Журналіст Андрій Яніцький у своєму блозі подає хронологію подій щодо того, який шлях Україна пройшла, щоб підписати Угоду про асоціацію. Почалося все 22 січня 2006 року, коли Радмін закордонних справ ЄС доручила Єврокомісії розпочати переговори з Україною про нову угоду, яка б замінила договір про партнерство між сторонами від 16 червня 1994 року.
«5 березня 2007 – пройшли перші переговори.
9 вересня 2008 – на саміті Україна-ЄС у Парижі було затверджено назву "Угода про асоціацію".
22 листопада 2010 – на саміті Україна-ЄС голова Єврокомісії Жозе Мануел Баррозу висловив сподівання, що угода буде підписана вже в 2011 році.
18 грудня 2010 – у Києві заарештований колишній міністр охорони навколишнього природного середовища Георгій Філіпчук.
26 грудня 2010 – у Києві заарештовано одного з лідерів опозиції, колишній глава МВС Юрій Луценко.
5 серпня 2011 – у Києві арештована лідер опозиційної партії "Батьківщина", колишня прем'єр-міністр Юлія Тимошенко. Через це переговори про асоціацію зупинилися.
11 листопада 2011 – у Брюсселі пройшов останній 21-й раунд переговорів, на якому сторони остаточно погодили текст Угоди про асоціацію.
19 грудня 2011 – на саміті Україна-ЄС у Києві сторони оголосили про закінчення переговорів, але документ не підписали через ситуацію навколо Тимошенко.
30 березня 2012 – політична частина Угоди про асоціацію була парафована.
19 липня 2012 – парафована друга, економічна частина Угоди.
18 листопада 2012 – стало відомо, що в 2012 році вперше за 15 років не відбудеться саміт Україна-ЄС. Причина – арешт Тимошенко.
25 лютого 2013 – на саміті Україна-ЄС у Брюсселі європейська сторона конкретизувала свої вимоги до офіційного Києва для підписання Угоди про асоціацію. Президент Віктор Янукович пообіцяв зробити все можливе, щоб виконати умови європейців. ЄС також пообіцяв Києву кредит у 610 млн євро за умови відновлення співпраці України з МВФ.
7 квітня 2013 – президент Віктор Янукович помилував колишніх міністрів Юрія Луценка та Георгія Філіпчука. Тимошенко залишається за ґратами.
18 вересня 2013 – Кабмін України одноголосно схвалив текст Угоди про асоціацію з ЄС.
23 жовтня 2013 – Європарламент рекомендував країнам ЄС підписати угоду про асоціацію з Україною і дозволив застосовувати його частково без ратифікації.
21 листопада 2013 – прем'єр-міністр Микола Азаров повідомив про призупинення євроінтеграції. Того ж дня в Києві почалися протести, які отримали загальну назву Євромайдан», – пише Яніцький.
Тим часом, екс-міністр закордонних справ Володимир Огризко розмірковує у своєму блозі про те, що потрібно зробити регіоналам для того, щоб «спокутувати свої гріхи». На такі роздуми його наштовхнув коментар депутата Володимира Олійника щодо «різкої заяви МЗС».
«Знаєте, і цинізму все ж таки має бути якась межа. Але у цього пана її, як бачимо, немає. Так само, як не було і немає її у тих, хто разом з ним покрили себе ганьбою прислужництва відвертим злодіям. Хто востаннє, але дуже яскраво "відзначився" своїм голосуванням за закони 16 січня, що передбачали остаточну узурпацію влади їхнім патроном. А скільки такого було за ці майже чотири роки? Що зробили б на їхньому місці ті, хто хотів би спокутувати свої гріхи? Насамперед, перед тими, кого вони обікрали найбільше, тобто, перед людьми Донбасу? Вони приїхали б туди, вийшли б на центральні площі міст і містечок, встали б на коліна та попросили у людей вибачення за всі ті знущання, які вони завдавали їм десятиліттями. А після того, зникли б геть з політичної сцени країни назавжди», – пише Огризко.
Він також радить українським дипломатам «говорити про Росію правду голосно і на всіх можливих майданчиках».
Журналістка Наталка Соколенко у блозі обурюється розвитком подій у Київській міськраді. Йдеться про не дуже помірковану кадрову політику мера Києва Віталія Кличка.
