Відразу після Майдану в Україні виникла мода на реформаторів з інших країн. Легіонери зі Словаччини, Грузії, Литви стали символом "життя по-новому". Громадяни інших держав були з помпою запрошені відразу на кілька ключових державних постів. Надії на новачків спочатку покладалися дуже великі, але прижитися в українських реаліях і втілити задумані плани нікому з них повною мірою так і не вдалося. До теперішнього часу майже всі натуралізований іноземці вже відсторонені від справ. Одні пішли тихо, інші – зі скандалом та гучними звинуваченнями.
Вигнання іноземних реформаторів виглядало негарно. Адже вони не нав'язували свої послуги силою. Їх запросили попрацювати, коли того вимагала політична кон'юнктура. Та тепер у легіонерів є всі підстави відчувати себе використаними. Як тільки нова влада достатньо обжилася у високих кабінетах, від незручних чужинців вирішили позбутися.
Політики, що прийшли до влади після революції і зайняли місце "донецьких", що втекли до Росії,не були по-справжньому зацікавлені в тому, щоб змінити правила гри. І чим більше часу проходило з дня втечі Януковича, тим більш очевидним це ставало. Вже через кілька місяців після перемоги Майдану в Україні заговорили про повзучу контрреволюцію. Але анулювання громадянства Саакашвілі стало свого роду рубіконом. Символом відмови від змін, курс на які був проголошений три роки тому.
Колишній грузинський президент разом із уже покійним Кахою Бендукідзе є втіленням образу успішного реформатора на пострадянському просторі. На відміну від інших реформаторів-легіонерів, він – людина-бренд. "Чому Грузії вдалося" – це про нього. Очевидно, що саме цей образ і хотів свого часу проексплуатувати діючий український президент, коли запрошував Михайла Саакашвілі працювати в українській системі влади. Малося на увазі, що від Саакашвілі Порошенко в Україні чекає приблизно тих же кроків, які команда Міхо робила в Грузії. Перш за все – рішучої боротьби з корупцією. Але як тільки Саакашвілі заговорив про корупцію в оточенні президента, у всіх провладних ЗМІ його оголосили мало не відкритим ворогом держави. А тепер взагалі вирішили викинути з країни.
Читайте також: Жонглювання паспортами
Кейс Саакашвілі став найгучнішим та найзнаковішим епізодом, що символізує повернення старих порядків. При цьому, цей епізод – далеко не єдиний. Накат старих еліт на молоду політичну поросль, яка голосно заявила про себе в період революційних подій 2013-2014 рр, йде, що називається, по всіх фронтах. Когось намагаються дискредитувати у ЗМІ і за допомогою атак в соціальних мережах, на когось нацьковують платних провокаторів, проти когось порушують кримінальні справи.
Представники нового покоління політиків і активістів, яких прийнято називати "антикорупціонерами", вже давно скаржаться на недружнє ставлення з боку влади. Люди, які підтримали народне повстання проти Януковича і багато в чому були його "хедлайнерами", у нових правителів також потрапили в немилість. Допитливі борці з корупцією як були, так і залишилися кісткою в горлі у чиновників. Адже після революції чиновники якісно не змінилися. Змінилися тільки партійні квитки та портрети в кабінетах, але не правила, за якими працюють і живутьпосадовці.
Немає нічого дивного в тому, що слівце "грантоїди" із сленгу проросійських політиків досить швидко перекочувало у сленг "західників". Для нової влади "грантоїди" зі своїми розслідуваннями і викриттями стали такою ж кісткою в горлі, якою були для донецького олігархічного клану. Але якщо з вуст "донецьких", які в цілому демонстрували неприйняття Заходу, це слівце звучало органічно, то з вуст "націонал-демократів" чути його абсурдно. Адже саме завдяки "грантоїдам" Порошенко, Гройсман, Аваков і Ко змогли прийти до влади.
