Валерій Примост, письменник, сценарист порівнює Владіміра Путіна з комп’ютерною грою, яку мають пройти українці.
«Рівні все ускладнювалися, а ми все більше набирали скіллзи і все краще озброювалися. І якщо рік тому ми були натуральними «бегиннерами» – купками беззбройного недосвідченого населення, – то тепер, через 9 місяців, ми вже «хардюзери»: велика держава з обстріляної армією і цілком готовим до боротьби народом. І ми адже розуміємо, що якби Путін ввів свої війська в лютому, то Янукович би залишився на Банковій, а Революція Переваги просто захлинулася б у крові на київських вулицях. І навіть ще в квітні москалі могли дійти до Збруча як ніж крізь масло», – пише Примост.
Письменник Андрій Кокотюха розмірковує, чому проект "Стіна", широко анонсований та бурхливо прийнятий українцями, ще два місяці тому, запускається лише тепер. «Що заважало автору проекту, Ігорю Коломойському, почати "тестове" зведення Стіни, наприклад, у дружній йому Одеській області? Кордони, до речі, укріплюються, як показує телебачення, ледь не саморобними перешкодами. Хоча, повторюся, можна було теоретично ухвалити зведення Стіни в першу п`ятницю після оприлюднення, а дати відмашку на будівництво вже з понеділка. Добре, церковне свято – з вівторка. Але там ще кінь не валявся, хоча робити кордон з Росією неприступним треба вже. Війна і дірка на кордоні довжиною 100 км навряд чи заважає будувати Стіну на Сумщині, Чернігівщині, Херсонщині, Харківщині. Раз цього досі не сталося, значить, державна зрада тут ні до чого. Потрібно щось більше, ніж наш із вами "одобрямс"», – наголошує письменник.
Окрім того, письменник порушує питання про те, чому залізничні квитки досі продаються за прізвищами, а в поїзди пускають за паспортами.
Єлєна Галкіна, російський політолог й історик розмірковує над тим, що російська пропаганда наразі послабила свою увагу проти Дмитра Яроша, але посилила до Ігора Коломойського й олігархату.
«Інша справа, не можна сказати, що в Україні зараз велика частина великої буржуазії національно-орієнтована. Саме це становить небезпеку. Велика частина українського Форбс-100 мовчки розкладає яйця по різних кошиках і зовсім не прагне ні вкладатися в революцію, ні тим більше псувати відносини з Росією…Не варто вторити лубянськой пропаганді про олігархат в Україні. Це підміна понять, чергова серія вистави «тримай злодія» від творців «київської хунти». І найкраща гарантія від олігархії – вільні вибори і владу, відповідальна перед народом. Не дарма ні того, ні іншого в Росії ніколи не було», – зауважує вона.
Російський політолог Андрій Окара наголошує, що так звані ватники – далеко не найбільш клінічний випадок промивання мізків.
Такої думки він дійшов після спілкування із родиною із Маріуполя. «Я говорю – мовляв, якщо ви так любите Путіна, то нехай він зробить так, щоб вашу продукцію знову стали купувати в Росії. У відповідь: Так правильно Путін робить, що не купує української продукції! А чого вони (Порошенко, майдауни, вишіватнікі, ультраси, бендерівці, укроп) на нього (Путіна) женуть! Ми б на його місці те ж саме зробили і відмовилися б від української продукції!.. І тут до мене дійшло: у них в голові не вата! У них в голові тирса! Справжнісінькі. Навіть не дубові і не соснові, а якісь кленові або осикові. Як таких людей назвати, а? ОПІЛОЧНІКІ? Діти Вінні-Пуха?», – пише Окара.
Тим часом історик Вахтанг Кіпіані розмірковує над податками на пожертви й меценатів в Україні.
«Демотивування жертводавців, спроба обкласти даниною просочені сльозами і кров'ю гроші – вирок так званій еліті, яка вміє розподіляти незароблене, не забуваючи при цьому про себе. На жаль, влада міняються, підходи залишаються. Якщо залишити все, як є, – не бачити нам своїх Гетті, Третьякових і Ханенко. Не бачити нам святих дарувальників, які захочуть віддати безцінне на користь загального блага», – вважає історик.
«Тільки здається, що перемогти Путіна буде простіше, ніж бюрократа», – підсумовує Кіпіані.
Депутат Київської міськради Ігор Луценко прохає Віталія Кличка й міністра оборони Валерія Гелетея подбати за долю 12 територіального батальйону МО.
«Мені не хочеться порівнювати роботу з підтримки бійців на Сході київської держадміністрації з Дніпропетровською. Це буде дуже непатріотично для мене як киянина. Де в Києві рада з підтримки АТО, яка вже давно працює в Дніпропетровську? Де організація киян для громадянської оброни, протидиверсійної роботи? Де мобілізація ресурсів київських підприємств та корпорацій для допомоги АТО?», – наголошує Луценко.