31 жовтня 2012 року кандидат у нардепи від ВО «Свобода» Юрій Левченко змагався за цей округ із Віктором Пилипишиним. Останній у другій половині 2000-х був народним депутатом і головою Шевченківського району міста Києва. Того самого, де переважно й розташований виборчий округ № 223.
Після приходу до влади Віктора Януковича Пилипишин потрапив під слідство за звинуваченням у зловживанні службовим становищем, що призвело до втрат державного й столичного бюджетів на суму 17 млн грн. Але не тільки не сів, а й зайняв у столиці, де традиційно не люблять регіоналів, одне з місць «фальшивих самовисуванців» – формально незалежних, а насправді провладних кандидатів у мажоритарних округах. Показово, що Центрвиборчком зареєстрував його в останній момент і відразу після того, як суд зняв із нього обвинувачення.
Юрій Левченко на виборах-2012 створив «зуброві» Пилипишину великі проблеми – власне, виграв ці вибори, якщо вірити оприлюдненим тоді свободівцями протоколам із мокрими печатками.
ЦВК такі аргументи попервах не переконали, і вона віддала перевагу Пилипишину (лише в чотири сотні голосів). Але під тиском фактів змушена була зарахувати округ до «проблемних», де голосування постановили повторити 15 грудня 2013 року. «Ми влаштуємо Пилипишину веселі вибори, – погрозливо сказав тоді новоспечений парламентарій від «Свободи» Андрій Іллєнко. – Нехай краще одразу виїздить за кордон».
І ось цей день настав. Міні-мітинг під червоно-чорними прапорами уважно, хоч і без надмірної екзальтації, слухає промовця біля мікрофона. Той розповідає про зграї тітушків, що на час голосування заполонили дільниці округу.
«Ці хлопці торгують за 200 – 300 грн не тілом, а душею, – палко заявляє оратор. – Але в них нічого не вийде! Ми хочемо тут сказати: Юрій Левченко обійшов суперника на 17%! Фальсифікувати це неможливо! Можна фальсифікувати 3%, 5%, ну, стеля – 7%… (промовець замислюється й нарешті повертається до сказаного раніше)… але не таку переконливу перемогу! Тому, хлопці-спорстмени, – а серед вас є і справжні спортсмени, – їдьте по домах! Ми тут стоїмо в тому числі й за спортсменів України, щоб вони не торгували собою, а виборювали міжнародні нагороди! І звичайно, ніхто з вас не хоче ризикувати здоров’ям за якісь 300 грн, правда ж?»
На кого розрахована ця суміш вербальних батогів і пряників, трохи невтямки: тітушки на вулиці під ОВК відсутні. Але зрозуміло, що у «Свободі» вирішили твердо триматися даних соціологічної групи «Рейтинг», яка й нарахувала Левченкові перевагу в майже 17% за підсумками екзит-полу.
Проте о сьомій ранку 17 грудня Центрвиборчком на своєму сайті офіційно вкаже: Віктор Пилипишин виграв вибори з результатом 44,89%. У Левченка – 40,58%.
Дивно, однак, що тій-таки Тетяні Монтян ЦВК нарахувала 3,6%, власне стільки, скільки й прогнозував екзит-пол. Соціологи знають, що з маленькими цифрами помилитися легше, ніж із великими. Чому екзит-пол практично вгадав дрібний результат і так сильно розійшовся із ЦВК в «масштабному»?
Свободівці, включно з лідером партії Олегом Тягнибоком, впевнені, що знають відповідь. Вони категорично заперечують результати підрахунку. Але чому не вдалося відвернути фальсифікації в місті, де вирує Майдан, вони офіційно пояснювати відмовлялись. І не надали на час написання цього матеріалу копій протоколів, що допомогло б завадити Пилипишину у визнанні депутатом, як торік.
Тож масштаб відвертих фальсифікацій, включно з укиданням бюлетенів, наразі встановити неможливо. Та можна зафіксувати деякі інші причини поразки представника опозиційних сил.
Для цього слід розуміти, що Шевченківський район, котрий простягається від західних окраїн столиці до її найфешенебельніших кварталів, – це дуже складна у плані населення й політичних уподобань територія. Там мешкають люди з дуже різними інтересами, й аналіз останніх показує всю умовність поняття «кияни».
