Хитке перемир’я на Донбасі, яке триває вже третій тиждень, дало змогу жителям прифронтових населених пунктів перепочити від звуків артилерійської канонади. З кінця липня з фронтів не надходять новини про загиблих та поранених, і це, безумовно, радує. Однак навіть збереження перемир’я та відсутність обстрілів тривалий час не вирішить економічних проблем ОРДіЛО й не підвищить рівня життя на непідконтрольній території.
Шість років безперервні бойові дії дозволяли окупаційній адміністрації ОРДіЛО використовувати універсальне виправдання безправ’я та низького рівня життя в Донецьку й Луганську. Мовляв, що ви хочете, іде війна, усім важко. Гуркіт мінометних розривів певною мірою виправдовував економічні негаразди. Але тепер, коли він стих, переконувати жителів Донбасу в тому, що їм потрібно й далі невизначений час терпіти жебрацькі зарплати та безробіття, бойовикам буде дедалі складніше.
Головна причина розпаду економіки Донбасу, захопленого незаконними збройними формуваннями, безумовно, полягає в цих самих формуваннях. І не так важливо, стріляють вони зараз чи ні. Сам факт того, що територія під контролем збройних банд, позбавляє її будь-яких перспектив та можливості розвитку.
Читайте також: Донбас: битва за молодь
Досі важка ситуація з видаванням заробітних плат на промислових підприємствах, що підконтрольні Сергієві Курченку. Там зарплату видають з великою затримкою малими частинами, намагаючись чинити так, щоб якась частина коштів надходила людям на картки раз на тиждень. Водночас мова про крихітні суми — 20%, 15%, 10%, а іноді й 5% зарплати. Цих грошей вистачає людям переважно на те, щоб не померти з голоду — купити найнеобхідніші продукти та віддати борги.
Наприклад, працівники Алчевського металургійного комбінату (АМК) 1 серпня отримали 18% зарплати за травень, а всього на підприємстві виплачено лише близько 65% травневої зарплати. Отже, зарплату за літні місяці робітники почнуть отримувати тільки восени. І не факт, що отримають її повністю до грудня.
Така система виплати коштів маленькими траншами практично унеможливлює робити заощадження та здійснювати великі покупки. Тож бойовики створили на підконтрольній їм території систему, яка дозволяє населенню не так жити, як виживати. Наслідком такого підходу стали масові звільнення працівників з підприємств в ОРДіЛО та виїзд на підконтрольну Україні територію або до РФ.
Для унаочнення достатньо навести такий приклад: до війни кількість працівників Єнакіївського металургійного заводу (ЄМЗ) становила дев’ять тисяч осіб, а 2016-го — лише 6699. На початок нинішнього року залишалося тільки близько шести тисяч. Тобто підсумком приходу «російських визволителів» стало звільнення третини працівників містоутворювального підприємства Єнакієвого.
Читайте також: Нові корпуси, старі проблеми
У чому причини такого масового виходу, зрозуміти нескладно. Офіційно заявлена середня зарплата на підприємстві — 14 тис. російських рублів, а це близько 5500 грн. Однак, за даними телеграм-каналу «Донецький абориген», який висвітлює події в ОРДіЛО, навіть така цифра завищена, і більшість працівників ЄМЗ насправді отримує на руки незначні суми — приблизно 9 тис. руб. Та й ті з постійними затримками і виплатами частинами.
Крім того, угруповання, що захопило завод, просто вбиває виробництво. Місяць тому на ЄМЗ сталася чергова руйнівна пожежа, внаслідок якої двоє робітників загинуло, а заводське обладнання зазнало серйозного пошкодження. І це не перший такий інцидент за останні роки. 6 квітня 2018-го на Єнакіївському меткомбінаті згоріла установка безперервного лиття, яку так і не вдалося відновити (для цього необхідні великі фінансові вкладення та імпортне обладнання, яке завезти в ОРДіЛО неможливо). А після нинішньої аварії було порушено роботу доменного та конвертерного цехів.
Утім, на вугільних підприємствах ситуація ще гірша, ніж у металургії. Низку шахт в ОРДіЛО знищили бойовики навесні цього року, внаслідок чого без роботи залишилися тисячі гірників. Їм, на додаток до всього, ще й не виплатили боргів із зарплати. Багато хто чекає своїх зароблених грошей ще з 2019 року. Шахтарі колишнього підприємства «Центруголь» (його ліквідували бойовики, але воно досі не видало коштів своїм працівникам) звертаються в так звану генеральну прокуратуру «ЛНР» щодо отримання зарплати, проте результату немає. І це не дивно, адже фактично шахтарі скаржаться на бандитське беззаконня самим же бандитам, які його і влаштували.
Читайте також: Епідемія по-республіканськи
Нині надходить інформація, що на території, підконтрольній «ДНР», найближчим часом буде ліквідовано цілу низку великих шахт. Зокрема, повністю перестануть існувати такі вугільні об’єднання як Макіїввугілля, Торезантрацит та шахтоуправління «Донбас». Інакше, крім як погромом вугільної галузі, назвати такий крок складно. Через таке масове закриття армія безробітних в ОРДіЛО поповниться ще кількома тисячами осіб. А оскільки можливості офіційно уточнити цю інформацію в жителів ОРДіЛО немає, люди й далі не знають своєї подальшої долі та переказують одне одному чутки.
Сумне становище спостерігається на підконтрольній бойовикам залізниці. Там також затримують зарплату й видають її частинами. Наприклад, залізничникам міста Дебальцевого на початку серпня обіцяли виплатити 12% травневої зарплати. Щоб зрозуміти, у якому жахливому стані перебувають зараз залізничники ОРДіЛО, досить зайти в паблік «Донецька залізниця» у «ВКонтакте». Кожен транш у кілька відсотків чергової зарплати там супроводжується вибухом обурення та потоком проклять щодо так званих керівників республіки.
Світла в кінці тунелю, на жаль, як і раніше, не видно. Назвати навіть приблизні терміни виходу із цього глухого кута сьогодні неможливо. Стріляти на Донбасі поки що справді припинили. Але зарплати від цього частіше й регулярніше виплачувати не стали. І, як видно, деструктивні процеси в економіці ОРДіЛО надалі лише посилюватимуться.