Колишній парламентський репортер СТБ Ольга Червакова пише про засилля насильства в українських медіа та відсутність принципів його висвітлення.
«В українському суспільстві, на жаль, ще нікому в голову не прийшло відкрито засудити насильство. Коли наприкінці 2011 року журналісти оголосили бойкот Чечетову, на те була лише одна причина: нахабна брехня депутата про те, що колеги від опозиції, яких регіонали по-звірячому побили напередодні, кидаючи стільці в голову, начебто «самі вдарилися об пивний кухель». Олександр Єфремов, від якого на прес-поінті вимагали вибачень, говорив нісенітниці про те, що регіонали «наводили порядок у парламенті». Очевидно, такий саме «порядок», про який пізніше розповідав їхній послідовник Титушко. Акт страшного мордобою тоді не був засуджений ніким з політиків, попри очевидні кроваві наслідки того, що сталося», – відзначає журналістка, нагадуючи, як Вадим Тітушко, причетний до нападу на журналістку Ольгу Сніцарчук , «спокійно розповідав про свою «шляхетну» місію «підтримувати порядок», і, очевидно, саме так виглядає порядок в його свідомості».
Вона також вказує, що кидання льодом в депутаток від ПР засудили лише дві жінки – Ірина Геращенко та Юлія Тимошенко. «То чому ми дивувалися, коли сталася мерзотна атака на Олю ? Це цілком природно для суспільства, де насильницькі методи чи то політичної, чи то побутової боротьби є нормою життя. І телебачення як соціальний інститут до цього безпосередньо причетно. От уявіть собі: показують в новинах сюжет про те, як один хлопець побив іншого. Дивиться його такий собі Вадим Титушко і думає: "а чим я гірший"? Далі він йде на вулицю розпускати руки і не бачить в цьому нічого крамольного, бо приклад він бере з того, що показали по телевізору», – пише Червакова, наголошуючи на катастрофічному стані сучасного українського телебачення.
«Сюжети про вбивства, зґвалтування та побутову вакханалію стали топовими в новинах. Телеменеджери пояснюють, що така картинка дає високий рейтинг, її вітають, бо вона збільшує аудиторію. При цьому – який негативний вплив такі сюжети чинять на аудиторію і в цілому на суспільство, – питання для теленакалів неактуальне. Бо завжди знайдеться спільнота гопників, якій кривава сцена буде цікавішою, ніж те, що дійсно впливає на життя людей. Те, що відбувається зараз, – це насправді прихована цензура, коли редакції змушені говорити не про те, що суспільно значуще, а про те, що дає високу долю. І я тепер вже не знаю, що небезпечніше – політична цензура чи цензура рейтингу», – підсумовує Червакова.
В той же час Ольга Сніцарчук оприлюднила заяву про напад, під якою вона підписалася в кареті швидкої допомоги.
«Тоді в швидкій у цій заяві я не змогла розібрати почеркові «казімазі» міліціонера. Тому він мені читав, і прочитаний вголос конспект більш-менш влаштував, я лишила підпис. Потім з’явилися дурниці, що я щось десь заявляла про громадську позицію. І в міліції досі шлють відповіді на запити, що я виявляла громадську думку. Депутатці (Олені Бондаренко – ред.), до речі, цей документ видали більш як тиждень тому. А я весь цей час чекала допуску до … 5 (уже п'яти!!!) томів справи», – повідомила журналістка.
«З моїх слів тут написано, що прибула «з метою висвітлення громадської акції». Цю фразу депутати і міліція читають інакше: «з метою висловлення громадської думки». На першій сторінці цього документу вказано, що я журналіст 5 каналу (як бачимо, я цього не «приховала»). Отже, інфа міністра внутрішніх справ, його підлеглих і регіоналів дійсності не відповідає», – підсумувала Сніцарчук.
Також вона розповіла, що 3 червня випадково зустрілась з Вадимом Тітушко, якого суд відпустив під заставу, в столичному універмазі «Україна».
«Вийшли з Соделем з відділку. Вікно в часі. Зайшли в універмаг «Україна» щось з’їсти. Практично ніколи тут не буваємо. Ідем з підносом. І тут хтось гукає і махає: «Аааа, добрииий дєнь». За столиком нам маше Тітушко. Сидить ще з двома колегами. З компанії на Михайлівській. Ми сіли за стіл. Взялися за мобільні. Компанія встала і пішла. «Пріятного!», сказав Тітушко», – написала журналістка.
