Журналіст Стас Соколов пише про попередні результати виборів у звільненому від терористів Слов’янську. За його словами, у місті впевнено здобули перемогу (за попередніми даними, понад 40% голосів) представники старого режиму – «Опозиційний блок» та комуністи. По мажоритарному округу до ВР тут пройшов Юрій Солод – чоловік Наталії Королевської, який «купив виборців продуктовими пайками з гречкою і цукром».
Однак, на думку журналіста, це є суттєвим зрушенням, адже раніше регіонали отримували тут понад 80% підтримки.
«Підсумки виборів в Слов'янську повинні стати не просто тривожним дзвіночком для влади, а основою для дій. У місті, як і раніше, живе очікування сильної руки і близької, зрозумілої влади. Англомовні євроінтегратори в особі Порошенка і Яценюка залишаються незрозумілими і чужими, тоді як місцеві барони – своїми, навіть якщо усі розуміють, що вони бандити і корупціонери», – пише Соколов, додавши, що реванш колишніх регіоналів у Слов’янську може бути тимчасовим, якщо влада зробить певні висновки.
«Як і більшість донбасівських виборців, типовий слов’янец в першу чергу хоче, щоб політики його любили. Голосує емоційно, надихаючись теплими словами – хай і нещирими – кандидатів в нардепи. Сухуватий прагматизм прибічників євроінтеграції в Слов'янську не зачіпає чуттєві струни», – наголошує журналіст.
«Задача для нової влади – навчити слов’янців любити себе і боротися за свої права самостійно. Поки ж від місцевих чути тільки завчені кліше про «федералізацію», «місцеві бюджети» та інше – ледве осмислені, але повні праведного гніву. На цьому хиткому грунті і мають відбутися демократичні політики Слов'янська. "Королевський" нардеп, поза сумнівом, залишить округ наодинці з його проблемами, от тільки владі не можна цього робити, інакше образа на Київ спалахне з новою силою», – резюмує Соколов.
Кореспондент Ольга Духнич пише про те, чому саме виборці на сході України підтримали «Опозиційний блок». За її словами, основним принципом, яким керується пересічний виборець Донбасу, є розподіл на «своїх» та «чужих».
«Для тієї частини України, яка проголосувала за «Опозиційний блок», все, що відбувається в проєвропейській Україні є як мінімум незрозумілим, як максимум – самі знаєте що. І це не питання Партії регіонів і її спадкоємців, і навіть не питання про те, що «Техас(пробачте, Донбас) можуть грабувати тільки донбасці». Просто усі партії патріотів, багатих і «хіпстерів», які пройшли до парламенту – це чужі», – пише Духнич.
«Де серед проукраїнських проєвропейських партій зрозумілий пролетарський компонент? Його немає. А тому люди на Сході роблять вибір не між поганим і хорошим, а між зрозумілим і незрозумілим, своїм і чужим. Поділ на "свій-чужий" – найпростіший і архаїчний в людській природі. «Опозиційний блок» – зрозуміло, свої», – пояснює автор.
«І не варто зловтішатися. Люди важкої фізичної праці хочуть бачити при владі свого директора заводу, тому що він для них не лише рабовласник, а багато в чому ще й годувальник», – додає вона.
«І ці люди не зникнуть вмить, і не зміняться тому, що нам так хочеться і подобається. Доведеться домовлятися. І процес буде не швидким, а дуже повільним. І домовлятися доведеться не з яким-небудь Бойком, а з людьми», – резюмує Духнич.
Письменник Андрій Любка пише про нову стару владу та про те, що дострокові парламентські вибори не вирішать проблем, які наразі назріли в Україні.
«Чи можна проголосувати за підтримку реформ, якщо їх по суті й не починали? Чи можна проголосувати за підтримку люстрації, якщо партія-лобіст цього процесу веде на вибори людей, яким давно місце або в смітнику історії, або й узагалі в тюрмі?», – пише Любка.
«Чи доречно вважати нову владу справді новою, якщо ніхто (!) з винних у розстрілах Майдану не покараний? Якщо не вдалося знайти «ниточки», що ведуть від снайпера до найвищих посадових осіб, у головах яких визрів диявольський план? Дивовижним чином сталося так, що жертви в м’ясорубці зими 2014 року є лише з боку «низів», простих людей і найнижчого рангу представників силових структур. Політикам – чи то Януковичу, Царьову, Льовочкіну тощо, чи то силовикам – Пшонці, Захарченку, Лєбєдєву, вдалося не просто уникнути покарання, а то й втекти з країни разом із награбованим. Тому й топчемося знову навколо питання: це був переворот чи таки революція? Відбувся «договорняк» нової влади зі старою, й тому остання уникнула покарання?», – зазначає письменник.
Водночас Любка висловлює сподівання, що наступне скликання Верховної Ради буде кращим за попереднє.
«Слід пам’ятати, що всі без винятку минулі вибори відбувалися в Україні під знаком апокаліпсису – політики стверджували, що цей «вирішальний бій», «остання битва», «або-або». Це добра технологія, щоб мобілізувати виборців, але вона нічим не допомагає країні. І треба визнати, що наступне скликання парламенту буде кращим не через успішні реформи, люстрацію чи дорослішання суспільства, а просто через те, що Крим і Донбас не голосуватимуть. Тому це вибори, які насправді нічого не вирішують», – резюмував письменник.