– Це вже не перший для вас фільм про війну на Донбасі, втім раніше ви грали ролі українських військових. Цього ж разу ваш персонаж воює на боці окупантів. Що вдається простіше – грати ворога чи героя? Чи не було вам, як громадянину, важко вживатись в цей образ?
– Професія актора полягає в тому, щоб організувати себе зіграти роль якнайточніше незалежно від того, чи це негативний, чи позитивний герой. Зрозуміло, що в акторській професії вирішальним є типаж або ж амплуа персонажа відносно до типу актора. Тут вже хто і як більше напрацював, якими ролями героїв чи антигероїв відомий, бо слава за актором йде слідом. Для мене однаково цікаво працювати з протагоністами і антагоністами, але в кіно актор є дуже підневільним. Яким нас режисер бачить, на таку роль й запрошують.
– То яким вас бачив режисер фільму Мар’ян Бушан? Чи у всьому вдалось порозумітись, коли вибудовували образ головного антагоніста?
– Мар’ян дуже перспективний митець, і це важливо – митець, а не ремісник. Це людина глибокого драматичного таланту і добре «чує» персонажів. Коли ми з ним вели розмову, яким має бути персонаж, він багато розповідав, що було до самої кіноісторії, з біографії снайпера. Що мій персонаж Сєрий – мисливець, попадає кулею білці в око і є майстром своєї справи. Тому стріляти в людей для нього теж частина мисливського азарту. Це значить, що треба шукати глибшу палітру характеру героя, ніж зле обличчя, яке створює образ «нєгодяй-нєгодяй». Сєрий – це збірний персонаж багатьох бойовиків і для того, щоб краще його зрозуміти, Мар’ян розповідав мені бекграунд персонажа. Тож ми відразу порозумілися. Ця роль далася легко, бо не було психічних перешкод з приводу того, що я чогось не здатен зіграти. Нам з Мар’яном було досить зустрітися поглядом і він давав знати, що у тій чи іншій сцені я все правильно роблю.
– Снайпер Сєрий – ворог, але крім того професіонал своєї справи. Як виконавець ролі, яким ви бачите цього персонажа?
– Робота над роллю – це складний процес один на один з власними табу, переконаннями, емоціями, якимись нереалізованими речами. Коли я отримую роль, то з першого рядка тексту сценарію починається моя робота над персонажем. Втім, все працює інакше, коли опиняєшся на знімальному майданчику серед пісків чи на якомусь зруйнованому підприємстві, серед запаху розлитої машинної олії. Це все починає працювати з тобою як персонажем. В результаті швидкої взаємодії зі всім, що є на майданчику, починаєш рухатись як персонаж, розмовляти, дихати як персонаж.
– Як виглядав процес зйомок технічної частини снайпінгу? Що було найскладніше правдоподібно передати на камеру?
– З нами працювали хороші інструктори. Інструктори були фахові, бойові. Люди, які самі стріляли і вбивали ворогів, дивились в очі смерті і посилали смерть зі своїх рушниць. Вони навіть були своєрідними прототипами деяких персонажів. Незалежно, позитивними чи негативними. Я бачив перед собою людей, які вбивали інших на війні. На попередніх знімальних майданчиках воєнних фільмів теж була своя специфіка. Наприклад, в «Іловайській історії» (мається на увазі фільм «Іловайськ 2014. Батальйон Донбас» — Ред.) ми грали людей, які вже мертві, перед якими моляться живі побратими. І грати труп, який потім кудись везуть в машині – це був досить зворушливий момент.
– На ваш погляд, чи вплинув початок повномасштабного вторгнення на меседжі, закладені в стрічку ще до 24 лютого? Чи є моменти, які ви для себе переосмислили у фільмі з початком війни?
– В мене не було можливості відчути себе воїном, я опинився серед цивільних, хоча був у загоні територіальної оборони в селі Мила (Бучанський район, Київщина – Ред.) в той час, коли над нашим будинком пролітали ракети і снаряди. Мені довелось вивозити свою сім’ю мало не під вогнем ворожих танків. Вдома я чудом не потрапив під кулі, які поцілили у вікно квартири і вчасно застрибнув до ванної. Одна з куль, які потрапили до будинку, горіла полум’ям і якби потрапила у щось м’яке, то сталася б пожежа. Що, в принципі, трапилось у сусіда. Ми з сім’єю евакуювались до Польщі і потім мені прийшла звістка, що мою квартиру прямим пострілом з танка було зруйновано і вона вигоріла дотла. Коли в тебе вже немає домівки, ти розумієш – це найменше, що можна втратити під час війни.
– Ви стали частиною відомого фільму «Ціна правди» – видовищної історії про жах та біль українців у час Голодомору. На вашу думку, чи є в українського кіно шанси почати висвітлення нашої боротьби на такому ж високому рівні для міжнародної аудиторії? Яке місце тут може посісти стрічка «Снайпер. Білий ворон»?
– Ми не маємо право робити кіно для себе. Ми маємо робити кіно для всього світу. Часто можна почути, що Тарас Шевченко і його поезія – для українців. Ні, вона для всього світу, тому пам’ятники йому стоять по всій планеті. Митець пише для Бога, а не для конкретної людини. Мар’ян (режисер фільму «Снайпер. Білий ворон – Ред.) дуже мужня людина, і я відчував велику відповідальність, щоб виконувати не просто роботу актора в українському кіно. Ми мали розповісти значно ширше і якісніше про те, що відбулось в Україні і досі відбувається.
Для того, щоб український кінематограф був у світових лідерах, ми мусимо мати дуже багато фільмів у виробництві. Кіно – це не лише оператор, режисер і актори, це ще багато людей технічних цехів. Це велика індустрія і я думаю, що ми ще ростемо до такого рівня кінематографу, коли українські стрічки будуть продавати у всіх країнах світу. Мені б дуже хотілось, щоб і «Ворона», й «Іловайську історію» побачило якомога більше людей. Але зараз ринок кіно настільки переповнений кінопродуктом, що ми не знаємо, куди його діти. Багато сценаристів пише у шухляду або ж за смішні гроші. Те, що ми маємо зараз — це не індустрія. Коли до нас приїдуть найкращі світові майстри кінематографу тому, що у нас якісні спеціалісти, а не просто дешева робоча сила, отоді ми можемо побачити українські фільми на екранах всього світу.
Читайте також: «Контраст, який важко осягнути»: дивіться трейлер українського фільму про реальну історію снайпера-колишнього пацифіста
– Війна — це завжди кризовий період для суспільства, зокрема й на ментальному рівні. Чи може допомогти нам впоратись з таким досвідом в масштабах країни кіно і в який спосіб?
Скажу парадоксальну річ: під час війни потрібне кіно, яке буде наповнене любов’ю, сміхом і красою. Наповнене красивими краєвидами — бо це те, за що гинуть наші воїни. Вони не вмирають за вибухи і зруйновані міста. Вони гинуть за щасливі усмішки матерів, коханих і дітей. І що інше, якщо не кінематограф, може і повинне про це сказати.
———————
Олег Драч – актор театру та кіно. Знімався у багатьох українських воєнних стрічках – зокрема у «Ілловайськ 2014. Батальйон “Донбас”» Івана Тімченка та «Кіборгах» Ахтема Сеітаблаєва. Відомий роллю у фільмі про Голодомор польської режисерки Аґнєшки Голланд «Ціна правди». Виконавець ролі головного антагоніста у фільмі «Снайпер. Білий ворон», який вийде на екранах українських кінотеатрів 24 серпня.