У. Т.: Ви вже понад місяць очолюєте ОДА. Яка була ваша мотивація піти на цивільну посаду?
– Президент запропонував, а я, як військова людина, у тяжкий для своєї країни час не міг відмовитися. Тим більше маю чималий досвід військового адміністратора, тому ефективніший тут за представника бізнесу. Мені простіше спілкуватися з військовими, МВС та поєднувати їх із цивільними адміністраціями. Зараз якраз триває етап створення діючої системи ОДА та РДА. Справді, ОДА й досі не до кінця вивезена з Донецька, адже є чимало чиновників, які з різних причин поки що не можуть переїхати до Краматорська. Насамперед через особисті обставини. Наприклад, зарплати маленькі, жити ніде, вдома хворі старі батьки. Хоча все ж таки переважна частина департаментів та управлінь діючі й керовані, тільки ось управління культури в повному складі залишилося на тимчасово окупованій території. Хотів би зазначити, що бажання переїхати є в більшості не тільки чиновників, а й керівників медичних і навчальних закладів, державних та комунальних установ тощо. Просто, повторюся, не всі мають таку можливість.
У. Т.: Що скажете про настрої місцевого населення? Складається враження, що навіть у звільнених містах чимало людей люто ненавидять Україну, не кажучи вже про окуповані території.
– Справді, така проблема є. От нещодавно проводив форум патріотичних сил Донецької області, з’їхалося близько 400 активістів з усіх міст. Але треба розуміти, що, за моїми спостереженнями, таких патріотично налаштованих людей – близько 20%. До 30% – це відверто й неприховано антиукраїнські сили, які не бачать себе в складі нашої країни. Решта 50% – саме ті, з ким і треба працювати. Їм потрібно пояснювати, що таке Україна. Власне, це одне з моїх основних завдань як очільника області. До того ж пояснювати необхідно й тим, хто опинився по той бік фронту.
У. Т.: А яким чином ви збираєтеся це робити, особливо в умовах руїни?
– Якщо говорити про суто інфраструктурний момент, то робимо все що можемо. Зокрема, нещодавно нарешті подали воду в західні райони області, де її не було понад чотири місяці. Плануємо запустити резервну станцію підйому води в Кураховому, щоб покращити ситуацію з водопостачанням. Я особисто робитиму все, що від мене залежить, для розвитку малого бізнесу на Донбасі, адже кожній людині потрібне робоче місце, а держава не в змозі його дати. Намагаємося забезпечувати гуманітарною допомогою населені пункти по лінії фронту. І, до речі, розповсюджують її військові. Робимо це свідомо для підвищення авторитету України тут, щоб показати: армія прийшла захищати й допомагати, а не вбивати. А ось щодо свідомості людей, то з ними треба просто розмовляти. Ви ж зрозумійте: тут ніхто ні з ким не говорив, окрім російської пропаганди. Більшість громадян навіть не уявляють, що можна жити краще, ніж вони жили, і що це можна зробити власноруч.
Держава має змогу підтримати цей регіон економічно, решта докладеться. От у мене кілька днів тому була робоча зустріч із керівниками найбільших підприємств Краматорська. І їх хвилюють майбутнє установ в умовах фактично зруйнованої економіки, наявність замовлень, які допоможуть виживати місцевим мешканцям. Так ось я особисто доповідатиму й пропонуватиму президентові максимально зараз завантажувати донецькі підприємства, насамперед оборонними замовленнями. Адже тут дуже багато серйозних заводів із величезними можливостями, які можуть виробляти військову продукцію на найвищому світовому рівні. Чому нам не використовувати той самий НКМЗ (Новокраматорський машинобудівний завод. – Ред.) у виробництві продукції для армії? Адже колись, у радянські часи, він випускав зброю, був активним учасником космічних програм. І це тільки один приклад. Буде просто злочином не скористатися такими можливостями для відбудови регіону, війська та країни загалом.
Читайте також: Маринівка: стратегічна помилка з фатальними наслідками
Також одне з найбільш нагальних завдань, які мають забезпечити повернення захоплених територій в українську орбіту, – створення свого повноцінного телеканалу, який мовив би на теренах, тимчасово підконтрольних проросійським бандитам. Адже там узагалі немає альтернативи російським ЗМІ, тому люди зовсім не чують правди. Вони повністю зомбовані, єдиний варіант отримати хоч якусь дещицю інформації – спілкування з родичами чи знайомими, які мешкають на нашій території. Але цього, зрозуміло, недостатньо. Невже держава неспроможна створити спеціалізований інформаційний теле- та радіоканал? Звичайно, може. Є й відповідні потужності: телевежа в тому-таки Красноармійську, яку цілком можна й потрібно використовувати. Я був там нещодавно й знаю, про що кажу. Але ж то вже питання не тільки Донецької ОДА, а й загальнодержавної політики.
