Весь український музичний світ нещодавно збурився через законопроект №3822 про введення квот на радіо для україномовної музики. Тиждень.ua поспілкувався про це з одним з головних лобістів та прибічників цього закону – фронтменом відомого гурту «Гайдамаки» Олександром Ярмолою.
Як взагалі з’явилася ця ініціатива? Хто об’єднав музикантів навколо цієї ідеї?
– Наскільки я знаю, початково ініціатива походила від на той час міністра Кириленка та депутата Княжицького. Я взагалі прихильно ставлюся до активності екс-міністра культури в сфері захисту української мови в гуманітарній сфері. Тим більше – цей законопроект. Подорожуючи різними країнами, я ніде не бачив ситуації, подібної українській – в Чехії слухаєш купу чеської музики чеською, в Польщі – відповідно, польською, в Німеччині – німецькою тощо. Й тільки в нас звучить російська мова. Це ситуація, яка ставить великий знак запитання з приводу перспективи існування нашої країни. До речі, всі європейські країни, як тільки відчували найменшу загрозу, одразу приймали подібні закони. Наприклад, свого часу Франція прийняла свій закон про квоти ще 1949 року, коли після Другої Світової була велика експансія американського шоу-бізнесу. Й це рішення приймалося Де Голля без будь-яких обговорень з будь-ким – радійниками, медівниками тощо. За умовами того закону, 40 % музики на французькому радіо мало бути франкомовною, і 20 % з неї мали займати нові пісні. Цей закон й по сьогоднішній день, хоча зараз вони дещо зменшили деякі показники. До речі, теж на догоду тамтешнім радійникам. Знаєте, мій барабанщик – він ще й перекладач з французької, то каже, що радіо там теж хоче відмінити квоти, але їм не дають. Взагалі, всім треба зрозуміти, що це питання національної безпеки, а не так, як у нас по-базарному думають – типу, ті, хто за квоти, вони кричать тому, що їх не ротують.
Читайте також: Олександр Ярмола: «Майдан уже породив нову хвилю музики, яка зараз тільки набирає сили»
Яка ваша особиста позиція – скільки потрібно квот й на що саме?
– Вважаю, тут треба дотримати інтереси всіх. Я прекрасно розумію, чому радійники протестують – бо це реформа. А реформа – це завжди стрес, це потреба будувати по-новому свою роботу. Зрозуміло, що вони цього стресу не хочуть – не хочуть втрат у бізнесі на перехідний період, які безумовно неминучі, як і всюди. Я не пропоную, та й ми всі, когось ставити під стінку й нагинати. Треба з усіма домовлятися – головне, не йти на поводу у бажання просто все залишити як є. Спочатку пропонувалося ввести 50-% квоту на український продукт, з якої 75 % мало бути україномовною. Тобто, всього 37,5 % ефіру мало бути україномовним. Це був каркас, який потім відправили на доопрацювання. Тепер у Верховну Раду вноситься вже оновлений законопроект, де розведені питання «український продукт» та «україномовний продукт». Тепер, якщо все буде гаразд, квота буде встановлена просто саме на україномовний продукт у розмірі 35 %. При чому, все це водиться поетапно: перший рік – 25 %, другий – 30, й тільки з третього вводиться 35. Ця спеціально для компромісу з медівниками, щоб вони встигли перебудуватися. Така схема не зашкодить нікому. Це все стосується саме радіо-простору, по телебаченню розробляється окремий законопроект. ну, й звичайно, мова йде виключно про текстову музику, тобто, інструментальних галузевих радіостанцій цей закон не стосується. Хоча, з іншого боку, якщо ми хочемо мати україномовний джаз, то варто рухатися і в цьому напрямку. Ну, а всі аргументи типу – ой, це не гуманно, це розділяє артистів на своїх та чужих, просто несерйозні та незмістовні. До речі, артисти й так вже розділені, й цей закон дає можливість всім спокійно працювати. Я вже не кажу про розмови а-ля – немає якісної української музики й нічим буде ефір заповнювати. Можу особисто порекомендувати купу сайтів та агрегаторів, де зберігаються тони якісної української цілком радіоформатної музики – треба тільки захотіти трохи пошукати. Згадайте, скільки було криків свого часу з приводу введення обов'язкого дубляжу фільмів. Й нічого – всі звикли, всі кінотеатри працюють, все прекрасно.
Але ж цей закон викликав купу заперечень й у ваших колег-музикантів. До того ж, достатньо успішних, які мають ротації. Особливо це стосується англомовних гуртів та виконавців.
– Це досить просто пояснюється. У них, точніше, їх менеджерів просто гарні зв’язки й усталені схеми з програмними директорами радіостанцій, й вони всі не хочуть ламати звичний уклад. Й зараз ці програмні директори обдзвонили менеджерів багатьох неукраїномовних гуртів й й попросили допомогти їм у, так би мовити, непідтриманні квот. Чимало музикантів виступили спочатку проти нашого законопроекту, навіть не вчитавшись в нього, а саме тому, що просили знайомі. Але потім, коли почався шквал критики тих, хто проти квот, вони почали відкликати свої голоси. До речі, в мене немає особисто зацікавленості в цьому законі – за себе не переживаю, бо звик виживати в тій ситуації, яка й так є, й не пропадемо й без цього закону. Але для реальної Незалежності України цей законопроект зробить дуже багато. Бо не можна мати економічну та політичну незалежність, коли ти маєш колонізований радіо-простір.
