– Майже два роки тому ви сказали на з’їзді «Слуги народу», що яку партію не будуй, а виходить КПРС. Запитання до вас як до голови СН: що зараз виходить?
– Якщо продовжувати жартома, то виходить КПРС епохи перебудови, коли були гласність і демократія. Насправді я думаю, що ми тільки почали будувати і зараз це більше спільнота місцевих депутатів. Якщо казати, що партія походить від слова «part», тобто виражає (інтереси – Ред.) частини суспільства, то у нас партія виражає частину суспільства, яка підтримала наших місцевих депутатів. Це самі місцеві депутати. Політично її формують ті, хто знизу. Тому що ми розуміємо – багато з тих, хто голосували за Володимира Зеленського і за партію у 2019-му, відкололися. Але ядро у нас є. Воно голосувало за нас на місцевих виборах і воно залишається.
– Але місцевих депутатів ви також тримаєте імперативним мандатом (чинний Виборчий кодекс передбачає можливість відкликання місцевого депутата партійним рішенням згори – Ред.)
– Ми ще не знаємо як він працюватиме. Це насправді історія дуже неоднозначна. Ми думаємо, що його можуть використовувати як для очищення, щоб виганяти різних зрадників, так і політичні опоненти проти депутатів. Бо ця історія починається з того, що на окрузі збирають кількість підписів, таку ж як набрала людина. Це можу збирати я, ви, будь-який політичний опонент. Далі керівні органи можуть це розглянути чи ні, але я думаю, що для тиску на депутатів це будуть активно застосовувати там, де немає однозначної переваги однієї з партій. Там, де коаліції хиткі, намагатимуться маніпулювати. Тому я б не зводив імперативний мандат тільки до інструменту партійної дисципліни. Його використовуватимуть ширше.
Читайте також: Віталій Безгін про зміни до Конституції
– У вас зараз є умовний список, до якого входять кандидати на застосування імперативного мандату?
– Ні. Були розмови буквально в парі регіонів, там де кричущі випадки. Де хтось або вийшов з фракції публічно, або щось украв. Такі теми. Там, де є справи (кримінальні – Ред.), а вони не хочуть складати мандат.
– Скільки зараз, бодай приблизно, членів партії?
– Членів партії близько 700, я думаю. 600-700, до тисячі. Активно процес іде. Відбуваються номінаційні комітети дуже активно. Десь по 20 людей на тиждень, десь по 200.
– Щодо створення осередків. Структура вже є чи процес триває?
– Зараз у нас паралельно тривають два процеси. Перший – створення місцевих організацій (районні, міські в облцентрах і великих містах). Паралельно ми відкриваємо офіси в районах. Це не є обов’язково районна організація. Юридично це філіал обласного офісу. Ми йдемо двома шляхами, бо осередок не завжди дорівнює офіс і навпаки. В офісах працюють найняті люди, які займаються нашою роботою однаковою по всій країні. Вона не є унікальною. А от осередок створюється, як правило, з місцевих депутатів, які обирають унікальний шлях у тому чи іншому місці. Якщо міські осередки – це спільнота навколо міських депутатів, якщо районні – навколо керівників і депутатів фракцій в ОТГ. Бо в район входять 10-15 громад.
– Якщо забігати трохи наперед, то чи прораховуєте ви формат участі у виборах, якщо вони відбудуться умовно завтра?
– У нас один формат: відкриті виборчі списки з регіональною прив’язкою. Як пише закон.
Читайте також: Володимир Зеленський про завдання на наступні 30 років Незалежності
– Навіщо тоді виділяються збільшені субвенції на соціально-економічний розвиток в мажоритарні округи?
– Це ж «Велике будівництво». Соцеконом часів Гройсмана і зараз – це дві різні речі. Ми змінили постанову за цей час і там заборонено витрачати ці гроші на невеликі витрати. Так, десь ще «проскакують» вікна у школах, але переважно все стосується великих об’єктів. Багато мажоритарників, дивлячись на ефект від «Великого будівництва», скидаються грошима. Є випадок у Вінницькій області, коли всі три мажоритарними скинулися на обласний онкоцентр. Вони повністю віддали свої субвенції і ніякі комп’ютери нікуди не купували. Чи є від того зиск мажоритарнику з округа, який далеко від Вінниці? Зараз іде переосмислення цього. Це по-перше. А по-друге, темпи використання соцеконому теж поки що не обнадійливі. Є багато випадків невикористання, тому що місцеві ради і тендери погано проводять, і «тендерні тролі» там працюють. З цим не так усе райдужно.
– Завжди було дорікання, що існує ДФРР (Держфонд регіонального розвитку), який об’єктивний, а є суб’єктивний соцеконом.
