Журналіст Євген Борісов пише, що останній скандал щодо неособистого голосування у Львівській міській раді був не першим випадком кнопкодавства серед депутатів від ВО "Свободи". "Протягом 2 років частина свободівців займалася кнопкодавством у Львівській обласній раді. На моїх очах журналіст порталу "Захід.нет", Данило Мокрик, особисто підходив до багатьох представників "Свободи" й вказував їм на те, що вони та їхні однопартійці чинять протизаконно, але тоді усі його ігнорували. Впевнений, що Олег Ярославович Тягнибок, який також тоді був депутатом Львівської облрад, знав про те, що його однопартійці голосують у Львові так само, як регіонали у Києві, але жодної реакції з його боку не було", – пише Борісов.
Він також наводить відео з мережі, зокрема, як новобраний народний депутат Ірина Сех голосує за свого колегу.
Журналіст Сергій Андрушко пише про особливості роботи телеканалу "Рада". Зокрема, він відзначає, що у день відкриття нової сесії ВР, коли опозиція заблокувала трибуну та президію, телеканал парламенту показував "7 природних чудес України". "Керівництво вирішило, що глядачам, платникам податків, чиїм коштом утримується канал "Рада", трансляція того, що відбувалося у залі парламенту – непотрібна", – пише Андрушко.
Журналіст нарікає, що в українському інформаційному просторі відсутні трансляції з засідань комітетів парламенту, та наголошує, що в західних країнах, зокрема в Великобританії, такі онлайн-трансляції – є нормою. Він відзначає, що якби така трансляція була в Україні, то 6 лютого – замість засідання комітету з верховенства права під керівництвом Сергія Ківалова – глядачі стежили б за порожніми стільцями, оскільки засідання не відбулося. "А засідання комітету з євроінтеграції 6 лютого так і не розпочалося через відсутність кворуму (половина депутатів так і не дочекалася іншої половини). З іншого боку, якби були трансляції, то 6 лютого можна було дізнатись, що зміниться в країні у сфері охорони здоров'я чи свободи слова (у відповідні комітети завітали усі депутати і ці засідання відбулися)", – пише журналіст за підсумками відвідування активістами руху Чесно комітетів.
Журналіст та експерт Інституту масової інформації Роман Кабачій ділиться враженням від циклу репортажів газети "Сегодня" про московський гурт Pussy Riot.
Він задається питанням, навіщо київській газеті було посилати свою журналістку в тривале відрядження, замовляючи фактично журналістське розслідування, що в текстовому об’ємі займає шість шпальт в трьох номерах, та порівнює його з іншим випадком – спеціальним репортажем "Комсомольской правды в Украине", "яка вислала журналіста на російську Північ, аби довести, що бабця з плакату про внука та кота жодного відношення до України не має".
На думку оглядача, репортаж про Pussy Riot – такий собі привіт-попередження для креативних українців, що може бути за образу "честі та гідності". "Які меседжі мають отримати українці після прочитання репортажу ахметівської газети? 1) "Моя хата скраю, нічого не знаю" – найкраща тактика; 2) ідеалізму в чистому вигляді не існує, він проплачується спонсорами (опозицією); 3) опозиції довіряти не можна – "поматросіт і бросит"; 4) креативщики і епатажники – суцільні ідіоти, туди їм – в тюрму – і дорога; 5) що проти влади виступати – собі гірше. Що різні собі антивладні угруповання самі в собі є злом. І захищати їх, як це робили відомі російські та світові творчі люди – непотрібно", – написав він.
Кінокритик Олександр Гусєв пише, що нинішнє представлення України на Берлінському кінофестивалі (15 класичних фільмів та жодної стрічки в конкурсній програмі), є свідченням того, що чиновники нарешті критично поставились до національного кінематографу.
На його думку, серед десяти фільмів, які в середньому щороку знімаються в Україні, переважну більшість картин краще не показувати. "Причина – всі ці стрічки, по-перше, демонструють якийсь відірваний від реальності світ. По-друге, не володіють якимись значущими художніми достоїнствами", – пише він.
Гусєв також відзначає, що українська реальність являє більш ніж благодатний матеріал для фільмів. "В Україні така кількість політичних, соціальних, та яких завгодно проблем, що тільки бери камеру і знімай", – пише кінокритик, згадуючи, як успішно румунська нова хвиля скористалась прийомом відображення дійсності.
"На жаль, наші кінематографісти часто воліють або знімати спонсоровані телеканалами мелодрами, або занурюватися в золотий вік козацької старовини. В результаті за весь кінематограф, за рідкісними винятками на кшталт недавнього фільму "Гамер" Олега Сєнцова, як і раніше віддувається одна Кіра Муратова", – вказує критик.
"Не варто переживати через те, що замість нових фільмів ми вивозимо на фестивалі золотий фонд української класики і так привчаємо іноземну публіку до думки, що Україна – країна вічної ретроспективи. Навряд чи треба розраховувати, що у зарубіжних критиків, коментаторів і продюсерів на основі цих фільмів складеться якась стійка думка про Україну. Нас там поки ніхто не запам'ятовує", – пише критик.