Практично дійшовши до Дональда Трампа, який разом із генсеком Альянсу Єнсом Столтенберґом, канцлером Німеччини Анґелою Меркель та іншими йде в першому ряду і збирається приязно вітати його, Макрон різко розвертається в бік Меркель і обіймається з нею. Тисне руки іншим колегам. І аж тоді повертається до президента США. Далі, щоправда, двоє новообраних лідерів зустрічаються віч-на-віч, нібито конструктивно спілкуються, навіть обмінюються номерами особистих мобільних телефонів. Утім, головна новина із зустрічі НАТО: Трамп не робить того, чого сподівалися від нього європейські партнери, — не засвідчує відданості США ст. 5 Північноатлантичного договору про колективну оборону. Натомість, залишаючись вірним своїй передвиборчій риториці, підраховує, скільки союзники заборгували, роками недофінансовуючи оборону на рівні 2% ВВП. Ті, слухаючи промову, перешіптуються й натягнуто посміхаються.
Через кілька днів лідери країн Великої сімки зустрічаються на саміті в італійському містечку Таорміна. «То була надзвичайно продуктивна зустріч, де я зміцнив зв’язки Америки. У нас чудові зв’язки з іншими країнами», — каже Трамп про саміт G7 і загалом свою першу закордонну поїздку в ролі президента США. Наступного дня ЗМІ вибухають новиною: Анґела Меркель на зустрічі з виборцями в Мюнхені сказала, що, судячи з побаченого протягом останніх кількох днів, «доба, коли ми могли повністю покладатися на інших, певною мірою минула», а Європа мусить узяти власну долю у власні ж таки руки. А отже, як припускають спостерігачі, гряде тектонічний зсув у європейській політиці, курс на розлучення Європи і США.
Читайте також: Саміт G7: Новачки, незгоди, прагматизм
31 травня Дональд Трамп оголошує, що США виходять із Паризької угоди про боротьбу зі змінами клімату. Це був один із головних пунктів на порядку денному саміту G7, і щодо нього так і не дійшли згоди. Європейські лідери пообіцяли всіляко відстоювати й підтримувати домовленість.
Відтак в останній тиждень весни трансатлантична спільнота перейнялася одним питанням: бути чи не бути разом?
Тенденція, яку виявила ця дискусія, полягає в тому, що відповіді немає. Думки розділилися. Часом кардинально. А отже, немає і згуртованості навколо якогось одного варіанта. Представники більш ліберального крила від самого початку кампанії Трампа наполягають на тому, щоб Європа намагалася звести його вплив у себе до мінімуму, а натомість і надалі розвивалася і зміцнювалася відповідно до власних цінностей. На сайті Financial Times вийшла стаття одного експерта під заголовком «Меркель досі вірить у трансатлантичний альянс», і практично поруч — іншого під назвою «Помилка Меркель, Трамп і кінець Заходу». Це більш прагматичне крило, але і його прихильники неоднорідні. Думки авторів збігаються в одному: вони погано уявляють собі Європу без США. Але перший політолог вважає, що найсвіжіша риторика Меркель не така радикальна, як її змальовують у ЗМІ. Мовляв, канцлерка не збирається відмовлятися від трансатлантичної взаємодії, а бурхлива реакція на її цитату — це перебільшення.
Другий автор вважає, що Меркель не слід говорити так різко, бо це може тільки нашкодити Європі. Замість обрати позицію остаточного розчарування американським президентом, яку в ЄС поділяють багато виборців і політиків, Меркель та європейському політикуму слід максимально спілкуватися з Трампом. Про «перерізання пуповини» не може бути й мови, як застерігає німецький дипломат і президент Мюнхенської безпекової конференції Вольфґанґ Ішинґер. Адже, окрім залежності від Америки в сенсі ядерної стратегії та зброї, європейцям не вдасться успішніше вирішити будь-яку міжнародну проблему чи виклик самотужки, ніж разом зі США.
Читайте також: На саміті G7 Росії пригрозили новими санкціями
Частково Меркель дбає про внутрішньополітичну мету: суперники по виборчій кампанії із Соціал-демократичної партії Німеччини критикували її за недостатньо сувору позицію стосовно Трампа, серед німців є певні антиамериканські настрої. Тож така риторика може зіграти їй на руку. А тепер, після низки, здавалося, нищівних ударів по єврофілах (особливо Brexit), вона та її однодумці в ЄС можуть передихнути, адже нарешті мають надійного партнера у Франції в особі Емманюеля Макрона. Тож можна дозволити собі висловлюватися чіткіше й менш дипломатично. І не тільки висловлюватись, а й діяти — перебудовувати Європу відповідно до нових реалій.
Діаметрально різняться думки в опитуванні майже двох десятків експертів на тему «Чи зробить Трамп Європу сильнішою?» від Carnegie Europe. Хтось пише, що реальність така: європейці не можуть дійти спільної думки із приводу євро, Росії чи Туреччини, біженців, енергетики, оборони, ба навіть економічних реформ. Якщо американський президент і викликав у них однакове відчуття загрози, то не всі вони однаково готові на неї реагувати. Тож якщо Америка й покине Європу, європейці цілком можуть «кожен сам собою побігти по рятувальні човни замість ремонтувати корабель». Інша думка: «…є надія, що ця криза приведе європейців до катарсису — вони нарешті серйозно займуться європейською обороною у фінансовому, матеріальному та політичному вимірах. Це обіцяли роками, але не було відчуття, що воно достатньо важливе для того, аби реально бути втіленим у життя».
Читайте також: Армія ЄС – від міфу до реальних перспектив
Більшість коментаторів сходиться на такому: якщо хтось і зробить Європу сильнішою, то вона сама. Але від трансатлантичних зв’язків відмовитися не вийде.
І ще один спільний висновок: Дональд Трамп справді змінює міжнародну політику, як і обіцяв під час кампанії. Один із факторів, який сприяє цьому: реалізовувати зовнішню політику президентові США простіше, ніж внутрішню, адже тут на заваді не стоять Конгрес чи інші інституції. Тож, якщо не буде помітних результатів удома (як-от у реформі Obamacare), можна будувати своє портфоліо на гучних зовнішньополітичних заявах. Утім, коментатори припускають, що Вашингтон рано чи пізно пошкодує за втратою контролю в Європі. І якщо цей процес справді запускається зараз, то наслідки для позиції США у світі сягнуть далеко за межі президентства Дональда Трампа.