Окопаний кордон. Як будують “Стіну” на Харківщині

«Поскасовували поїз­­ди. Та щоб вони там у трунах попереверталися! І не тільки!» – гучно скаржиться на життя пенсіонерка на передньо­­му сидінні автобуса Харків – Липецьк. Їй не подобаються перспектива довгої подорожі на чотириколісному виді транспорту, сидіння в ньому та подекуди попутники. З-за повороту виринає довжелезна черга з машин. Водій, не довго роздумуючи, об’їжджає її і прямує одразу до КПП.

«Кажуть, якусь «Стіну» будують. Щось таке в народі чув, але не бачив жодного разу, хоча в Росію їжджу регулярно. Певно, так собі будують. От китайці молодці: такий мур звели, що аж із космосу видно!» – вголос роздумує пенсіонер Віталій, вглядаючись кудись поверх голови водія.
«Стіна»? Мені щось здається, що це більше відмивання коштів, ніж реальне проведення робіт. Живу в Харкові, але не чув, щоб у нас на кордоні велися якісь масштабні роботи зі зведення укріп­лень», – додає інший пасажир, Володимир.

«Стіна», як на мене, більше схожа на закопування грошей у землю. Серйозно, якщо підуть танки, не дай Боже, хіба зможе рів допомогти? Тут або зводити укріплення, як на кордоні Ізраїлю з Палестиною, або взагалі нічого не робити», – каже Оксана, одна з пасажирок.
Прикордонний пункт «Гоптівка». Саме тут свого часу пре­м’єр-міністр України демонстративно позував на тлі паркану. Щоправда, відтоді інформація про облаштування українсько-російського кордону зводилася радше до розмірів фінансування, виділеного на проект. А вже наприкінці січня Тижню стало відомо, що документація стосовно «Стіни» взагалі не погоджена у відповідних органах. Утім, нещодавно Держприкордонслужба заявила про відновлення інтенсивних робіт.

Інфографіка: Проект "Стіна". Укріплення українсько-російського кордону

На затор сліпими від пилу вікнами дивляться недопокинуті будівлі. Колись тут пропонували страхування для поїздок до Росії, можна було перекусити. Нині про ті часи нагадують хіба що кафе віддалік та обмінний пункт. Нас зустрічають люди у військовій формі. Кажуть, раніше у вихідні кордон перетинало від двох десятків тисяч до сотні тисяч осіб. Тепер потік людей помітно скромніший. За розмовою неквапливо проходимо контроль­но-пропуск­ний пункт, лишаючи за спиною кілометрову чергу з авто. Лише чути, як водії на підвищених тонах нецензурщиною намагаються пояснити прикордонникам, чому вони неправі.

«Усі пункти пропуску ми підготували до кругової оборони. Доходить навіть до облаштування бліндажів та окопів на випадок обстрілу з РСЗВ»

«Бачили чергу? А знаєте, чому утворилася? Ні, це не закордонні паспорти. Росіяни по дві машини за годину перевіряють. От і утворюються затори. Народ злий, на нас ображається. Але ж якщо ми авто на територію КП пропустимо, краще не стане. Чер­­га просто посунеться», – розповідає прикордонник Олександр. Намагаємося роздивитися бодай час­­тину розпіареної владою огоро­­жі. Марно. Бетонних укріплень із кулеметними гніздами, які малює уява, коли чуєш слово «Стіна» або ж словосполучення «Європейський вал», не видно. Тим часом знайомимося з начальником Харківського прикордонного загону Олександром Круком. Середнього зросту чоловік міцно тисне руку й запрошує в будиночок неподалік поговорити.

Якщо вірити голові Держприкордонслужби України (ДПСУ) Вікторові Назаренку, торік на про­­­­ект адміністрація ДПСУ виділила близько 95 млн грн. Використали ж загалом 163 млн грн. Левова частка цих коштів (83 млн грн) пішла на засоби автоматизації та контрольні прилади. Ще майже 40 млн грн витратили на інженерне облаштування кордо­­ну. На спецтехніку – 34 млн грн. Залишок 7 млн грн спрямували на «створення належних умов» для прикордонників у польових умовах. На ці гроші, за словами Назаренка, придбали модулі (будиночки) для особового складу й тепловентилятори. Проект оцінюють у 8 млрд грн. Загальна протяжність «Стіни» має становити близько 3 тис. км (від Чернігівщини до Криму), а в фінансуванні проекту окрім самих прикордонників братимуть уча­­сть Мінінфраструктури, МВС, Міноборони, ДСНС, Держземагентство та Державна фіскальна служба.

