Журналіст Алєксандр Баунов пише про трагічну загибель в московському аеропорту президента французької нафтової компанії Total Крістофа де Маржері, якого вважали одним із небагатьох друзів Росії на Заході. За його словами, де Маржері вірив у краще майбутнє Росії, однак сам став жертвою звичної для цієї країни системи.
«Нам здається, що країни поділяються на вільні і невільні, демократичні та ні, з виборами і без. А насправді вони діляться на страшні і нестрашні. На весь світ і, висловлюючись терміном англо-індійського письменника Найпола, територію темряви. Темряви треба боятися. Це дуже архаїчне почуття, глибокий інстинкт», – зазначає автор.
«Росія є чи то частиною цієї нічної зони, чо то балансує на межі. Намагається вирватися, а внутрішні сили тьми тягнуть назад. Завдання влади – не важливо, демократичної чи авторитарної, – вивести країну з нічною репутацією в денну зону…Загиблий Де Маржері був одним з тих, хто допомагав це робити по відношенню до всієї Росії – тягнути її у денну зону світу. І зараз приїжджав, щоб засудити санкції, відмежуватися від політиків і покликати західних інвесторів. Росія виявилася якимось Кроносом, який пожирає своїх друзів», – пише Баунов.
«Напевно блогери вже складають історії про те, як ЦРУ вбило західного одного Росії. Наслало надзвичайно ранню зиму, щоб не підготовленій ще техніці з недоукомплектованим зимовим штатом влаштовували огляд в день прильоту Де Маржері в Москву. А в чарку підсипали димедролу. Хтось з депутатів попросить ретельніше розібратися, новини повторять це не як офіційну позицію, а як одну з далеких від реальності версій. А більшого і не треба. Народ, який не вірить, що все так просто – п'яний прибиральник, – вхопиться. Світ, де ЦРУ променем з космосу прицільно знищує впливового друга Росії, є затишнішим, ніж світ, де п'яний прибиральник в будь-яку секунду може вбити будь-кого. Проте в нашому житті частіше відбувається друге», – резюмує автор.
Також щодо трагедії у московському «Внуково» висловив свою думку кореспондент Аркадій Бабченко.
«Взагалі, загибель Крістофа де Маржері – це прямий наслідок правління Владіміра Путіна. І абсолютно закономірний наслідок. Чому? Все дуже просто. Ця людина зробила ставку на гопників. Він почав будувати не розумну держава. Він і не міг будувати розумну державу, тому що в розумній, розвиненій, освіченій державі він владу неодмінно б втратив. І він зробив те, що не міг не зробити, якщо хотів залишитися царьком (а він хотів) – почав будувати державу гопницьку. Почав маргіналізувати інтелігенцію: всіх цих поетів-вчених-професорів-шахістів-економістів-програмістів-журналістів – і піднімати свій електорат, тобто гопоту», – переконаний Бабченко.
За його словами, політика нинішньої влади спричинила відтік умів з Росії, і насправді в країні залишилося дуже мало професіоналів.
«Банально виявилося неможливо знайти людей для виконання більш-менш складних робіт. Гопники під запутінськими прапорами марширувати ще здатні. Ну, Крим можуть віджати. Ну, при дуже великих зусиллях – таксувати біля вокзалу під радіо «Шансон». Але ось лікувати онкологію, будувати автомобілі, створювати інформаційні технології, запускати «Протон», запускати «Булаву», робити «Глонасс», управляти Саяно-Шушенською ГЕС, керувати потягами в метро і здійснювати диспетчерські функції в аеропортах – вже немає кому. Як наслідок без «очкариків» і шахістів літаки і ракети в країні чомусь перестають літати, потяги метро їздити, а підводні човни – плавати. П'ятнадцять років НТВ і «Владімірського централу» замість «Культури» і «Діскавері» – і у Внуково розбивається один з небагатьох твоїх європейських союзників», – резюмує Бабченко.
Водночас Ілья Мільштейн у своєму блозі аналізує нещодавні заяви російських опозиціонерів Алєксєя Навального та Міхаіла Ходорковского щодо анексії Росією Криму.
«У Навального і Ходорковського і без Криму вистачає проблем, щоб створювати собі нові невиразними або прямо націонал-зрадницькими відповідями на просте питання. До того ж нещирими, і тільки для того, щоб порадувати декількох недобитих лібералів», – пише Мільштейн.
«А раптом завтра Росія і справді залишиться без Путіна? В цій небувалій країні політикам, які претендують на вищі пости, довго ще доведеться сідлати патріотичну хвилю і захищати територіальну цілісність держави. Боротьбою з корупцією тут не відбудешся, а процес обережної розпутінізації російського суспільства може затягнутися на довгі роки, якщо не десятиліття. Вже й самого Владіміра Владіміровіча викриютьт, але зерна, посіяні ним, врожай даватимуть рясний. Довго ще доведеться розвінчувати культ його особистості, повертаючись до ленінських норм», – зазначає автор.
За його словами, Путіну вдалося завербувати цілу країну, спекулюючи на всіх її слабкостях – «на заздрощах і застарілих образах, страху і ненависті, і вічному приниженні, за яке наділяють богообраністю».
«Об'єктом його маніпуляцій стають і найвідоміші наші опозиціонери. І кожен з них на свій лад теж трішечки Путін, і ледь виникає кримська тема, їхні голоси зливаються зі всенародним хором. В країні, де міжнародне право ще не проповідували, найвідоміші опоненти гэбешного режиму тільки так і можуть говорити: Крим – наш. Вони і говорять. І кого з них не пошкребеш, вилазить Владімір Владіміровіч, маленький такий, навіть зворушливий, але дуже наполегливий…Тож вже неважливо, як вони там між собою ділять віджатий Путіним Крим. Куди цікавішим є ось цей вражаючий сюжет: у Росії, невідомій країні обирають нового гаранта, і серед претендентів – колишні політзеки. Сюжет просто заворожує, і треба ж когось із них вибрати, а кого? Немає різниці», – резюмує Мільштейн.