Журналіст Роман Чайка пише, що російська влада своїми останніми заявами та діями щодо України посприяла утвердженню Києва в євроінтеграції. "Реальними аргументами "за" євроінтеграційні прагнення нашу "абсолютну владу" озброїв саме Путін із Глазьєвим. Такої відвертої агресії не сподівався ніхто на Печерських пагорбах. Труби, цукерки, митниця і цинічне вбивство донецьких рибалок феесбешниками… За планом Глазьєва-Путіна "прінуждєнія хохлов к ТС" ще багато цікавих провокацій буде за два наступних місяці. …Якщо вранці в ТБ запускати Путіна, увечері – головного санітарно-лікувального клоуна РФ Оніщєнка, а ночами Медведчука, то за місяць-два усі виборці ПР вимагатимуть негайного вступу країни в НАТО", – пише Чайка, вказуючи, що "виборці ПР живуть в інформаційно-агітаційному кліше Москви усі останні роки".
Він вказує, що за останній місяць "зменшилась кількість тих українців, хто молився на кремлівську п'ятикутну зірку". "На стільки ж зросла кількість тих, хто воліє виконати сакраментальний заклик Миколи Хвильового "Геть від Москви!". Так тримати, товариш Путін!", – підсумовує Чайка.
Журналіст Сергій Лещенко пише, що президент Віктор Янукович нагородив міністра внутрішніх справ Віталія Захарченка орденом "За заслуги" за поданням прем'єр-міністра Микола Азарова. Як стало відомо з відповіді на запит до Адміністрації президента, Азаров запропонував нагородити Захарченка за вагомий внесок у розбудову правової держави, зміцнення законності та правопорядку, сумління виконання службових обов'язків та високий професіоналізм".
"Через три дні після нагородження, 27 серпня орденоносець Захарченко оголосив на всю країну, що міліція встановила місце перебування Мельника. Після чого цю тему накрила тиша. За ці два тижні пауза затягнулася до непристойного. Тож, якби обирати, кому дати нагороду – ректору-втікачу Мельнику чи міністру внутрішніх справ Захарченку, я би обрав Мельника. Він більше на неї заслуговує. Адже на своєму прикладі показав карикатурність всієї силової системи, на чолі якої стоїть сімейний міністр-орденоносець. У наші непрості часи – це справжній вчинок для члена Партії регіонів", – пише журналіст.
Виконавчий директор центру соціально-економічних досліджень CASE-Україна Дмитро Боярчук пише, що Національний банк блефує, заявляючи про наміри введення податку на обмін валюти.
"Після періоду спокою на валютному ринку ближче до вересня в Україні знову почалася всенародна забава "скинь зайві гривні". На цьому тлі не дивно, що регулятор дістав з рукава вже перевірений козир – ідею про податок на продаж валюти. Минулої зими такий хід мав на мільйони «спекулянтів» чарівний вплив: скуповування населенням валюти припинилася вже після самої новини про можливе введення такого податку. Але якщо рік тому в запал девальваційних настроїв перспективи введення 10%, або навіть 15% податку на продаж готівкової валюти виглядали цілком реалістично, то зараз це скоріше потрібно сприймати як блеф", – пише він.
Економіст вказує, що владі – на фоні підготовки до президентських виборів та переговорів з МВФ, такий крок не вигідний. Окрім того, на переконання експерта, навіть якщо 10-15%-ий збір на продаж валюти введуть, він не буде ефективним, оскільки, "тільки випадковий обиватель його заплатить". "Всі готівкові операції просто підуть на чорний ринок. Причому, на відміну від 1990-х, сьогодні цей чорний ринок може бути цілком цивілізованим і комфортним для населення", – пише Борячук, згадуючи приклад Білорусі, де люди під час валютної кризи почали купляти долари через мережу.
Публіцист Віталій Портников пише про результати саміту Великої двадцятки, на якому країни поза регламентом обговорювали рішення Сполучених Штатів про нанесення удару по Сирії.
Портников відзначає, що було важко уявити, що саміт буде настільки скандальним, що сторони будуть обмінюватися взаємними претензіями і в кулуарах зустрічі, і на прес-конференціях, що Барак Обама відмовиться не просто проводити переговори з Володимиром Путіним, але навіть сидіти поруч з російським президентом.
"Найпарадоксальніше, що якби Путін хоча б зробив крок назустріч Обамі, це воздалося б йому сторицею. На відміну від свого попередника Джорджа Буша-молодшого, готового діяти рішуче і без думки про обставини, Обамa потребує визнання своїх кроків і в самих США – інакше він не звертався б до конгресу, – і на міжнародній арені. Доброзичливість Путіна була б для Обами ще одним важливим доказом того, що він хоче не воювати в Сирії, а покарати монстра, який застосував хімічну зброю проти жінок і дітей. І це могло б стати початком реальних змін в російсько-американських відносинах – Вашингтон став би рахуватися з Москвою не тому, що Росія впливова, а тому, що вона конструктивна", – підсумовує він, вказуючи на непоступливіть Путіна.