– По ДФРР ми чітко визначили напрями: це школи, садочки і спортивна інфраструктура. З одного боку, це й дозволить розвантажити соцеконом. Тобто соцеконом залучають, коли це «остання миля» ( школа добудована, а треба обладнання), в рідкісних випадках. Соцеконом іде на інші об’єкти: або це умовні лавочки, або дорога, водогін, об’єкти інженерної інфраструктури.
– Жартома деякі депутати з вашого комітету з питань держвлади і регрозвитку називали свого часу СН, «Довіру» і «За майбутнє» коаліцією децентралізації. Вам не здається, що це вже коаліція не тільки децентралізації?
– В такої коаліції, мабуть, є перспективи. Вона об’єднана державницькою позицією.
– Якщо зараз ви жартома назвали «Слугу народу» – «КПРС часів перебудови», то яка мета станом на сьогодні? Якою ви хочете бачити партію в результаті?
– Ми хочемо бачити динамічну, європейського типу партію, але не класичну європейську, адже ми як країна вже пропустили етап, коли такі партії можна було створити. Тобто це вже така «партія 2.0» – багато в чому діджиталізована, з віртуальним членством, наприклад. Зараз розробляється новий закон про партії. Ми пробуємо закласти багато таких речей у закон. Зараз у деяких питаннях ми діємо поза межами законодавства. Ми не порушуємо закон, але немає регулювання. От віртуальне членство: у нас написано в законі, що людина має бути приписана до осередку. Це як сталінські «трудодні». А якщо людина хоче бути діджитальним членом і голосувати у «хмарі»? От такі речі ми будемо застосовувати. Ми перші почали використовувати партійні офіси не як місця збору макулатури, де сидять чиїсь діти – як партія «Батьківщина». У нас просторі офіси районні – по 100 метрів. Ми там проводимо зуми, розповідаємо про реформи. У нас є наскрізний зум, який з Києва мовить на всю Україну. В цих офісах збирають стейкхолдерів, місцевих депутатів. У нас був чудовий зум по медреформі, по антиковідних заходах. Там прямо колективи лікарень приходили. Тобто ми намагаємося все, що пов’язано з партією переосмислити, щоб воно відповідало нинішнім потребам суспільства. Вона омолоджується, стає динамічнішою. На місцях, багато де, відбулася зміна еліт. Звісно, не так як на центральному рівні. Це (партія – Ред.) не класична побудова мереж і сіток. Бо такий інструмент, який якщо й працює, то тільки під вибори. У нас формування спільнот людей, які реально виступають за президента. Зараз я їжджу по два рази на місяць в регіони, спілкуюся з цими офісами, навіть найдрібнішими. Намагаємося зрозуміти, чого вони хочуть, як сприймають реформи. Адже вони на фронті комунікації. Ми зараз почали їх використовувати як велику фокус-групу. У нас є чат-бот, де заряжені всі місцеві депутати, ми з ними постійно в діалозі.
– У цієї партії буде ідеологія?
– Я от, до речі, не розумію прагнення «Українського тижня» вписати ідеологію в якусь класичну систему координат. Ми радикальні центристи. Це неоідеологія партії Макрона, частково є радикальні центристи в Канаді, в інших країнах. Йдеться про обрання певного інструмента. Я розумію, що ідеологічна вісь «праві-ліві» для України важлива, оскільки йде війна. Якщо ти нібито трохи не «вправо», то ти нібито за Росію. Є спокуса завжди так вважати. А з іншого боку, є люди, наприклад (мер Дніпра – Ред.) Борис Філатов, які кажуть «мы русскоязычные патриоты». Десь між цим треба шукати правду. Ми точно просунулися вперед від стану, коли у нас була широка дискусія між умовним Бужанським і умовним Потураєвим (нардепів Максима Бужанського і Микиту Потураєва часто асоціюють відповідно з «проросійським» і «проукраїнським» крилами в СН – Ред.). На початку дискусія була дуже широка. В якийсь момент ми вирішили займатися економікою і об’єднуючими питаннями, ніж навіть піднімати у залі такі теми. І у нас лишився фактично один Бужанський, який проти певних речей. Чи можна сказати, що «слуга» поправішала? Мабуть, так. Але чи ми вийдемо і чітко заявимо, що ми право-ліберали чи право-центристи? Ні, бо ми все ж об’єднуємо багато людей з різною ідеологією. Головне, що ми багато в чому об’єднуємо молодь, у якої «перпендикулярна» ідеологія. Вона полягає у потребі реалізовуватися і отримувати доступ більше, ніж визначатися, хто ти. Вони визначатимуться трохи пізніше, коли матимуть квартиру, роботу, їм не треба буде емігрувати і так далі. Це, зрозуміло, проблема для інтелігенції, читачів і авторів «Українського тижня». Ви постійно пишете, що молодь несвідома і треба її усвідомлювати. Це дискусія. Я готовий її проводити у різних форматах. Але ми не можемо нехтувати потребами молоді, бо це зараз одні з основних наших виборців.