Політолог Віктор Небоженко пише, що вибори спікера парламенту можуть спровокувати конфлікт у Партії регіонів: "Представник Партії регіонів ніколи не обіймав посаду спікера Верховної Ради. У новому складі парламенту регіонали мають усі шанси виправити це упущення", – пише політолог, нагадуючи, що чинна редакція Конституції не передбачає необхідності створення у Верховній раді коаліції кількох партій, адже "під час попередніх "коаліціад" ПР змушена була віддавати цю посаду "союзним" партіям".
Небоженко відзначає, що майбутній глава парламенту повинен відповідати трьом критеріям. "По-перше, він повинен користуватися довірою Віктора Януковича, по-друге, – мати вплив у фракції ПР і по-третє, – нормально взаємодіяти з главою уряду", – пише політолог, додаючи, що серед членів майбутньої фракції ПР немає людини, яка би відповідала всім трьом вимогам.
Він також вказує, що як ймовірного спікера у ПР підтримують Олександра Лавриновича, Олександра Єфремова та Андрія Клюєва.
Читайте також: Кадрові призначення в уряді та Раді: інтрига зберігається
Журналіст Мустафа Найєм пише про нового куратора відділу новин на телеканалі Інтер. "Якщо вірити колегам, тепер головна людина в ньюзрумі каналу В'ячеслав Кріскевіч. Відповідно до автобіографії пана Крискевича, останнє місце його роботи – Телерадіокомпанія Збройних сил Російської Федерації "Зірка". В далекому 1993 він працював у відділі новин радіо "Ехо Москви". Друзі розповідають, що В'ячеслав Крискевич прочитав на радіостанції перший випуск новин. А на минулій парламентській кампанії пан Крискевич несподівано опинився в штабі Наталії Королевської. Разом з Миколою Гастелло та Миколою Дороніним він займався інформаційною складовою партії "Вперед Україна"", – пише журналіст, додаючи, що написав Крискевичу кілька запитань щодо його нового і старого місця роботи, відповіді на які наразі не отримав.
Тележурналіст Володимир Горковенко вважає, що ситуація довкола російськомовних обгорток кондитерської компанії Roshen був вдалим піаром у соцмережах. "Про рошенівські цукерки говорили скрізь. Навіть письменники закидали своїм гнівом сторінку Roshen у Фейсбуці. Мовляв їсти не будемо, бо зрусифіковано. Це нагадує голодування у зачиненому будинку із холодильником. На публіку я відмовляюся від їжі, але коли дуже хочу, то все одно ніхто не бачить. Та й дітям не заборониш їсти шоколад який їм більше до вподоби", – пише він, додаючи, що, судячи з інтернет-гніву вулиці, принаймні Києва, мав заполонити антиRoshenівський рух.
"Але жодного протесту не те що на вулиці, а біля Roshenівських прохідних не було помічено. Обурення померло там де і народилося, в тому таки ж інтернеті. Загасив його власник Порошенко, який пообіцяв повернути цукеркам українську. Цю заяву він зробив на своїй сторінці у тому ж Фейсбуці. Інтернет-спільнота одразу розтрубила про перемогу, яку вона здобула не відриваючи свого заду від офісного крісла", – пише журналіст, додаючи, що Порошенко мав би виписати премію за економію рекламного бюджету, адже скандал забезпечив Roshen майже тижневу присутність в інформаційному просторі.
Водночас генеральний директор Київського міжнародного інституту соціології, Володимир Паніотто вважає, що таке сильне обурення з приводу російськомовних обгорток Roshen, які компанія частково почала друкувати російською мовою ще в травні, став проявом високого рівня напруги, яка залишається в соціумі після виборів.
"Вибори проходять, але атмосфера не розряджається – тепер починається обговорення фальсифікацій, шахрайства, судових тяжб. …А питання державної мови, які лежать в основі звинувачень, що обрушились на виробника кондитерської продукції, одні з найгостріших. Власне, закон про мови, виходячи з того часу, коли він був прийнятий, використовувався як передвиборча технологія. Минуло ще зовсім мало часу після виборів, для того щоб ситуація заспокоїлася і повернулася до норми. Компанії-виробнику, за великим рахунком, просто не пощастило. Зміна мови на етикетках могла б пройти непоміченою споживачем, якби це сталося в інший час", – вважає соціолог.
Публіцист Микола Рябчук ділиться враженнями від "зворушливої розповіді про те, як азербайджанський уряд, невтомно дбаючи про добробут підданих, закупив за кордоном близько п'яти тисяч корів", кожна з яких обійшлася азарським платникам податків у $5 тисяч доларів- удвічі більше, ніж вона насправді коштує.
"Приблизно як і наші футбольні об'єкти, поїзди "хюндай" та аеропорти імені міністра Колеснікова. Чи славнозвісні плавучі бурові установки імені міністра Бойка. Аеропорти зяють пусткою, об'єкти підупадають, а "хюндаї" ламаються і годинами простоюють у чистому полі. Бо їм, як і австро-німецьким коровам, потрібен належний догляд. А також — дороги, якими можна їхати, а не стрибати", – пише публіцист, додаючи, що три сотні корів загинули від неналежного догляду.
