Політолог Олег Саакян розповів Тижню про підсумки Саміту миру, їхній вплив на перебіг повномасштабної війни й очікування щодо наступної зустрічі.
— До Саміту миру довго була прикута увага міжнародної спільноти, світові медіа по-різному схарактеризували захід. На ваш погляд, чи виправдалися очікування?
— Загалом він для України пройшов успішно, виконав своє основне завдання. Фактично Саміт миру — це український дипломатичний контрнаступ, яким Україна забезпечила собі формування потрібного сценарію дипломатичної перемоги та його підтримку з боку світової спільноти. Отже, блокуються будь-які інші деструктивні дипломатичні ініціативи, як-от китайська підробка на Формулу миру. Вони не зможуть набрати тепер і половини від тих голосів і кількості країн, які долучилися до Саміту.
Це забезпечило ще один момент: уперше з 2014 року діалог про дипломатичне завершення російсько-української війни йде не в парадигмі поступок з боку жертви на догоду агресору, а в парадигмі примусу агресора до відмови від його амбіцій.
Третій момент: через Саміт миру Україна фактично заявила альтернативну парадигму роботи над світопорядком, альтернативу тегерансько-ялтинсько-потсдамському поляризаційному підходу, коли про світовий порядок домовляються винятково наддержави, які мають ядерну зброю чи великі економіки, з ігноруванням інших країн. Саміт миру — це заявка на інклюзивну модель того, щоб повернути міжнародному праву силу через діалог всіх країн, для яких воно не є порожнім звуком.
— Які негативні моменти продемонстрував Саміт миру?
— По-перше, це те, що дипломатична ізоляція Росії наразі неможлива. Ми побачили від багатьох — не тільки представників Глобального Півдня, але й Заходу — позицію, що РФ має бути за столом переговорів. Отже, нам важливо забезпечити лідерство Формули миру, щоб на дипломатичному треку був сценарій української перемоги, але не через воєнний розгром Росії. По-друге, ми побачили, що Захід не готовий до воєнної перемоги Росії.
По-третє, світ усе ще не готовий визнати слабкість міжнародного права і його де-факто імпотентність і не готовий уже зараз переходити до формування нових механізмів, які б повертали йому силу. Якщо говорити загалом про Формулу миру, то вона як дипломатичний інструмент дала нині змогу Україні зафіксувати свою позицію та маргіналізувати інші сценарії.
— Багато країн так званого Глобального Півдня не підписали остаточний документ Саміту. Якими могли бути основні причини?
— Як на мене, перш за все, це наслідок того, що світ ще не готовий до серйозної розмови про змінення світопорядку в стратегічному розрізі. Якщо говорити безпосередньо про участь у Саміті як ухвалення рішення тут і зараз, то, на мою думку, це стало наслідком випадіння Сполучених Штатів на 6–8 місяців з підтримки України, нерішучості західної коаліції в довготривалому періоді, що призвело до того, що і сама РФ, і ціла низка країн у світі отримали підсилення ілюзії, що Росія може перемогти в російсько-українській війні. І значна частина країн Глобального Півдня на цьому тлі вирішила, що їм невигідно брати участь у Саміті миру або ж підписувати комюніке, у якому є жорсткі формулювання щодо Росії. Бо створилося враження, що якщо РФ і не переможе у війні, то точно не програє.
Утім, з-поміж іншого, дозвіл бити західною зброєю по території Росії чи санкції, які якісно відрізняються від попередніх, демонструють, що Захід відходить від парадигми стримування Росії до парадигми примусу. І, власне, це лягає і в логіку Формули миру як дипломатичного сценарію, до якого примушуватимуть Росію. Оскільки світ боїться краху РФ та її поразки, то це сценарій, як без воєнного розгрому спробувати її примусити грати за правилами.
— А як Україна може в цій ситуації сприяти діалогу з країнами так званого Глобального Півдня?
— Нам важливо вибудовувати багатосторонні й двосторонні формати співпраці, оскільки для частини цих країн Україна — терра інкогніта, так само як і вони для нас. У нас із більшістю з них немає системної дипломатичної активності й репрезентації Україною себе. Відповідно, ми є наразі часто заручниками ширших геополітичних конструкцій. А Саміт миру продемонстрував, що вони перебувають у кризі. Ціла низка країн Півдня, які є союзниками в різних регіонах Сполучених Штатів, не взяли участі в заході. Це, з одного боку, розбиває тезу про те, що це проєкт США й не дає змоги скористатися цим російсько-китайському тандему. Але з іншого боку, демонструє, що ті старі лінії структурування світової політики вже не діють.
Україні зараз важливо максимально капіталізувати образ свого серед чужих, чужого серед своїх, оскільки ми є невіддільною частиною західного світу і отримали визнання, зокрема вже завдяки тому, що вистояли перед російською агресією.
Але водночас ми країна, яка зазнала колонізаційної політики Росії і веде тепер антизагарбницьку, антиімперіалістичну війну з РФ, що тотожно з досвідом багатьох країн Глобального Півдня і робить нас так само зрозумілими їм за правильного позиціювання. Це унікальна ніша, яку може зайняти не так багато держав, але це потребує системної роботи.
— Чимало західних медіа обговорювало відсутність Китаю на Саміті миру. Про що це засвідчило?
— Для Китаю взяти участь у Саміті миру було неприйнятно з багатьох позицій. По-перше, він є прихильником двополярного світу, і не взяти участь — це фактично поставити себе як альтернативний полюс зі своїми пропозиціями, проєктами. По-друге, Китай не зацікавлений у перемозі України, як і в перемозі Росії. Тому для них участь у такому саміті означала б, що вони роблять ставку на Україну. Це поглибило б складнощі їхніх відносин з Росією, які й без того є не такими простими.
По-третє, це свято, на якому Китай не отримав би якогось привілейованого статусу. Це, зокрема, і один з елементів, чому ми не побачили на заході Байдена, оскільки той саміт не передбачав якоїсь ексклюзивної ролі для наддержав. І, відповідно, Китаю бути «через кому» з країнами Африки, Азії тощо не відповідало його рівню геополітичних амбіцій.
— Чи вплине цей саміт на перебіг повномасштабної війни в Україні?
— Прямої конвертації на перебіг війни, якщо ми говоримо про бойові дії, він не матиме. Це окремий напрямок дипломатичного протистояння з Росією, і всі позитивні наслідки від нього, перш за все, у цьому полі. Якби Україна не провела цієї роботи, то наразі ми вже мали б той катастрофічний сценарій, який часто описували. За його умовами, китайська пропозиція миру вже б здомінувала, і значна частина, зокрема, західних країн, рухалась би в інерції досвіду, який ми мали з 2014 року.
— Президент Зеленський вже оголосив про другий саміт, який невдовзі мав би відбутися. На вашу думку, як він може виглядати?
— Я думаю, що ще зарано говорити про архітектуру другого саміту, оскільки до нього має бути узгоджена ціла низка пунктів Формули миру — щонайменше три, щонайбільше десять — для того, щоб вони були викладені Росії. Три — якщо це буде саміт не про завершення війни, а про початок діалогу з Росією. Десять пунктів у випадку, якщо це таки буде саміт про завершення війни.
Заяву України, що це має тривати місяці, а не роки, варто розглядати як елемент пришвидшення часу для того, щоб російсько-китайський тандем не встиг оговтатись і впровадити свої контрзаходи до другого Саміту миру, а також як спробу підштовхнути міжнародних партнерів до того, щоб запустити робочі групи й усю задуману архітектуру забезпечення діяльності заходу.