Останнім часом український експорт до країн Азії зростає значно стрімкіше, ніж до країн Європейського Союзу. І на цьому тлі в Україні популярними стали розмови про необхідність такого собі прагматичного перегляду пріоритетів і повернення країни «обличчям до Азії». Утім, такий підхід є наслідком лише поверхової оцінки тенденцій у двосторонній торгівлі. Про це пише економічний експерт Тижня Олександр Крамар.
Він зауважує, що захоплення стрімким зростанням валових обсягів експорту української продукції на азійські ринки супроводжується ігноруванням того факту, що воно відбувається за рахунок вивезення сировини і зниження частки готової промислової продукції українських виробників. Натомість в обмін ми отримуємо готову продукцію, повністю або частково виготовлену з української сировини. Така модель загрожує лише деградацією вітчизняної економіки і зниженням рівня добробуту українців. Тоді як структура нашої торгівлі з ЄС і насамперед її динаміка значно сприятливіша для розвитку економіки України та її перспектив у майбутньому.
«Вже зараз у поставках на європейський ринок частка продукції української обробної промисловості значно більша за частку сировинних товарів, до того ж вона досить стрімко зростає. Натомість кількість сировинних товарів навпаки зменшується, зокрема й завдяки квотам, які торкаються переважно такого типу продукції. Урешті, Україна може бути значно цікавішою як виробничий майданчик саме для європейських індустріальних компаній, аніж для китайських гігантів, які зазвичай шукають ринків збуту», – наголошує він.
Детальніше читайте в черговому номері журналу «Український тиждень»