Ви – один з перших ветеранів, який розпочав свою справу. Хто ви сьогодні?
– Ветеранський бізнес – це бізнес, у якому хтось із засновників чи власників є ветераном. У нашій країні немає чіткого визначення ветерана – це просто людина, яка брала участь в АТО чи ООС. І немає ніякої різниці між звичайним бізнесом і ветеранським.
Я був одним із перших серед ветеранів, хто почав займатися бізнесом. Розпочав це все Леонід Остальцев із його Pizza Veterano. Тоді було якось простіше, люди були налаштовані патріотично, хотіли нас підтримати. Зараз усім байдуже, який у тебе бізнес – ветеранський чи ні. Ми одне одного підтримуємо. Якщо в мене є друг із бойовим досвідом, який запустив свою справу, і він робить щось із того, що мені треба – я виберу його. За умови, що там хороший сервіс і хороший продукт.
На ветеранському форумі президент озвучив ідею виокремлення ветеранського бізнесу як категорії. Як ви ставитеся до такої ініціативи?
– Я не розумію, про що він говорить. Думаю, він і сам не розуміє. Ветеранський бізнес виокремлять – і що трапиться? У нас є глобальні системні проблеми. Україна не виробляє нічого. Неможливо купити українські труси, бо їх немає, усе завозять з-за кордону. Якщо президент це читатиме, я би порадив йому насамперед захистити інтереси внутрішніх виробників. Колись Запорізький автомобільний завод випускав «Ланоси». Але вони були погані, тому впровадили підвищену ставку на розмитнення, щоб ми ці «Ланоси» купували.
Читайте також: Як держава може допомогти ветеранському бізнесу
За 8 тис. доларів можна купити або «Ланос», або Kia Cerato, і я би купив не «Ланос». Треба створити умови, в яких українські виробники будуть розвиватися у своїй країні. Просто не заважати їм. Наприклад, 1 січня впроваджуються касові апарати. Як я поставлю касовий апарат в інтернет-магазин? Хто в мене буде ним займатися? У мене маленький бізнес, а я маю наймати бухгалтера, витрачати зайві гроші. А якщо в людини три юридичні особи, їй ставити три касових апарати?
Перш ніж відокремлювати ветеранський бізнес, давайте просто створимо умови для бізнесу, щоб він міг нормально працювати, а не виживати. Ми всі на грані виживання. Якщо ми не ахметови, медведчуки та інші особи, які встигли вчасно приватизувати державні підприємства.
Карантин приніс якісь втрати вашому бізнесу?
– Я не втратив нічого. У мене інтернет-магазин і це мені допомогло, тому що багато офлайн-точок закрилися чи були обмежені в роботі, люди почали купувати онлайн. Мені не було важко через специфіку бізнесу. Наприклад, фудкорти, кав’ярні й ресторанчики дуже постраждали, тому що орендну платню їм ніхто не знизив.
Чи є в Україні ветеранська спільнота? Ця спільнота допомагала одне одному під час кризи?
– Я би не став об’єднувати такі спільноти в одну. Є багато різних ветеранських організацій, кожна з них займається своєю справою, має свої інтереси. Є ветеранські організації, які займаються соціальними благами для ветеранів, які їм гарантувала держава, коли вони йшли служити. Вони допомагають ветеранам отримати землю, захищають їхні інтереси – їх дуже багато. Але якогось єдиного руху я не бачу. Найближчий до цього явища Рух ветеранів України.
Незалежно від того, чи є криза, свої допомагають своїм. Я шию одяг для Pizza Veterano та їхньої доставки, створюю речі для своїх хлопців, купую в них те, що роблять вони.
Читайте також: Мапа ветеранських бізнесів
Чи існує якась допомога ветеранському бізнесу з боку держави і якої допомоги ви би хотіли?
– Немає ніякої. Єдина допомога – це можливість для людини, яка демобілізувалася, пройти навчання в центрі зайнятості. Допомагати треба тим, хто здатен це «вивезти». Бізнес – це дуже цікава історія, там не можна розслабитися ні на хвилину. У мене в принципі немає вільного часу.