Денис Богуш, політтехнолог та експерт в сфері стратегічних комунікацій у своєму блозі задав кілька риторичних запитань Конституційному суду після рішення про київські вибори.
«Якщо таке рішення КС ухвалив за Києвом (про вибори в 2015 році), що заважає групі депутатів звернутися до Конституційного суду і запитати – наскільки легітимно проводити вибори президента в 2015 році? І КС пару років позасідає і винесе рішення, що до 2020 року можна почекати, не потрібно розбурхувати народ. Складна ситуація в економіці, а гроші бюджету потрібно економити», – пише автор.
«А потім запитати: а навіщо взагалі вибори? А на друге питання КС відповість – так, немає чого. Ну навіщо витрачати на вибори державні гроші, коли в країні криза? Можна просто на всі пости призначати родичів і земляків і все! Навіщо ці складнощі? А потім, знову, група депутатів, запитає КС: а навіщо в Україні Верховна Рада? КС позасідає, і відповість – так, дійсно, немає чого. Одні складності з нею. Закони все одно Янукович підписує, навіщо посередник? Нехай відразу пишуть закони і на підпис. Навіщо голосувати, якщо все одно там вирішується без голосування?.. Я вже боюся далі задавати питання, на які КС може відповісти…», – пише Богуш.
Блогер Антон Дмитрієв вважає, що під час виборів мера Києва жителям столиці не буде з кого обирати. Він зауважує, що опозиціонери «таки спромоглися домовлятися і діяти узгоджено для симетричній відповіді владі», але «середньостатистичному киянину» байдуже.
«Вимоги звучать одні: "Дайте нам право обирати!". Але озвучують їх не бабусі з-під парадних, не студенти з гуртожитків, не робітники з заводів, що помирають; не підприємці з бізнесу, який пресують; а політикани, нардепи й «активісти заради грошей», – вважає автор.
«У цілому ж середньостатистичному киянинові абсолютно байдуже, коли будуть вибори саме тому, що вибирати йому і нема з кого, і нема з чого. Змагальності програм немає, особи практично одні й ті ж, в його власному дворі нічого від цих виборів не зміниться. Так навіщо тоді напружуватися?», – зауважує Дмитрієв.
«Для чого виписувати радикальні пропозиції та механізм їх реалізації, для чого впроваджувати інновації та передовий досвід розвинених країн, якщо можна просто сфотографуватися з Кличком або Януковичем? Жоден з кандидатів у мери досі не висунув чогось рішуче нового і цікавого для свого міста зокрема і України в цілому. Тому і регіональна еліта зовсім не вписується в еліту загальнонаціональну. Крім політичної приналежності і власного послужного списку, що ще можуть запропонувати кандидати та потенційні наступники? Та зовсім нічого», – вважає блогер.
Журналіст Дмитро Марковський у своєму блозі згадує тему київських пляжів. А саме – їх готовність до пляжного сезону.
«30 травня в столиці офіційно розпочався пляжний сезон. І вже традиційно мінімум столичних пляжів (майже вчасно) отримали паспорти відповідності від санепідемстанції. При цьому, КП «Плесо» як завжди скаржиться на недостатнє фінансування і погіршення клімату столиці, а КМДА грошей на вирішення численних проблем «Плеса» як не виділяла, так і не виділяє, навіть умов для стабільного заробітку КП – не створює», – пише автор.
Блогер вважає, що проблема не так у комунальному підприємстві, як у відсутності допомоги мерії.
«Практика останніх років показує, що СЕС у Києві зазвичай десь до середини липня видає паспорти лише на 5-6 міських пляжів, а потім часто ці паспорти ще й забирає (як, наприклад, у 2011 р.), оголошуючи їх територію зоною локальної екологічної катастрофи. Це зрозуміло – є ж стандарти. Кожен пляж повинен мати підведений водопровід, туалетні кабінки, вчасно очищувані сміттєві урни, кабінки для переодягання, медпункти, станції рятувальників… Але на все це ж потрібно витратити чималі гроші, а на рахунках «Плесо», як зазвичай, порожньо», – зазначає Марковський.
Блогер Микола Воробйов, член організації «Європатруль», у своєму блозі пише про події в Туреччині. А саме – масові заворушення, спричинені планами влади збудувати на місці скверу торгівельний комплекс.
