Журналіст Єгор Соболєв у своєму блозі пише про протистояння активістів з міліцією. Зокрема, приводом для цього стало засудження активіста мовного закону Дмитра Різниченка.
"Протистояння з міліцію це: 1. Неефективно. Врешті-решт це 300 тисяч озброєних чоловіків. 2. Тупо. Більшість міліціонерів – такі самі жертви обставин, як і армія бесхребетних журналістів, чи крадійкуватих працівників ЖЕКів, чи просто пасивних громадян, яких серед нас більшість. Вони так само нещасні у цьому житті і як мінімум колись мріяли жити інакше. Особливо міліція громадської безпеки, яка не має стосунку до фабрикування чи розвалювання справ і переважно складається з нормальних хлопців. Прискати їх газом, бити – так само розумно, як зараз зайти в будь-яку поліклініку і накинутися на медсестер за участь в прогнилй дерибанній системі, яка колись називалася охорона здоров'я. Треба атакувати причини", – пише Соболєв.
Називаючи третю причину, він зазначає, що притиріччя з міліцією "є мрією режиму".
"Причини ж – це максимум сотня доволі пасіонарних мародерів, які захопили владу в країні. У тому числі право віддавати накази міліції. І нам, і міліції вигідно в них цю владу забрати. (У справжніх уламків міліції, до того ж, з багатьма мародерами старі рахунки). І про це треба з міліціонерами говорити. Бути знайомими. Домовлятися і не підводити один одного. Щоб коли момент "демародеризації" настане, міліція в гіршому випадку не заважала, а в кращому – допомагала своєму народу. Так вже було у 2004-ому", – додав він.
Автор та ведучий програми розслідувань "Знак Оклику" на каналі ТВі Артем Шевченко пише про мажорні ДТП.
"Коли я багато років тому проходив курс навчання в автошколі, фаховий і кумедний дядько-інструктор ще часів ДОСААФу, попереджав усіх нас, слухачів, мовляв, якщо ви, не дай Боже, зіб'єте пішохода, то ви апріорі будете винними. Бо ви управляєте транспортним засобом підвищеної небезпеки, а пішохід – ні", – пише він.
"Українські автошляхи – справжні фабрики смерті. Власне, смертельні автокатастрофи трапляються скрізь у світі. Але тільки в Україні сильні світу цього із зв'язками у владі здатні уникати покарання, відчуваючи себе настільки безкарними за кермом", – додає він.
Політичний експерт Костянтин Матвієнко пише про дієвість української опозиції:
"Держава втрачає інституційну спроможність здійснення своїх функцій, починаючи з пенсійного забезпечення, медицини, освіти, безпеки. Про збереження національного культурного надбання годі й говорити. Опозиції на це глибоко плювати. Впавши у зимово-пляжний анабіоз, вона, мов сомнамбула повторює мантру "Юлі волю!". Брендом "Юля" опозиція торгуватиме, за франчайзинговими схемами, на усіх наступних виборах. Так, як у випадку із Табаловими та багатьма іншими".
"До усього цього опозиції байдуже. Вона "лякає" владного їжачка "акціями масової непокори". А от зупиняти інституційний колапс держави наміру не має – не на тих вони вчилися. Коли у суспільства є бодай залишки (краще б – зародки) інстинкту самозбереження, воно має відмовити у будь-якій довірі такій опозиції. Її просто слід розігнати, бо незабаром ставлення суспільства до публічного статусу "парламентського опозиціонера" буде таким самим, як нинішнє ставлення до В. Ющенка", – вважає Матвієнко.
Культуролог і політолог Тарас Возняк у своєму блозі пише: "Наші політичні лідери не перестають задивлятися у рот Росії. Причому доволі безкритично – "лиш бы день простоять да ночь продержаться" з своїми фабриками-заводами, що пожирають російський газ. Тобто плануютьне більше, ніж на день вперед. Але Росія Путіна на сьогодні, як колись Османська Порта – "Великий Хворий Європи". Про певні прогнози та сценарії розвитку Росії у дуже скороченій формі і пише польський аналітик Казімєж Вуйціцкій".
"Прогнози, що стосуються майбутнього Росії, звучать дуже суперечливо. Це цікавий факт, якому слід приділити найпильнішу увагу. З одного боку, є сценарії, які малюють гіпотетичний розпад Російської Федерації, як передбачав це доповідь ЦРУ 2004 року, з іншого, цю країну зараховують до групи держав, що розвиваються (БРІК), як робить це видатний економіст Джеффрі Сакс.
З очевидних причин роздуми про геополітичну ситуаціїю Польщі та Центральної Європи неможливі без урахування розвитку ситуації в Росії і політики Москви, тому нам є над чим замислитися", – цитує Возняк статтю польського аналітика.
Публіцист Євген Ясєнов пише про споживчу тенденцію.
"Власники великих торгових центрів Донецька говорять про падіння купівельного попиту. А торговельних центрів при цьому в місті стає не менше, а деяким чином навіть більше. Життя, звичайно, повне парадоксів, але все-таки якось аж надто. У році, обіцяють батьки міста, Донецьк отримає ще кілька великих торгових центрів… Поява нових торгових центрів і естетично не особливо виправдано, і економічно здається безглуздим. У всякому разі, зрозуміти цю доцільність складно з рівня пересічного громадянина. Мізків не вистачає просто … Це нормально. Адже не пересічні громадяни приймають рішення про відкриття торгових центрів. А економіка у нас така, самі знаєте … Як аквапарк. Обслуговує, в принципі, всіх, але грошей на квитки всім не вистачає… Так ми про що, власне? Про логіку, взагалі-то. Про збільшення кількості торгових центрів на тлі падіння купівельного попиту. Про те, що народ біднішає, а яйця при цьому дорожчають. Про те, що Земля рухається навколо Сонця, а здається, що навпаки. Дивно все це. Дивно, поки не займеш правильну наглядову позицію …", – йдеться в блозі.