Журналіст Мустафа Найем пише про розгін акції проти свавілля міліції на Майдані Незалежності в ніч на 19 липня. Він наводить слова журналіста «5 каналу» Андрія Ковальова, якого побили співробітники «Беркута»: «Один беркут крикнув «Журналіст, бл*ть!? Да мне пох, що ти журналіст. Думаєш, ти Бог?».
«Автор цих слів або точно знає, в якому саме кабінеті цей Бог сидить, або вважає Богом самого себе. В будь-якому випадку, пан підполковник вматюкався з божеським натхненням, але відмовився назвати своє прізвище, і'мя та посаду», – зауважує Найєм щодо слів правоохоронця.
«Зрозуміло, що зараз у міліції не легкі часи. Людський гнів часом важко відрізнити від підкилимних протистоянь між Адміністрацією президента та Міністерством внутрішніх справ. Я також розумію, що не всі акції бездоганні, не всі лідери ангели, і дуже часто важко відрізнити провокації від справжніх протестів. Причому, і нам, журналістам, і міліції. Але я також розумію, що фізичний наступ на журналістів під час акцій протесту – це перший крок до того, що міліція почне бити камери та диктофони, аби прикривати свої дії та методи роботи. Так все починалось в Росії і так завершилось в Білорусі», – відзначає Найєм, вкауючи, що «в Україні такого не було вже давно».
Журналіст Юрій Луканов пише, що після інциденту з журналістом «5 каналу», стало зрозуміло, «що обіцянкам міністра внутрішніх справ Віталія Захарченка не чіпати журналістів можна не вірити». «Можливо, глава відомства і хотів би щиро виконати свої запевнення. Але його підлеглі не дуже дослухаються до його слів», – відзначає Луканов.
Він вказав, що міжвідомча робоча група під патронатом прес-секретаря Віктора Януковича Дарки Чепак свого часу декларувала наміри розглядати всі випадки брутального поводження силових структур по відношенню до журналістів «Але 99 процентів усіх випадків залишалися фактично без розгляду, не вживалися жодні заходи. Ми переконалися, що дарчина комісія існує лише як фіговий листок, що прикриває відсутність демократії в Україні», – написав він.
У той же час присутній на акції журналіст Олександр Аргат пише, що "наметове містечко на Майдані аж із двох наметів мало сумні перспективи перетворитися на щось на кшталт цілком безпечних конструкцій ВО "Батьківщина" під Печерським судом або повторити останні дні акції під Українським домом". "Подумалося, що влада порозумнішала і не хоче підсилювати протесні настрої на пустому місці, а натомість чекає, що акції проти міліцейського свавілля згаснуть самі по собі. Але такі побоювання не справдилися. Звісно ж, акції проти цього самого міліцейського свавілля мали завершитися саме цим самим свавіллям. Ну і потужним доказом того, що розум поки що не найсильніша сторона цього режиму", – пише Аргат.
Журналіст Роман Кабачій пише про заборону в’їзду в Україну Юрію Барабашу.
«Можна впускати Жиріновського, можна надавати запросто українське громадянство ще донедавна напряму пов’язаному із Кремлем Вадиму Новінському, дозволяти йому зайти в ранзі недоторканого народного депутата в парламент. А можна дочекатися, поки такий собі хлопець із люлькою в зубах, що щовечора сидить в одній із київських кнайп після вочевидь дуже небезпечної для держави Україна роботи – верстання книжок, сидить та й снує плани по розвалу цієї-от держави – дочекатися заки він виїде на тиждень додому, до Москви. А відтак не впустити його назад», – пише публіцист.
Він задаєтся питанням, чи цей інцидент був проблемою окремо взятого громадянина Росїі Барабаша Юрія, чи натяком на те, «щоб власники іноземних паспортів вели себе в Україні нижче трави , чи подзвоном по громадських об’єднаннях на кшталт «Чорного комітету», чи, як припустила народний депутат від УДАРу, письменниця Марія Матіос, «помстою тим громадянам українського походження, хто налагоджує мости поміж двома державами та піклується про добре ім’я України, в тому числі на російських просторах».
«Можна із лагідно-кам’яним обличчям пояснювати, пані Сафонова, на які закони та розпорядження Кабміну опиралася СБУ, коли приймала рішення по Барабашу, як теж козиряти тезою, що «це світова практика», – не розкривати сутності справи, можна радити Юркові битися головою об стіну нашого посольства та наших судів, але факт буде фактом: СБУ замість того, аби займатися п’ятою колоною проросійських структур, партій, парамілятарних організацій у Криму, Одесі, Донбасі злякалася простого хлопця із люлькою з київського кафе», – написав Кабачій.
Журналіст Віталій Портников пише, що до саміту в Вільнюсі Україні і Росії нема про що розмовляти.
Він вказує, що навіть у протокольних повідомлення за підсумками зустрічі прем’єра РФ Дмітрія Мєдведєва з Миколою Азаровом не увійшло згадування про санкції, які Росія збирається запроваджувати проти України у відповідь на збільшення мита на імпортні автомобілі. Він вказує, що в той же час Медведєв знову озвучив Азарову позицію про те, що на якійсь серйозні преференції Україна може розраховувати тільки у випадку, якщо погодиться брати участь в Митному союзі.
«Зрозуміло, що ця гучна заява, якою Медведєв поспішив похвалитися перед ЗМІ, означає: ніяка серйозна проблема не може бути вирішена, поки Москва не переконається, що їй вдалося – або не вдалося – зірвати процес європейської інтеграції України. Нічого нового, в цьому, власне, немає: так само суворо та істерично Росія поводилася при приєднанні країн Центральної Європи і Балтії до НАТО і Євросоюзу, а потім, коли розуміла, що її шантаж не вдався, – починала домовлятися», – відзначає Портніков.
«Ситуація напередодні підписання угоди про асоціацію України з ЄС схожа на попередні: поки що Москва намагається зробити все, щоб переконати своїх партнерів у Києві відмовитися від цього документа. Про щось серйозне з Путіним або Медведєвим Янукович чи Азаров зможуть говорити тільки після Вільнюського саміту», – відзначає журналіст
Журналіст Евгеній Смертенко пібиває підсумки Універсіади, що пройшла у Рязані. На його переконання, спортивні змагання студентів «показали всьому світу широту російської душі». «Мільйони рублів, витрачених на підготовку, Путін на відкритті, 3 мільярди глядачів (в цьому переконаний міністр спорту Росії Віталій Мутко, хоча стільки дивилося Олімпіаду в Лондоні) і, звичайно, град медалей, який завоювали в чесній боротьбі російські студенти», – пише він, вказуючи, що в активі росіян – 285 медалей, з них 151 – "золота", в той час як у спортсменів з Китаю – всього 24 «золота».
«Сюжети про прорив російського спорту і героїв-переможцях йдуть в кожному новинному випуску центральних каналів і провідні в строгих костюмах задерикувато закликають з екрану: "Вперед, Росія! Швидше! Вище! Сильніше!". Тріумф, одним словом. І можна було щиро порадіти за успіхи сусідів, якби не одне "але" … Універсіада – це змагання студентів, а не спортсменів-профі. І про це пам'ятають у США, Німеччині та інших країнах світу, надсилаючи на Ігри дійсно учнів, які у своїх університетах і коледжах займаються в спортивних секціях. А у складі росіян тільки олімпійських чемпіонів 18 людей, а є ще призери Олімпіад, чемпіонатів світу та інше … Як же тут не вигравати!», – пише він, вказуючи, що українська збірна теж приїхала до Казані з зірками професійного спорту.