Читайте також: «Брати Гадюкіни»: «Хочеться, щоб музично-енергетичні вибухи прийшли на зміну тротиловим»
Поясніть технологічно, яким чином квоти на україномовні пісні допомагатимуть всьому шоу-бізнесу.
– Все просто – вводиться квота. Люди починають більше слухати українське. Вони, відповідно, захочуть більше цього українського купувати – або у вигляді концертів, або аудіо-записів. Музиканти почнуть більше отримувати коштів, а значить – й можливостей для їх вкладення у власну творчість. Тобто, у той же якісний запис. А це, в свою чергу, починає рухати студії аудіо-запису. А більш якісний продукт притягатиме в медіа більше реклами, тобто, грошей. І всім вигідно. От уявімо – що робитиме радіо, яке спеціалізується на шансоні? Тепер їм треба звідкись брати україномовні пісні про життя, так би мовити. Що вони просто змушені будуть робити? Правильно – шукати простих хлопців, які співають таких простих пісень про життя десь в Житомирі, Кіровограді, Богуславі, Черкасах чи деінде. Й не просто шукати, а допомагати робити якісний запис для заповнення власного ефіру. Звичайно, найбільша проблема з цим всім – це хто конкретно буде контролювати дотримання цього закону, навіть якщо він буде прийнятий. Треба, щоб було як в Польщі, де контролюючий орган за дотриманням тамтешніх квот виносить тільки одне попередження, а на наступний раз приходить вже з поліцією та опломбовує радіостанцію. У нас дуже боюся ситуації, коли просто ніхто нормально не буде контролюватиме процес, й тоді закон просто залишиться на папері.
Давайте про ваш гурт. Ви нещодавно повернулися з одного великого європейського турне, невдовзі їдете до ще одного. Чи змінилося сприйняття європейцями України за останні два роки?
– Всупереч стереотипам, європейці дуже політизовані. Й навіть коли вони приходять на концерти, то все одно, так чи інакше говорять про політику. Особливо це проявляється у спілкуванні після концерту. Вони зовсім з невеликим часовим рикошетом дізнаються про все, що відбуваєтьс в Україні – власне, ми як музиканти багатов в чому для інформування й їздимо. Адже з преси не завжди можна отримати об'єктивну інформацію. Ми їздимо Європою чи не першого дня після Майдану, й от поки яка кореляція спостерігається. Спочатку була ейфорія – всі нас вітали, підтримували. Потім, коли почалася війна, всі трошки охололи, мовляв, що ви там таке замутили, нам від цього некомфортно. Ну хіба такого ніколи не було в Польщі та Балтії – там люди все розуміють. Але зі Старою Європою були питання. Та, на щастя, за два роки вони, здається, розібралися в питанні, перестали вірити вкидам російської пропаганди. Й тепер нас знову почали підтримувати та сприймати знову дуже дружньо. Не порівняти з трохи окисленим минулим туром, коли ти відчуваєш якесь нерозуміння, хай все одно і продовжуєш робити свою справу.
Читайте також: Олександр Ярмола: Росія ніколи не була творчою країною
Абсолютна більшість ваших пісень – українською. Вам ніколи не заважало це в плані взаєморозуміння з європейською публікою?
Ні, не заважає. звичайно, що українці реагують вибірково на пісні, бо розуміють слова, а європейці – скажімо так, на програму в цілому, на концепцію, посил, які ми несемо собою. Навіть на саму музику. Взагалі, головна цікавість української музики – це саме її українськість, на мою думку. Щоб там було те, що притаманне саме нам. Коли ті ж Dakh Daughters кілька вечорів мають sold out в театрі на Монмартрі – то ось це я й вважаю цією вираженою українськістю.
Чи погоджуєтеся ви з тим, що довгочікувана хвиля нової української музики таки піднялася нарешті?
– Так, вона зараз піднімається. Ентузіазм та загальний патріотизм родом з Майдану відбивається, зокрема, й на мистецтві та україномовній музиці. Вважаю, що закон про квоти тільки додасть імпульсу цьому процесу. Я про молоді українські команди, які роблять конкурентний продукт, збирають повні зали. Хай їм не вистачає досвіду, зате є бажання. Так, все так само не вистачає прошарку освічених промоутерів – менеджерів середньої ланки, які б не гналися за миттєвим заробітком й здатним на терпіння та впевненість для того, щоб робити стратегічні речі. Так, досі є, як і у всьому світі, певний диктат попси в плані її легкої успішності. Але все це не перекреслює того, що українська музика ожила. Треба тільки підтримати її в цей дуже важливий та хиткий момент – завдяки квоті в тому числі, яка допоможе розбити україномовну музику на жанри, бо мова вже не буде грати ролі, вона дасть артистам працювати в тих стилях, в яких їм хочеться й потрапляти з ними до масового слухача. Якщо раніше в україномовної музики був один шанс зі ста, то тепер – 35 зі ста.