Тепер незалежні засоби масової інформації та громадські організації, на які влада немає можливості впливати, як і в дореволюційні часи, вважаються ледь не відвертими ворогами.А щодо окремих їх представників ведеться справжня травля.
Найвідоміший приклад – організація "Центр протидії корупції" та її лідер Віталій Шабунін. На відміну від більшості інших українських громадських організацій, які отримують фінансування від західних фондів, ЦПК дійсно показує високу ефективність. Організація регулярно проводить резонансні розслідування і тому здобула досить високий авторитет, а сам Шабунін зміг стати відомою медіаперсоною. Героям розслідувань ЦПК сподобатися таке, звичайно, ніяк не могло, тому проти Шабуніна та його організації розгорнулася широка дискредитаційна кампанія.
У справу пішли всі методи. І найманий провокатор з відеокамерою, який бігав за Шабуніним та задавав йому образливі питання. І фальшивий мітинг під будинком Шабуніна, організований співробітниками СБУ після того, як ЦПК зажадав від вищого керівництва СБУ відкрити декларації про доходи. І навіть кримінальне провадження, яке було розпочато по відношенню до ЦПК слідчим управлінням Фіскальної служби Києва в червні 2017 року.
Як стверджують журналісти ресурсу "Наші гроші" (ще одного незручного для влади ЗМІ, яке живе за рахунок грантової допомоги), підставою для порушення справи проти ЦПК стало звернення директора громадської організації «Національний інтерес України» Василя Апасова про можливі порушення організацією Шабуніна вимог законодавства, що регулює діяльність неприбуткових організацій. За словами самого Шабуніна, звернення передав до прокуратури народний депутат Павло Пинзеник, який раніше був помічником Миколи Мартиненка. Голова ЦПК називає кримінальну справу помстою Мартиненка за антикорупційні розслідування його злочинної діяльності.
Читайте також: Саакашвілі на роздоріжжі
“Це – послідовне продовження кампанії проти нас, мета якої – знищення організації. Скоріше за все, третя особа, за заявою якою фіскали порушили нову справу, це – колишній помічник Миколи Мартиненка, народний депутат Павло Пинзеник. Він погрожував нам позбавленням статусу неприбутковості", – прокоментував ситуацію Шабунін. Він також підкреслив, що реальних порушень законодавства ЦПК не здійснювало, тому за два місяця розслідування податківці так і не змогли нічого сказати по суті звинувачень.
Випадок Шабуніна – не єдиний. Нещодавно на тиск правоохоронних органів також скаржилася і депутат Київради Ольга Балицька, яка виступає проти незаконних будівництв в Києві. Після того, як Балицька стала боротися проти забудови Сінного ринку, під вікнами її будинку з'явився похоронний окрестр, учасники якого принесли з собою труну, вінкита влаштували символічні похорони депутата. При цьому поліція охороняла "мітингувальників",адже вони назвали свій перфоманс громадською акцією. У липні 2017 року правоохоронці прийшлиз обшуком додому до Балицької. Депутат також пов'язує цей епізод з пресингом забудовників.
На жаль, останні тенденції в українській політиці все менше нагадують рух в сторону європейських цінностей, зате вельми схожі на дрейф в протилежному напрямку. Згодом стає все більш очевидним, що список недругів нинішніх керівників держави мало відрізняється від списку недругів режиму Януковича. Михайло Саакашвілі, "грантоїди", антикорупціонери знову потрапили в немилість. Тільки тепер з "агентів Держдепу" вони перетворилисяна учасників "плану Шатун" – таких собі шкідливих мікробів, що розхитують зсередини човен стабільності і благополуччя.
Втім, якщо уважно вивчити біографію чинного президента, нічого дивного в таких тенденціями не побачимо. Адже всього п'ять років тому Петро Порошенко сам працював міністром в уряді Миколи Азарова і знаходився разом з регіоналами по один бік лінії фронту боротьби з "американськими агентами Сороса".