Головний редактор Незалежного культурологічного журналу "Ї" Тарас Возняк у своєму блозі публікує заяву українського центру міжнародного ПЕН-клубу щодо скандалу довкола встановлення дошки мовознавцеві Юрію Шевельову у Харкові.
Члени клубу, до якого входять письменники, редактори, перекладачі, обурені намаганням місцевої влади зірвати відкриття меморіальної дошки Шевельову та "брутальними коментарями голови Харківської ОДА Михайла Добкіна, які містять неправдиві звинувачення на адресу вченого в начебто "посібництві фашистам" та відверті образи на адресу представників української інтелігенції Харкова".
"Невігластво, наділене владою, дискредитує не тих, кого воно хоче принизити, а передусім саму владу…Брудні наклепи на адресу Юрія Шевельова є ще одним підтвердженням того, що постаті такого калібру перебувають у вічній і неминучій опозиції до світу темряви. Сам вчений вжахнувся б, якби ця темрява прийняла його за свого", – заявляють у ПЕН-клубі, вказуючи що ім’я Шевельва не потребує захисту.
В той же час публіцист Юрій Винничук вказує, що Михайло Добкін висловив свою позицію щодо Шевельова у "класично радянський спосіб". "На думку полум'яного борця з фашизмом, Шевельов був фашистським прислужником. Так і хочеться згадати Юза Алєшковського, перефразувавши відомого вірша: "Таваріщ Добкін, ви бальшой учьоний. В язикознаньї знаєте ви толк". Але тут йшлося не про мовознавство, а про те, що за совєтськими сталінськими стандартами людина, яка перебувала на окупованій німцями території, вважалася ворогом… Шевельов у своїх спогадах описує, як він, щоб прохарчувати себе і стару матір, купував на базарі картопляне лушпиння. Маючи на вибір: померти з голоду чи задля зарібку публікувався в харківській газеті, він вибрав друге. Але не писав там нічого такого, через що його можна було б назвати прислужником фашистів", – пише Винничук.
"Що було б із Шевельовим, якби він не друкувався в німецькій пресі і якби не емігрував? Його наукова кар'єра так і так була б завершена, бо уже те, що він перебував на окупованій території, зосталося б незмивною плямою на все життя. Йому б, мабуть, дозволили час від часу публікувати якісь статті, може, навіть і якусь монографію б видали, але він точно не написав би тих фундаментальних книжок, які написав в еміграції. І не написав би надзвичайно цікавих спогадів. Для Добкіна, вихованого на ворожому ставленні до української культури, це, звісно ж, невелика втрата", – підсумовує Винничук.
Журналістка Аглая Топорова згадує інший скандал, який збурив українську мережу – репліку солістки Національної опери Катерини Абдулліної про те, що у російськомовній школі "контингент батьків та дітей відрізняється від бидлячих українських шкіл".
"Я не думаю, що в словах пані Абдулліною був і є який-небудь антиукраїнський чи, боронь Боже, шовіністського аспект, просто я особисто не знаю, що таке "бидло": хто ці люди, де вони живуть, як відрізнити їх від "морально здорових "або ще яких-небудь надлюдей. Хіба що за самовизначенням: назвав когось бидлом, вважай, що представився. Але це так – метафізика", – пише Топорова.
Водночас вона зауважує, що якість освіти залежить не від мови навчання і батьків учнів, а від професіоналізму й таланту педагогів. «Значення в таблиці множення – від мови викладання не змінюються. І ні інтелігентності, ні навіть гламурності мова навчання не додає. І всупереч дослідженням депутата Колесніченка, російськомовній дитині зовсім неважко навчатися в українській школі, думаю, україномовній у російській – теж», – пише вона, вказуючи, що «спекуляції з приводу "зрозуміло-незрозуміло" просто образливі для тисяч російськомовних дітей, які навчаються в українських школах, і їх батьків».
Громадський активіст Тарас Токар відзначає, що перемога збірної України з футболу над командою Сан-Марино з рахунком 9:0 стала можлива, в тому числі завдяки атмосфери львівського стадіону.
"Хлопці добре грали, але "винуватцем" такого шаленого переможного рахунку я вважаю не їх, а львівських вболівальників. Перед початком матчу саме вболівальники завдали духу, який не тільки вирував на стадіоном "Арена-Львів", а й завдяки телебаченню пронісся всією Україною… Після цього матчу остаточно переконався – перевертати догори ногами треба не прапор, як того пропонують деякі діячі, а свідомість вже меншої частини громадян", – пише він.