Поширене в Україні несприйняття імпортозамісних виробництв через те, що вони не здатні запропонувати ексклюзивних товарів та новітніх розробок, які перевершували б найкращі світові аналоги або принаймні були на їхньому рівні, є небезпечним максималізмом. Про це у своєму матеріалі для Тижня пише оглядач Олександр Крамар.
«За такі настрої ми вже багато років платимося тупцюванням на місці. Тоді як низка країн Азії, котрі ще 10–20 років тому перебували в значно гірших умовах, на основі залучення ліцензій і технологій для не найновіших, часто вже відпрацьованих у провідних економіках зразків продукції, забезпечила собі стрімкі темпи нарощування виробництва, зайнятості й рівня доходів своїх громадян, створюючи дедалі більш платоспроможний внутрішній ринок і оброслий «економічними м’язами» бізнес», — пояснює він.
- Читайте також: Крамар: Україна робить замало для зменшення залежності вітчизняної економіки від капіталу РФ
За словами оглядача, для країни, де фактично кожен другий не має роботи, благом є локалізація будь-яких можливих виробництв, які замістили б імпортну продукцію власною. Тож, коли це виправдано, можна й треба купувати ліцензії і налагоджувати кооперацію не лише із провідними західними компаніями чи ТНК, а й із компаніями Китаю, Індії чи, умовно кажучи, В’єтнаму. Таким чином може бути створено масове виробництво й робочі місця для сотень тисяч і мільйонів українців, які зараз їх не мають, чекаючи виплат і субсидій від держави. А країна здобуде шанс на справді масову індустріалізацію та збільшення місткості внутрішнього ринку. Натомість продовження ідеалістичної орієнтації на перфекціонізм загрожує позбавити її такої перспективи.
Також, зауважує Крамар, заслуговує на увагу і ще один притаманний нашим співвітчизникам комплекс — упереджене ставлення до вироблених в Україні товарів як до апріорі гірших за імпортні. Тим самим вони фактично визнають, що самі нічого путнього виробляти не здатні, а отже, не мають права на достойний рівень доходів і життя. Щоправда, як показує досвід, у своєму випадку з такою постановкою питання — категорично не згодні.
«Економічні підйоми в усіх країнах починалися з усвідомлення того, що «ми можемо виробляти не гірше, але дешевше, ніж конкуренти» (котрі домінували тоді на відповідних як світових, так і національних ринках). А там, де укорінений комплекс економічної меншовартості, стабільного зростання бути не може. Такі суспільства приречені концентруватися на видобутку й експорті сировини та купівлі готових товарів у «кращих» країнах. І сучасна Україна, як і чимало інших пострадянських країн зі ще радянськими комплексами стосовно якості імпортних та вітчизняних товарів, наразі стоїть саме перед загрозою залишитись у відповідній категорії», — наголошує він.
Детальніше читайте в черговому номері журналу «Український тиждень»