Журналіст Олєг Кашин пише про п’ятьох переможених у війні Росії з Україною. На думку блогера, переможеними є загиблі, мешканці Донбасу, яким ще довго доведеться жити в зруйнованому війною регіоні та прихильники утопічної ідеї «русской вєсни».
Крім того, за словами Кашина, до переможених можна віднести саму Росію та її президента Владіміра Путіна, культ особи якого на тлі війни з Україною проявився якнайповніше.
«Кілька місяців культивували самовідчуття фортеці в облозі, виховували почуття єднання перед зовнішнім ворогом, і цей ворог навіть не Україна, просто весь інший світ. Рішення щодо українського питання приймало якесь коло людей, в якому – осіб десять, максимум двадцять. Відповідальність за рішення цих десяти чи двадцяти передбачають розділити на всіх», – зазначає блогер.
«Знак рівності між Російською Федерацією і особисто Володимиром Путіним за ці півроку став ще більш безперечним. Друзі Путіна – це друзі Росії, вороги Путіна – вороги Росії, і те, що саму Росію ніхто, загалом, ні про що не запитує, може свідчити тільки про те, що питати просто нікого», – пояснює він.
«Коли в країні все замикається на одній особі, тоді неминуче історія цієї держави закінчується одночасно з життям цієї людини, і навіть якщо Путін цього не усвідомлює, йому зараз не позаздриш. Але швидше за все, він все розуміє. Про це свідчить істеричне святкування путінського 62-річчя з багатотисячною ходою в Грозному, толстовки з портретами Путіна в ГУМі, картонним пам'ятником в Женеві, ювілейними графіті в російських містах і магазином футболок з Путіним в Нью-Йорку. Путін начебто сам намагається переконати себе, що вже увійшов в історію як позитивний герой, але саме за ці півроку вже все вирішилося – нічого не вийшло, ніякої історії, ніяких амбіцій, просто досидіти в Ново-Огарьово до кінця, і будь що буде», – резюмував Кашин.
Філософ Алєксандр Зєліченко пише у своєму блозі про справжній патріотизм та ставлення до війни з Україною людей, які дійсно люблять Росію.
«Коли патріот хоче поразки своєї країни? Якщо патріот професійний, то ніколи не хоче. А якщо патріотом називати того, хто просто країну любить, то тоді іноді він зобов'язаний хотіти її поразки», – зазначає автор.
«Радянський Союз вів багато воєн. І це були дуже різні війни. Іноді – звеличували. Іноді – зовсім навпаки. Перемоги в перших війнах державу зміцнювали, бо зміцнювали душу народу. Перемоги в інших – послаблювали і державу, і душу народу. Сором за ці другі перемоги і їх, як кажуть психологи, "невідреагованість", або, як кажуть церковники, "нерозкаяність" вели до формування комплексів провини і втрати самоповаги – поваги до своєї держави. Окуджава точно підмітив, що це – найголовніша причина загибелі держав», – наголосив Зєліченко.
Натомість, за його словами, поразки в деяких війнах, які вів Радянський Союз, могли б врятувати цю державу, за умови їх переосмислення суспільством.
«Але комуністичні вожді завжди страшно боялися такої роботи. І вся їхня політика була спрямована на знищення в суспільстві здатності осмислювати себе. Чим це закінчилося – відомо», – зазначив Зєліченко.
«Як подіяла на народ війна з Україною, ми бачимо. Добрий це вплив чи злий – знаємо. Звідси і відповідь на питання, як повинна ставитися до цієї війни людина, яка любить свою країну, а значить, бажає державі добра», – резюмував автор.
Журналістка Юлія Латиніна пише про російську пропаганду та значення поняття «більшості» в сучасній Росії.
«Результати опитувань громадської думки радують мене останнім часом все більше. 88% росіян схвалюють політику Путіна, 44% вважають, що отримувати освіту в Росії краще, ніж в Європі, а 30% – що Сонце обертається навколо Землі. Останні 30%, зауважимо, вважають так без всілякої «сурковской пропаганди». Якби ще й російське телебачення тут руку доклало, то так вважали б усі 88%, а тих, хто так не вважає, ганьбили б наймитами піндосів і пособниками українських фашистів», – зазначає Латиніна.
«Вся ідеологія нашої ліберальної опозиції досі полягає в тому, що від народу, мовляв, приховують правду, морочать йому голову і заливають баки жахливою телевізійною пропагандою, але от якби народ правду знав! Так? А чому не знає? Та правда – за крок. У Росії 60 млн людей користуються інтернетом, невже цим 60 мільйонам важко було б дізнатися, наприклад, самим, є російські війська в Україні чи ні?», – наголошує журналістка.
На думку Латиніної, не варто довірятися більшості, адже її треба освічувати і допускати до управління державою «лише після тестів на осудність».
«Час перестати вірити в більшість. І якщо хтось щось хоче змінити в Росії, йому пора перестати сподіватися на те, що 88%, віруючих в Путіна, раптом просвітяться і прозріють. Вони вірують не тому, що їм забороняють думати, а тому, що вони до думання не звикли, і ця богопротивна звичка, яка прийшла до них з розбещеної гейропи, їм ні до чого», – наголошує журналістка.
«Не будьте підвладними магії цифр: не шукайте, як розчаклувати 88%. Думайте про те, що 12% для країни, в якій, як у секторі Газа, пропаганда в'їдається в кістки, в якій вона стає обов'язковим символом віри, – це насправді величезна цифра. І ця цифра, яка характеризує еліту. Якщо «більшість за» – це ще не історичний вирок. Якби за Петра I політику Росії визначала більшість, ми б досі носили довгі рукави, а наші жінки досі сиділи б в теремах», – резюмувала Латиніна.