Дивіться також: На Харківщині почали будувати укріплення на кордоні з Росією

У дерев’яному будинку затишно, у кутку повільно закипає вода в чайнику. Доки чекаємо на чай, здається вже обов’язковий елемент гостинності для військових, говоримо про «Стіну».
«Зрозумійте, у Харківської області 315 км кордону з РФ. Неправильно думати, що вздовж ньо­­го ми візьмемо й зведемо бетонний паркан, поставимо сітку чи викопаємо глибокий рів. Немає сенсу так багато коштів витрачати на це. Є такі ділянки кордону, де ані люди, ані техніка не зможуть пройти. Це береться до уваги. Також є такі, де неможливо викопати рів. Там або комунікації проходять, або газопровід. У таких місцях робимо інші загородження проти техніки», – починає пояснювати очільник загону.
«Не буде такого, що паркан стоятиме вздовж усіх 315 км кордону. Ми прикриваємо лише локальні ділянки. Скажімо, від КП «Гоптівка» паркан зведемо на певну відстань праворуч і ліворуч», – додає він і пояснює, що зазвичай порушники кордону намагаються обійти пункт пропуску з боків. І саме для цього потрібен паркан, про який усі говорять.

«Основа проекту – протитанковий рів, система загороджень із колючого дроту й бетонних надовб, система спостереження. «Стіна» – це не паркан у класичному розумінні, який тягнеться на кілометри вздовж кордону. Це цілий комплекс споруд, облаштування території вздовж лінії кордону і в глиб прикордоння», – намагається пояснити Олександр.

Додає: за минулий рік вдало­­ся викопати 51 км ровів. Із 315 км. Прикордонники працювали самотужки, подекуди з волонтерами.

«Усі пункти пропуску ми підготували до кругової оборони. Від міжнародних і до місцевих. Доходить навіть до облаштування бліндажів та окопів на випадок обстрілу з РСЗВ», – каже Олександр.

«Торік харківська ОДА нам виділили 3,5 млн грн на інженерне облаштування кордону. 1,7 млн грн витратили на рів – вийшло 30 км із 51 км. І закупили паркану ще приблиз­­но на 1,7 млн грн. Вийшо 4,3 км. До речі, придбали його на Заводі ім. Фрунзе, працівники якого безплатно нам його встановлюють», – чаювання добігає кінця. Комен­­тувати заяви політиків щодо «Стіни» Олександр відмовляєть­­ся. Проте додає: зараз чекають на визначення організації, яка зводитиме укріплення.

Виходимо на двір. «Стіну» можна помітити, якщо уважно придивитися до місцевості за зеленим парканом КП. Кількаметровий насип та огорожа з українськими прапорами із колючим дротом тягнуться на кількасот метрів. Десь посередині паркану самотньо стирчить оточена окопами вежа для спостереження.

Читайте також: Капелан «Правого сектору»: Резерви української нації невичерпні

«Оце і є… «Стіна». Де білий стовп – тут закінчується Україна. І починається «Європейський вал». Зараз робітники вкопують паркан. Рови, як бачите, вже є. За ровом насип. Це щоб ускладнити рух ворожої техніки у випадку атаки. Трохи далі вишки для спостереження», – Олександр показує нехитре стінне хазяйство. Робітників, щоправда, немає. Вдалині видніється червоний екскаватор, залишений просто посеред перегною.

«Вся робота з облаштування кордону відбуватиметься у три етапи. Цього року візьмемося за опорні пункти для несення служ­­би вздовж кордону. Також продовжимо копати рови. Нам треба, як кажуть, врости в землю, щоб можна було захищатися. Наступний рік – це збільшення щільності охорони кордону. На окремих напрямках нам поки що не вистачає підрозділів, тож у планах певне розширення. Ну й у 2017–2018-му, по завершенні зем­­ляних робіт, візьмемося за технічну складову: системи відео­спостереження, засоби активного ураження тощо», – розповідає Олександр, перемішуючи ногами пропахану землю.

Місцевий пункт пропуску за кілометр-другий від Гоптівки. Крім кількох прикордонників з автоматами, які походжають за бетонними укріпленнями, тут сто­­їть кілька даішників, які контролюють рух. Прикордонники пояснюють: КП призначений для пішого переходу. Просять не фотографувати «Рассєю», бо «коле­­ги» дратуються і нервуються. Показують бліндаж з окопами, які протягнулися по периметру.

«Хоч як дивно, це теж частина проекту «Стіна». У глиб кордону в нас мають бути облаштовані такі пункти пропуску з укріпленнями, аби в разі чого ми ма­­ли змогу оборонятися. Як бачите, бетонного паркану тут немає», – усміхаючись каже прикордонник Сергій.

Заглядаємо за мішки з піском. У кінці асфальтованої дороги видніються аналогічні укріплення з російського боку. Повз на територію РФ проїжджає старенька «Лада». Вечоріє. Прощаємося з прикордонниками.

«Проблема в тому, що донедавна в нас узагалі кордон із РФ неоформлений був. Навіть стовпчики не стояли, які межі держави показували б. Так що облаштування кордону – тривала робота, не на рік і не на два. Будемо працювати», – з оптимізмом на прощання додають військові.