Не підтверджені документами, але отримані відразу з кількох незалежних джерел відомості вказують: якщо грубі фальсифікації на 223-му окрузі таки й були, то на дільницях у школах. Кажуть, що там значну частку членів ДВК становили власне працівники педколективів. І що всі ці люди, природно, залежні від голови районного управління освіти Євгенії Ярової, котра, так склалося, є кумою Віктора Пилипишина.
Є ще й інші нюанси. Журналістка Анна – корінна киянка, класична російськомовна прибічниця Майдану та «західного вектора», пише про культуру, а не про політику. Але живе зовсім поруч зі скандальним окружкомом Шевченківського району. Кандидата Пилипишина вона (і не тільки вона) називає Піля, від російськомовного «пилить бабло». А виборчий процес описує так: «Свободу» в районі більшість ненавидить. Вони всіх дістали своїм галасом і штурмівщиною. На кожному розі – їхні намети з агітаторами, але ж ці агітатори як сектанти. Торочать своє і не думають, цікавить це когось чи ні. А населення тут – совки. На біса совкам агітація? З ними треба, як Піля: десь дорогу підлатати, десь продпайок видати з чайком цейлонської марки. І все!». Дещо заспокоївшись, додає: «Я тут сама підходила в намет до свободівців: допоможіть розібратись із незаконно поставленим гастрономом, котрий усім життя не дає. А вони мені: ви спочатку запишіться в партію!».
Загалом складається враження, що слідчий-адвокат-чиновник Пилипишин чекав на швидку перемогу Майдану. Місцеві з Нивок кажуть: «Ось тут, в ЕкспоПлазі своїй, Піля дав прихисток майданівцям. Але днями у військкомат навпроти понавозив тітушків, щоб вони йому вибори зробили».
Варта в обох зазначених точках небуденна: повз охорону пройти не вдається ні як «волонтерові», ні з журналістським посвідченням. Коментарів охорона теж не дає.
«Уперше в житті бачу автобуси з електоральними туристами в супроводі ДАІ та карусельників у супроводі міліції», – пише на своїй сторінці Facebook іще один виборець округу № 223, політтехнолог Василь Стоякін.
Координатор мережі «ОПОРА» в Києві Тарас Чмут у розмові з Тижнем припускає, що свободівці просто, як мовиться, готувались до минулої війни. «Підкуп виборців справді був, – каже він. – Ми зуміли вживити в цю мережу одного з наших агентів. Він працював у гуртожитку… Так там діяла така схема: кожен, хто «загітує» людину голосувати за Пилипишина, отримує 50 грн. Це за кожного до голосування. А ще 50 грн після. Можна продати і свій голос особисто. Ціни доходили до 200 грн перед волевиявленням і 200 грн після. Але після платили не всім».
А от що стосується тітушків, з якими так намагалися боротися свободівці, то вони, на думку експерта, цього разу лишилися за лаштунками: «Ми справді бачили мікроавтобуси з характерними людьми, які просто собі стояли поблизу різних ДВК, ніби в очікуванні. Іноді ці особи зізнавалися, що прибули «захистити результати» Пилипишина. Але, схоже, їхні послуги просто не знадобились».
На його думку, торік Пилипишин просто недооцінив потенціал Левченка й «Свободи». Але тепер підготувався як слід. «Бабусь» мотивували весь цей час, тоді як опозиція займалась лише гучною, але неефективною агітацією, що більше відлякувала типового місцевого виборця, аніж приваблювала його. Як наслідок – тітушки просто не знадобилися.
А що ж сама «Свобода»? Там, як завжди не визнають поразок, і тим самим – помилок (на фото кандидат-свободівець Юрій Левченко на мітингу біля ЦВК). Народний депутат від цієї партії зі скрипом дає згоду опублікувати його коментар за умови, що Тиждень не лише не назве прізвища, а й не вкаже, обрався цей депутат за списком чи в мажоритарному окрузі й чи має він відношення до Києва. А сам коментар звучить так: «Пилипишина обрала меншість. Менше ніж кожен п’ятий виборець в окрузі! За нашого кандидата голосувала б справжня більшість! А не проголосували вони тому, що наші виборці знають: доля країни вирішується не на виборах, а на Майдані! І ми їх розуміємо й до кінця будемо з ними!». «Тобто ви не дуже-то й прагнули виграти вибори?» – дивується кореспондент Тижня і дістає у відповідь: «Ми ще всіх виграємо… кого треба».