Найкраща допомога – коли держава не заважає і не вигадує різних дурниць. Я би не акцентував на тому, ветеранський цей бізнес чи ні. Необхідні кредити для малого і середнього бізнесу, бо гроші – це кров бізнесу. Немає грошей – немає розвитку. А коли розвитку немає, рано чи пізно ти закінчуєшся. Доводиться викручуватися, щоб десь знайти гроші, позичити під проценти, щоб запустити лінійку чи створити новий продукт. Це завжди ризик, який людина бере на себе. Держава в цьому ніяк не допомагає. Особисто мені допомога не потрібна, лише б не заважали.
Як ви прийшли до кіновиробництва?
– За весь час існування України я можу на пальцях перелічити фільми, спрямовані на виховання молодого покоління. Я виріс на совєтських фільмах про війну, які культивували в хлопчиках потребу бути захисниками Батьківщини, там розповідали про подвиг тих, хто забезпечив наше нинішнє існування. За шість років війни толкових фільмів у нас не зняли. Можна згадати «Кіборги», ще кілька стрічок, але їх небагато. Ми втрачаємо наступне покоління – вони нічим не цікавляться, живуть у віртуальному світі, не розуміють ризиків, з якими можуть стикнутися. Якщо все так і триватиме, то ситуація з війною на Донбасі лише погіршиться.
Хто придумав «Точку нуль», як вона створюється та коли з’явиться на екранах?
– Серіал придумали ми з журналістом Андрієм Стельмахом. Я, коли служив, вів щоденник, записував усе, що зі мною відбувається, щоб потім не забути. Ми зіштовхнулися з тим, що ні держава, ні інші структури не розповідають, що насправді відбувається на Сході. Є деякі фільми, але, на мій погляд, вони не відображають реальну ситуацію. Показують бойові епізоди, подвиги, а про побут ніхто не розповідає. У мене з’явилася мрія зняти про це фільм. Я познайомився з Андрієм, який тоді вів на ZIK передачу «Стежками війни», з’ясувалося, що в нього теж була така ідея. Ми створили сценарій і вирішили зняти кіно. Знайшли людей, полігон, який дозволив провести зйомки.
Читайте також: Леся Василенко: Обмежувати Міністерство у справах ветеранів лише питанням соціального захисту — це помилка
Все, що ми витратили на роботу монтажерів, ремонт обладнання, їжу, доставку – мої особисті гроші. Вийшла пілотна серія, ми запустили краудфандинг, проведемо захід для збору грошей, щоб це було по-справжньому народне кіно. Держава сюди не включається, вона не розуміє всіх ризиків, бо якщо нове покоління не виховати правильно, то через п’ять-сім років ситуація буде дуже поганою.
Ми залучаємо всі телеканали, намагаємося знайти вихід на діаспору. Уже прописані три серії на 25-30 хв, це телевізійний формат. Ми б хотіли, щоб цей фільм показали по телевізору, щоб він потрапив за кордон, щоб люди там побачили цю війну нашими очима. Акцент буде не на бойових діях, а на комунікації між різними людьми, які разом опинилися у дуже складній ситуації.
Для реклами свого бренду ви знімали ролики, в яких розстрілювали труси з різної зброї, ці відео дуже зачепили російську пропаганду. Хто це придумав і який був результат?
– Ми просто любимо «гнати». Близько чотирьох років тому ми зібралися і створили Асоціацію підприємців-ветеранів АТО. На честь цього вирішили зняти короткі ролики про наші бізнеси. Виїхали на страйкбольну локацію і зробили відео. Воно зайшло. Потім я виїхав на полігон і розстріляв труси з карабіна. Люди зацікавилися: а що буде з трусами, якщо в них вистрелити? Ну звісно, що вони простреляться. Усі додивилися до кінця, бо думали, що з трусами нічого не трапиться. Далі був РПГ, кулемет, БМП, зараз домовляємося про танк. Люди живуть у складному інформаційному оточенні, я б дуже хотів, щоб вони на певні речі поглянули з усмішкою. Саме такою була мета, тому це не про рекламу.
——————————–
Олександр Матяш народився 1979 року в Києві. 2003 року закінчив факультет міжнародних відносин Київського гуманітарного інституту. У 2015-2016 роках брав участь у війні на Донбасі в складі добровольчого батальйону «Київщина» і добровольчого полку «Миротворець». Займався бізнесом, після повернення з війни заснував бренд чоловічої білизни та одягу Regata Club.