Публіцист Андрій Кокотюха пише про новий імідж президента Віктор Януковича. «… З Януковича вкотре почали робити аристократа, тепер – на тенісному корті. Значить, імідж малограмотного "донецкого парня", який "знает жизнь", насправді йому та таким, як він, потрібен значно менше, ніж імідж грамотної, цивілізованої, освіченої людини. Звідси – їхні вчені ступені, звання, книги з їхніми прізвищами та дисертації, за якими нічого реально не стоїть. Власне, звідси, від браку елементарної грамотності, від невміння писати й говорити без помилок, у них і такі провальні піар-проекти, спрямовані на "покращення культурного лиця вже сьогодні"», – пише він.
«А це означає: сміятися з малограмотних – тим більше, якщо вони займають високі пости – можна і навіть треба», – додає Кокотюха.
Громадська активістка Наталя Соколенко пише про законопроект N2207, який має на меті зробити процес державних закупівель більш прозорим.
Вона пише, що 28 вересня у світі відзначають свято День права знати. «Cенс цієї дати: заохотити громадян цікавитися, як від їхнього імени держслужбовці розпоряджаються їхніми ж грошима. Коли ви складаєтеся грошима для потреб класу, де вчиться ваша дитина, ви контролюєте видатки? Навряд чи ви дозволите витратити з цієї складчини на торт 1000 грн, якщо він коштує 100 грн. Так само ми маємо контролювати, як витрачаються державними підприємствами наші гроші – наші сплачені податки. Бо це – наше: і гроші, і підприємства», – пише Соколенко.
В цьому контексті вона згадує, що законопроект, який передбачає внести зміни до закону про здійснення державних закупівель та має на меті зробити процес державних закупівель більш прозорим, а інформацію доступною для громадськості та журналістів.
«Рік тому народні депутати ухвалили такий ганебний закон, що, за "шкільною" аналогією, не дає інформації, за скільки купили торт. За 100 грн, як торт коштує, чи за 1000 грн, щоб вкрасти 900 грн? Зараз експерти, громадські активісти і журналісти "пробивають" законопроект N2207, що забов’язує державні підприємства звітувати про те, що, у кого і за скільки вони купують. Саме для того, щоби під контролем журналістів, громадськости, громадян не було можливости красти 900 грн на кожній нашій тисячі», – додала Соколенко.
Голова правління громадянської мережі «Опора» Ольга Айвазовська ділиться своїми враженнями від виборчого процесу в Німеччині.
«На відміну від України, де партійні каси переважно готівкові, виборчі фонди "сірі", а джерела фінансування "каламутні", німецький політикум зацікавлений у перемозі на виборах як з політичних, так і з економічних мотивів. Чим більше партія отримує голосів, тим більше грошей з державного бюджету надходить в її розпорядження. Кожен виборець з перших чотирьох мільйонів приносить у касу політичної сили, якій він віддав перевагу, по 85 євроцентів, а після чотиримільйонної позначки – по 75 центів щорічно. Партія бореться не тільки за прихильність громадян, конвертовану в мандати, а й за перспективу отримати чисті державні ресурси на власні потреби, організацію роботи офісів, приймалень. Тому кожна зароблена на чергових виборах "еврокопейка" є прямою інвестицією в майбутній успіх. Більше того, держава заохочує і залучення партіями грошових пожертвувань від громадян, додаючи по 38 центів до кожного євро, перерахованого виборцями у партійні фонди», – пише Айвазовська.
В той же час вона вказує, що отримавши гроші від держави і виборців, німецькі політики повинні публічно звітувати про витрати та проходити незалежний аудит у сертифікованих кампаній. Зловживання тягнуть за собою штрафи та адміністративні покарання. «Словом , німці вміють рахувати гроші, а політики – голоси. До речі, імена тих, хто фінансує партії, захищає законодавство про захист персональних даних. Але в той же час це не стосується спонсорів, які жертвують більше 10 тисяч євро», – додала вона.
Журналіст Вадим Лубчак пише, що в найбільшій книгозбірні України – Національній бібліотеціУкраїни імені В. Вернадського протікає стеля. «При вході в цей «книжковий храм» читачі — що називається — навіть «не озброєним оком» помічають тазики, миски та відра, у які активно крапає з даху вода! І така ситуація — не лише у вестибюлі. В залі періодики — тазики. В гуманітарній читальній залі — тазики та ганчірки. У коридорі другого поверху — вгадали — теж тазик. І це лише те, що видно відвідувачам…», – пише автор, висловивши сподівання, що в книгосховищах, де зберігаються рідкісні, раритетні, колекційні видання «нічого не крапає».
Журналіст Сергій Забуранний пише про регрес київського футбольного клубу «Динамо».
«За останній рік київське « Динамо» з команди – претендента на золото і фаворита в боротьбі за другий рядок перетворилося на міцного середняка. Регрес колись флагмана українського футболу був поступовим і почався задовго до приходу (тренера-ред.) Олега Блохіна», – відзначає він.
Водночас він вказує, що за рік кияни оновили чимало антирекордів і «цим Блохін як тренер « Динамо» запам'ятається надовго». Він також вважає, що керівництво клубу провело не результативну трансферну кампанію нових гравців.
«За всіма параметрами Блохін втратив контроль над командою , у нього немає контакту з гравцями. Не дивно , що немає і результату . Порядна людина в такій ситуації подає у відставку, так зробив, наприклад, Газзаєв. Блохін же тримається за крісло всіма силами, звинувачуючи в своїх невдачах всіх, крім себе. …Нічого нового, як тренер , Олег Блохін запропонувати не зміг, і мабуть не зможе. Він не впорався. «Динамо» не просто стоїть на місці , команда впевнено деградує, і якщо збірники – іноземці втратять свої місця в збірній, через один – два роки в Київ ніхто з пристойних гравців не приїде», – пише журналіст.
Журналіст Олена Павлова ділиться враженнями про тиждень без соціальної мережі Facebook. «За тиждень ламало постійно. Почувалася, наче у селі на засланні…Перший день – ейфорія від корисної спрямованості часу…. Четвертий день – Попросила колегу зайти у мій акаунт… Останній день – настрій святковий», – пише вона.