«Більшість творчої української фотографії – це кіч. Найчастіше він органічний, тобто люди цим займаються всерйоз. І тільки дуже малий відсоток є тих, хто використовує його як інструмент», – зазначив він.
За словами Ляпіна, якщо говорити про регіональні особливості української фотографії, то більшість міст та регіонів зливаються в один невиразно-аматорський фон.
«Київської школи фотографії немає, тут суцільна еклектика, хіба що добре розвинене документальне фото. Південь України – м’яка, еротична фотографія. Харків породив у цій царині авангард, треш, який вирвався у світ. Більше й згадати нічого. Взагалі якоїсь єдиної об’єднаної української школи фотографії немає», – зазначив Ляпін.
За його словами, діяльність Української фотографічної альтернативи, куди він входить, і спрямована на те, щоб підняти фотографію до загальноукраїнського рівня, створити спільний майданчик як для аматорів, так і для професіоналів.
Детальніше читайте у матеріалі «Знімати головою» у № 34 «Українського тижня».