«Відразу варто зазначити, що на сьогоднішній день немає жодних об'єктивних передумов для революції. Турецький парламент був обраний цілком законно, а Ердоган займає посаду прем'єр-міністра ось вже більше десяти років. На відміну від інших ісламських держав, сьогодні Туреччина є світською країною. У зовнішньополітичних питаннях уряд тісно співпрацює із Заходом. Наприклад, надає притулок і всіляку підтримку повстанців, які воюють проти режиму Башара Асада в сусідній Сирії. Крім того, прем'єр-міністр неодноразово заявляв про намір Туреччини приєднатися до ЄС», – пише блогер.
«З іншого боку, згідно з даними Freedom House, сьогодні Туреччина займає 153 позицію в рейтингу свободи слова. А влада поступово скочуються до більш авторитарних методів правління. Не так давно урядом були прийняті непопулярні закони про обмеження на продаж і розпивання спиртних напоїв (тепер це можливо лише в нічний час доби в спеціально відведених для цього місцях), а також заборону на "відверту поведінку" пар в громадських місцях. На думку протестуючих, в основному молодих людей, такі заходи ведуть до стрімкої "ісламізації" держави», – пише Воробйов.
Блогер вважає, що подальший розвиток ситуації залежатиме від того, чи виведе влада своїх прихильників на вулиці.
«Якою буде реакція силовиків у вирішальний момент, чи підуть вони на застосування бойової зброї у разі загострення конфлікту, як це було в більшості країн, де прокотилася Арабська весна? Дізнаємося вже дуже скоро. У сформованій ситуації зрозуміло одне – економічна складова не є основною підґрунтям для масових збурень», – наголошує автор.
В той же час засновник сайту durdom.in.ua Роман Шрайк цитує переклад журналіста Османа Пашаєва із соціальних мереж: «Дорогий прем'єр-міністр, ви не уявляєте як я вам сьогодні вдячний. Ви навіть не знаєте, яку добру справу зробили для країни сьогодні. Сьогодні я вперше бачив як фанат Фенербахче допоміг піднятися з землі галатасарайцю після наказу поліції "вбивати". Сьогодні турки і курди ділилися водою і хлібом. Сьогодні жінки, яких ви називаєте повіями, вийшли з публічних будинків, щоб промити рани постраждалих і напоїти їх водою з лимоном. Сьогодні нелюбимі вами трансвестити рятували людей у своїх кімнатах дешевих готелів тарлабаши. Адвокати та лікарі роздавали свої телефони для надання допомоги. Сьогодні еснафи (магазини, кав'ярні все що на перших поверхах) відключили паролі на вайфай, а готельєри пускали стомлених або побитих. Сьогодні наші очі повні сліз не від вашого перцевого газу, а від гордості за нашу Туреччину».
Письменник Юрій Андрухович пише про «лагідний расизм».
«Кольоровим іноземцям у нас створили найкращі умови для проживання – відмежовані ґратами кімнати в гуртожитках. Дуже зручно: і захист, і психологічний комфорт водночас. Місцеві фотостудії, банківські офіси (переказ коштів!), мовні школи так і майорять фотографіями усміхнених чорношкірих та азійських студентів. Бюджети й загашники наповнюються, власники супермаркетів радіють. Африканці купують багато м'яса, фруктів, розбирають неходові дорогі солодощі, торти, швейцарські цукерки. Разом із місцевими вони стоять у довгих чергах за питною водою», – пише Андрухович.
«Суміші різноманітних діалектів та мов, м'які і тверді, наче бублики різної свіжості, калейдоскопи облич на вулицях і вуличках, хіджаби, різнобарвна одіж греко-католицьких черниць, африканські дреди, пласкоголова, низькоросла і кривонога місцева гопота й так само поголена, але вже на довгих струнких ногах, гопота африканська – все це робить наші галицькі міста з відверто провінційних відверто європейськими. Такими, що в них, даруйте неправильне цитування з Біблії, «всякої тварі по парі», – пише блогер.
«Ці люди привозять із собою не лише хвороби, яких ми так боїмося. Зрештою, хвороб у нас і своїх вистачає. Ми ще й їм передамо. Зате вони привозять іншу культуру, її шматочки, фрагменти. І водночас долучаються до нашої. У тому ж Тернополі багато африканців співає у греко-католицьких церквах, нітрохи не боячись українського Бога та його найсуворіших послідовників», – вважає письменник.