"Наприкінці тої розповіді про імпортованих до Азербайджану корів я довідався, що вони мають дещо спільне не лише з поїздами "хюндай", а й із буровими платформами. Бо купувалися ті корови так само — через офшорні фірмочки, власником яких є такий собі громадянин Латвії Інта Білдер. Той самий, що втюхав нам за подвійною ціною й згадані установки", – підсумовує Рябчук.
Олімпійська чемпіонка Яна Клочкова в блозі повідомила, що припиняє роботу в Київському відділенні НОК, яке вона очолила рік тому.
Плавчиня розповіла, що її проект про залучення людей до спорту через соцільні мережі "був досить високо на словах оцінений і відкладений в тумбочку під грифом флагманського і перспективного". "Вже на тому етапі я зрозуміла, що виконавчі органи НОК від мене чекають чогось іншого. Пізніше стало ясно, чого саме: проходок по подіуму як моделі, що рекламує спортивну форму", – написала Клочкова, додавши, що вона мала бути "людиною, що перерізає червону стрічку під оплески спонсорів НОК".
"Шкода, але спроби довести свою спроможність як спортивного менеджера в ролі голови Київського відділення НОК, виявилися не тільки не потрібні, а й украли багато часу, який можна було б використати з користю. Саме тому я прийняла рішення піти із займаного мною поста глави КНОК і працювати на благо здоров'я українців вже в іншій системі координат", – написала Клочкова, додавши, що протягом року винаймала офіс на свої кошти.
Новообраний народний депутат Олександр Бригинець пише, що в Києві забудовник намагається переконати містян, що бетонна плита на 18-метрових палях – це лише накриття над підмурками Десятинної церкви.
«Дивлячись на проект, я не вірю в те, що десять рядів 18-метрових паль забивають між підмурками Десятинної церкви лише для того, щоб звести накриття для музеєфікації залишків храму. Не вірю в те, що 30-см бетонна плита на цих палях є лише накриттям залишків. Навіщо її оздоблювати мраморними та гранитними плитами, якщо можна було б накрити підмурки, приміром, скляним куполом? Те, що фактично є підлогою чи навіть фундаментом, забудовник називає "накриттям". Весь цей проект схожий більше на підготовку фундаменту для зведення нового храму", – повідомив він, оприлюднивши проект, який "ніяк не нагадує проекти щодо музеєфікації рештків Десятинної церкви, які перемогли в конкурсі, організованому КМДА та Міністерством культури".
Також Бригинець повідомив, що 25 листопада з Поштової площі, що перебуває на реконструкції, зник пам’ятник «Першому київському трамваю», що був встановлений на місці звідки він пішов Володимирським узвозом у свій перший рейс. "З моменту початку реконструкції Поштової площі вже встигли розібрати, а потім заднім числом списати міст через Набережне шосе, демонтувати Пам’ятник загиблим морякам Дніпровської флотилії, через будівельні роботи почав руйнуватися Поштовий будиночок, а тепер зник пам’ятник "Першому київському трамваю". Все це говорить про те, що влада або не знає, що буде відбуватися на Поштовій площі вже завтра, або приховує це", – написав він, вказавши, що вимагає від голови КМДА оприлюднити проект реконструкції площі.
Письменник Юрій Андрухович пише про ставлення до собак у європейських містах. "У якому-небудь Берліні собаки бомжів здаються іноді найщасливішими: свобода, купа можливостей для маневру, людина, яка ніколи не посадить тебе на залізний ланцюг або ж у клітку. Їй це просто не потрібно, в неї навіть для себе самої клітки немає. До того ж у них взаємна матеріальна зацікавленість: кожен берлінський бомж, який заводить собі такого ж бездомного собаку, отримує на нього спеціальну грошову допомогу від міської управи. Тобто управа знайшлася на обох – у позитивному сенсі. Крім того, жебрати із собакою значно вигідніше, ніж без: тваринолюбні перехожі кидають більше милостині. Так і живуть вони нерозлучними взаємно узалежненими парами", – пише він, додаючи, що залишається тільки уявляти собі ті жахіття, що відбувалися б у нас, якби було запроваджено щось подібне.
"Як ці люди, наприклад, убивали б своїх собак, безсоромно продовжуючи отримувати на них допомогу. А чого ж? Кушать хочеться! Це залізний аргумент, нічого не скажеш. Питання було б лише в тому, хто кого зжере швидше – людина пса чи навпаки. А ще питання в тому, наскільки швидко ми зрозуміємо, що влада, яка нам так не подобається і яка вже навіть готова запустити свою волохату руку в наші внутрішні органи, є саме такою ще й тому, що ми гідні її шкуродерства", – підсумовує письменник.