Явища ці доволі різнорідні, із різних галузей, а зібрані разом здаються ще безглуздішими. Наприклад, не записувати батька дитини в її свідоцтво про народження. За нормальних стосунків у парі, нехай навіть яка живе громадянським шлюбом, батько малюка дає свій паспорт, щоб зареєструвати його на себе. Тобто він офіційно присвоює дитині власне прізвище та по-батькові. Якщо ситуація складається інакше, то мама дитини (або хтось із її боку) несе в РАЦС свій паспорт і записує інше прізвище та ім’я в графу відомостей про батька. Дані про матір беруться з її паспорта, відомості про батька — зі слів матері… У такому разі реєстратор відділу громадських станів робить приписку, що відомості про батька дитини записані зі слів матері, вона в цей момент автоматично стає матір’ю-одиначкою та через відділ соціального захисту населення «республіки» потрапляє до списку тих, хто до повноліття дитини (або до закінчення нею вишу) отримуватиме свої 1 тис. руб соціальної допомоги на виховання. У останньої в графі «Відомості про батька» може бути ім’я або вигадане, або якоїсь рок-зірки, або навіть справжнього батька, але записане зі слів матері.
Читайте також: «Порєшаєм»
Виходить, що сьогодні роль батька зводиться до двох моментів: біологічного (дати дитині життя) та юридичного (дати дитині власне прізвище та по-батькові). Але нинішній тренд полягає саме в тому, що батьки при повному розумі й тверезій свідомості відмовляються від батьківства заради тієї 1 тис. руб соціальної допомоги. Я чомусь завжди вважала явище одинокого материнства чимось ганебним для батька: відмовитися від дитини при здоровому глузді та хорошому здоров’ї, не маючи іншої родини або важких життєвих обставин. Виявилося, що все інакше. Це гра батьків дитини з «республікою», щоб забрати ще й ці гроші, адже їх можна взяти, нічого не роблячи. До досягнення дворічного віку малюком мати отримує на нього 1,7 тис. руб соціальної допомоги, а якщо вона одинока, то ще й 1 тис. руб до повноліття дитини. Це майже розмір місцевої пенсії за віком (2904 руб), і для багатьох то великі гроші, від яких не відмовляться просто так. У чергах під місцевими «банками» у день виплати соціальної допомоги можна побачити безліч людей. Серед них дуже багато пар, де є і батько, і матір дитини, але вони вдвох чекають цієї 1 тис. руб, щоб жити на неї якийсь час або пропити ці гроші.
Читайте також : А хто залишився?
Пенсії можуть оформлювати в «республіці», мешкаючи на території вільної України. Тобто пенсійний туризм не односторонній: не тільки з «республіки» мандрують на неокуповану територію, а й навпаки. Сюди приїздять ті, хто має сили перетинати кордони раз на дві місяці: рідше з’являтися не вийде, бо знімуть пенсію. І ще одна риса — пенсію видають особисто лише в банку, оформити банківську карту для її отримання неможливо. І доволі багато людей приїжджає раз на дві місяці, щоб отримати свої гроші в «республіці», заплатити комунальний платіж за зачинені квартири та вирушати назад. Я знаю навіть тих, хто спромігся оформити таким чином допомогу за втратою батька й допомогу при народженні дитини. До речі, за підрахунками, на дорогу витрачається рівно одна місцева пенсія, інша залишається на руки. От і рахуйте, чи вигідно це робити.
Читайте також: Блокада, так?
Одружуються найчастіше на вільній території України. Роблять це для отримання офіційного документа в найближчому до Луганська населеному пункті — у Станиці. Пара туди дістається пішки через міст, розписується й повертається додому, де гуляє гучне весілля, наскільки вже вистачає грошей. Знову дивна річ: використовувати «республіку» лише як місце проживання, а користуватися українськими документами. Отримувати за будь-якої можливості українські документи, а тут просто жити, бо комунальні платежі менші в «республіці», ніж в Україні. Я знаю тих, хто таким чином вчиться в аспірантурі на вільній території. Отримує стипендію в Україні, а живе в Луганську, навіть працює в «республіці». За потреби людина виїздить на один-два дні за межі окупованої території, але живе в вдома, у Луганську, бо там жити з українською стипендією дешевше, а якщо отримувати ще й якусь місцеву зарплату, то це буде ще краще. Таким зазвичай заздрять, бо мати стабільний прибуток у гривнях і жити вдома, поки справи якось вирішуються на неокупованій території, це ознака дуже розумної та спритної людини.
І ще щодо обставин з місцевим бізнесом. У «республіці» вигідно мати власний бізнес. Він може бути будь-яким, але з єдиною умовою — працювати на себе. Вигідно мати власну комісійку, ресторан, компанію з оформлення українських пенсій, свою перукарню, манікюрний салон чи точку з продажу кави при супермаркеті. Часто напрям діяльності взагалі не має значення, головне, щоб була дотримана умова. Взагалі в рейтингу престижних професій зараз на перше місце посідає робота на себе, а потім вже «служба» в місцевих «міністерствах». Але водночас людина матиме українські документи, але отримуватиме дві пенсії: у «республіці» та в Україні. Можна було б те все назвати спритністю, але найчастіше це просто бажання вижити або жити трохи краще. І якщо хтось поруч зміг подолати обставини, може жити на два міста й отримувати гроші і тут, і там, то це викликає розуміння та заздрість, бо на їхньому місці хотіла б опинитися більшість. Усі розуміють мотиви таких вчинків — це бажання зробити своє життя ліпшим. І всі хотіли б опинитися на їхньому місці.
Мати якусь політичну завзятість чи певні погляди можна, але повагу це не викликає. А ось можливість влаштувати своє життя так, щоб мати можливості нормально харчуватися, вдягатися, їздити у відпустку та планувати щось, це вже ознака людини, котра може не лише жити в певних обставинах, а й керувати ними, як фігурами в шаховій партії, на власну користь.