тієї причини, що його внутрішня і зовнішня політика завела його в тісний кут. Це криза, криза режиму. Політика невдала, стан економіки погіршується, нічого оптимістичного немає. Європа для Януковича і символічно, і практично – це єдиний вихід, який йому щось дасть.
У. Т.: Чому в Європі серйозно налаштувались до України саме за президентства Януковича, тоді як не робили цього за часів Ющенка?
– За часів помаранчевої влади європейці українським питанням легковажили і думали, що буде все гаразд, але тепер зрозуміло, що все може бути навіть аж ніяк не так. Водночас для ЄС стала актуальною проблема Росії та повернення Путіна в президентське крісло.
Зміна ставлення ЄС до України пов’язана також із тим, що після гучних заяв про європейські перспективи України після приходу до влади Віктора Ющенка, європейці трохи злякалися. Для них було зрозуміло, що Україна вимагає забагато. Також за часів Ющенка в Європі не було такого серйозного лобіста України, як Польща, яка тепер головує в ЄС. Ще одним фактором є те, що на той час Україну вважали «своєю» на Заході і, відповідно, не було підстав поспішати. Тепер такого ставлення до України на Заході немає. Європейці, як і всі політики, реагують, коли є якісь кризові моменти. Зважаючи на те, що ЄС має велику кількість країн-членів, вони до останнього моменту неспроможні дійти якогось чіткого рішення, для цього має бути щось насправді важливе.
У. Т.: Що ж «важливого» з’явилось після приходу до влади Віктора Януковича?
– Це пропозиції Росії щодо приєднання України до Митного союзу, що, безперечно, могло б негативно позначитися на ЄС.
У. Т.: В самому Євросоюзі тепер чимало проблем: загроза дефолту Греції, економічні негаразди в Португалії, Ірландії, Іспанії, Італії… Для чого європейцям ще й українські проблеми?
– У випадку з Україною не йдеться про членство, це питання вони переносять якнайдалі. Загалом укладання угоди з Україною нічого не коштує для Європи, натомість є позитиви – зона вільної торгівлі.
Якщо буде підписано між Україною та ЄС Угоду про асоціацію, то це означатиме, що Україна подолала рубікон і зробила цивілізаційний вибір. Я не розумію, коли люди в Україні кажуть, що Європа не має підписувати угоду, доки Юлія Тимошенко сидітиме за ґратами… Це, на мою думку, не зовсім правильно, позаяк тут іде мова про Януковича і Партію регіонів з одного боку, а з іншого – про Україну. Європейський вибір корисний для України, він, звісно, корисний і для Віктора Федоровича. Натомість Росія нікому не корисна, а для України вона фатальна. Митний союз для України – це кінець, це перетворення країни на сировинну базу для нерозвиненої економіки Росії. Це навіть не те, що Україна буде колонією, вона стане колонією колонії. Росія – це все-таки країна третього світу, а Україна тоді стане прищіпкою такої країни.
У. Т.: Чому Росія не є виходом з політичної безвиході для Януковича? Там принаймні не вимагають проведення якихось реформ…
– Це очевидно. Подальша політика загравання Януковича з Росією загрожує йому і його команді втратою майна, тим більше після повернення до влади Путіна. Інтеграція України до ЄС завдасть українським олігархам менше втрат, ніж до Росії. Янукович, так би мовити, представляє «манхеттенську мафію», а Росія – «бруклінську» – вона набагато більша, сильніша, впливовіша тощо. Відповідно, за бажання та нагоди остання може відібрати контроль над територіями першої. Це, як на мене, розуміють у команді Віктора Януковича і не допустять розвитку такого сценарію. Добросусідські відносини – зрозуміло, стратегічне партнерство – безперечно, але не більше. В Україні розуміють, що в Росії не варто покладатись на захист законів, там сидить Аль Капоне, якого всі бояться…
Владімір Путін знову отримав нагоду бути президентом Росії ще багато років – це для України, з одного боку, чудово, але з іншого – жах, бо він є не просто «капоне», а «гіперкапоне».
Хоч би хто був при владі в Україні, він муситиме звертати увагу на те, що в Кремлі сидить відвертий імперіаліст, а це – страшна річ для будь-кого.
У. Т.: За президентства Владіміра Путіна зовнішня політика РФ щодо України стане агресивнішою?
– Без сумніву, вона стане такою. Це буде політика жорсткої руки. Україні варто готуватися до неї, але не в тому сенсі, що через кордон їхатимуть танки і бігтимуть солдати… Однак тиск однозначно чинитиметься стосовно газових питань і ГТС. Також це позначиться на виникненні нових проросійських організацій в Україні, російська розвідка матиме карт-бланш з боку Путіна для діяльності. І, відповідно, це становитиме загрозу для самого Віктора Януковича, якому доведеться захищатись.