У. Т.: Але той-таки НКМЗ належить членові ПР Скударю, людині з партії, яка великою мірою і призвела до війни на Донбасі. Як ви узагалі збираєтеся вибудовувати свої стосунки з регіональською системою влади тут, її міліціонерами, прокурорами, чиновниками? Що скажете із приводу роботи вашого попередника Тарути?
– Хай оцінку роботи пана Тарути дає місцеве населення, що живе в умовах війни, а я вважаю, що можна було зробити набагато більше, ніж зроблено. Можна було взагалі тут не допустити війни, якби хтось працював над цим. Усе це можна було легко зупинити на моменті, коли 30–40 людей із палицями захоплювали державні приміщення, й тоді потрібна була політична воля та рішучість правоохоронних структур. І ті люди, які були при владі на Донбасі, але не впоралися із ситуацією, мають відповідати – в сенсі політичному, а може, й карному. На жаль, я не можу сам призначати міліціонерів та прокурорів – не моя компетенція, це відповідальність керівників силових структур. Тому змушений працювати з тими, хто є. Як керівник області, вже ставлю їм відповідні завдання, не впораються – порушу питання про заміну. В будь-якому разі серед донецької міліції достатньо патріотів, чимало тих, хто перейшов сюди працювати із захоплених територій, багатьом із них навіть зарплату кілька місяців уже не виплачують, але вони роблять свою справу.
Читайте також: Неостанній герой
Це не кажучи вже про надбавки, які отримують, наприклад, працівники МВС з інших областей за роботу в зоні АТО. Тож, якщо хочемо отримати некорумповану міліцію, треба її відповідно забезпечувати, особливо у таких складних умовах, як донбаські, інакше ми самі підштовхуємо тих міліціонерів до порушення закону. Щодо Партії регіонів. Матиму справу з усіма, хто планує жити на Донбасі, незалежно від їхньої партійності. Серед ПР дуже багато тих, хто повинен бути за ґратами, але є і професіонали, й патріоти свого краю, хоч як це дико для когось прозвучить. І потім, мені потрібно якось співпрацювати з місцевим депутатським корпусом, облрадою, де більшість із ПР. Я і надалі працюватиму зі здоровою частиною цієї політсили, наприклад із тими, хто змушений був туди вступати, бо інакше не мав шансів обіймати будь-які посади. Як у КПРС свого часу.
У. Т.: Яким ви бачите хай тимчасове, але співіснування із захопленими територіями? Їх потрібно цілком відрізати від систем життєзабезпечення чи, навпаки, й надалі утримувати?
– Якби на окупованій території перебували виключно бандити, то я був би першим, хто виступив за те, щоб обгородити її колючим дротом і повністю ізолювати на довгі роки без світла, води й допомоги. Але там є і пенсіонери, й інваліди, й сироти – громадяни України, які стали заручниками бандитів. Повірте, я щодня зустрічаюся з чималою кількістю людей з того-таки Донецька, які вимушено залишаються там, але є патріотами України: військовими пенсіонерами, відставниками правоохоронних структур, що є моїми знайомими ще з часів військової служби. І що – просто покинути їх? Усі мають зрозуміти, що ті, хто мав можливість, уже виїхали. Але якщо людина залишилася там, це аж ніяк іще не означає, що вона підтримує бандформування.
Читайте також: Перемир’я не було і не буде
У. Т.: То що, й надалі безкоштовно надавати їм усі комунальні послуги? А до того ж сідати за стіл переговорів із бандитами? До речі, фіксують випадки контрабанди вугілля з окупованої території.
– Я особисто ніяких переговорів із ватажками «ДНР» не вів і вести не збираюся. Бо це бандити. Однак на сьогодні ми не можемо зовсім розірвати господарські стосунки з окупованими територіями. Є багато підприємств, які мають інфраструктуру по обидва боки фронту – наприклад, «Вода Донбасу», Донецьккомуненерго тощо. Ми не можемо розірвати, наприклад, газопроводи. Зупинимо доступ вугілля – зупиняться електростанції. Тож керівники відповідних, найчастіше комунальних підприємств уже змушені співпрацювати з бойовиками в питаннях життєдіяльності. Бо є купа моментів, коли зробити погано Донецьку – це водночас зробити погано й Краматорську. Зрештою, час зрозуміти, що по ту лінію фронту теж українські громадяни, хай і задурені на даний момент. Донбас – це Україна? Отже, ми маємо забезпечувати цю територію продуктами, пенсіями, ліками тощо. Звичайно, питання в механізмі цього забезпечення, однак немає питань, які не можна вирішити. А з контрабандою мають боротися відповідні структури – тут ніяких компромісів бути не може.