«Пробачте, що всує згадаю Героїв Небесної Сотні. За що вони загинули? За те, щоби у Земельній комісії Київської міської Ради раптом з'явилося аж ТРИ заступники, тоді як навіть за Черновецього був один заступник? І всі ці заступники – крупні забудовники – Микитась (президент Української державної будівельної корпорації "Укрбуд"), Левада (колишній член ПР, кум Василя Горбаля, радник екс-голови КМДА Олександра Попова), Петро Шилюк (президент Будівельної палати України, екс-голова Київміськбуду, зараз керівник будівельної компанії, створеної на базі одного з підрозділів Київміськбуду). За те, щоби їхню роботу організовувала людина, що в часи Черновецького працювала під керівництвом відомої земельної злодійки?», – пише журналістка.
За її інформацією, головою управління землекористування і містобудування Киїради хочуть призначити Ганну Гаршину, яка за часів Черновецького працювала юристом в Управлінні землекористування і є, на думку, журналістки, досить сумнівною кандидатурою на згадану посаду.
«Питання до голови УДАРУ Віталія Кличка: Чому вчора на засіданні Земельної комісії Київради поруч з Вашим депутатом – головою Земельної комісії Володимиром Прокоповим – сиділа ця Ганна Гаршина? Чому ця ще нікуди не призначена особа вже роздавала депутатам Київради вказівки? У вас совість є?», – резюмує Соколенко.
Журналіст Сергій Лещенко у своєму блозі пояснює, чому екс-глава Адміністрації президента Віктор Медведчук потерпає від анексії Криму і справді хоче, щоб на Сході України нарешті настав мир.
«Так, Медведчук – прихильник проросійського курсу України, але він не готовий присвятити все своє життя цій надідеї. Заради неї він не готовий іти в ліс жити як партизан. Або відмовитися від благ, які він досі мав. Або померти в ім'я "Новоросії". Медведчук – це справжній олігарх, який сповідує відповідний спосіб життя – палаци, приватні літаки, відпочинок у Європі на Сардінії та регулярні відвідини футбольних матчів», – наголошує Лещенко.
Він також нагадує, що Медведчук володіє в Криму величезним палацом – тим самим, де він під камери російських пропагандистів приймав у гостях Владіміра Путіна.
«Мало хто про це знає, але тепер Медведчук фактично не має способу дістатися до свого маєтку на узбережжі Чорного моря. Він не літає рейсовими літаками, а пересувається своїм приватним бізнес-джетом. Але, від моменту анексії Криму, він не може просто сісти в нього та прилетіти до Сімферополя або Бельбека. Чому? Тому що приватний літак Медведчука зареєстрований за кордоном, і якщо він порушить світові приписи заборони на авіасполучення з Кримом, то його літак буде включений до чорного списку, після чого він не зможе літати ним ніде в світі», – пояснює журналіст.
За його словами, переговори на Сході є своєрідним шансом для Медведчука.
«Примирення України з Донбасом створить грунт для повернення Медведчука у політику. Йому будуть зобов'язані новий президент та європейські лідери, і в нього буде історія, з якою можна балотуватися на виборах… Наївно називати Ангелу Меркель агентом Росії після її пропозиції призначити Медведчука посередником. Ангела Меркель – це агент німецького народу, який не хоче втрачати життєвий комфорт та фінансові ресурси через війну десь на кордоні Європейського Союзу. І якщо Медведчук береться повернути такий спокій у життя німецьких політиків, вона готова вважати його переговорником. Тому, як би це парадоксально не виглядало, але спроби Медведчука встановити мир на сході – це не імітація. Це є особисто його боротьбою за своє місце у великій грі», – вважає Лещенко.
Про те, що протестний потенціал жителів Донбасу до кінця не використано, пише у своєму блозі письменник Андрій Кокотюха.
«Жителі Донбасу повинні повстати. Не ці, гнані й голодні, котрі зараз називають себе "народними республіками". Справжні жителі Донбасу, мешканці окупованих містечок і сіл. Перші дзвіночки вже чуємо. То там кажуть про появу партизанів, то там беззбройні люди вибили бандитів із блокпосту, то там група небайдужих прийшла до Стрілка з вимогою йти геть. Звісно, терористи жорстоко розправляються з повсталими. Але, здається, донбаський народ поволі починає розуміти: гірше не буде. Їх або використають живим щитом, або мобілізують на інженерні роботи, або пограбують, або зґвалтують, або підселять до їхніх помешкань бійців», – зауважує Кокотюха.
На його думку, жителі Донбассу вже готові бити терористів із тилу.
«І коли наспіє армія, місцеві громади вже встигнуть обрати серед себе лідерів. Та висувати їх на посади старших над собою. Разом із ними налагодять мирне життя. І ніхто вже не посміє прикриватися людьми, мов живими щитами, та грабувати шахтарів», – переконаний письменник.