Директор Інституту світової політики Альона Гетьманчук пише про так званий «гуманітарний конвой» Путіна, який президент РФ так наполегливо прагне заслати в Україну.
«Як справжній гебешник, Путін звик все робити під прикриттям. Тому ті, хто очікує його офіційної заяви про повноцінне військове вторгнення на Україну, можуть, швидше за все, розслабитись, бо такого не буде. Він буде й далі діяти під прикриттям, поки Україна себе остаточно не дискредитує. А дискредитувати її зараз можна дуже просто: будь-яка провокація навколо гуманітарної колони може стати детонатором чи приводом для проштовхування Росією іншого конвою – миротворчого, наприклад», – зазначає Гетьманчук.
Вона наголосила, що отримання гуманітарної допомоги від агресора може дискредитувати Україну.
«І взагалі: я особисто не пам'ятаю ще в новітній історії України допомоги від Росії, яка б була спрямована на розвиток України, а не її регрес, і видавалась без якогось серйозного підступного задуму», – резюмує директор Інституту світової політики.
Водночас громадський активіст, депутат Київради Ігор Луценко пише про нещодавню зачистку від наметів центру столиці. На його думку, методи, які використала при цьому влада, нагадують «почерк» попереднього режиму.
«Я набагато більше побоююсь влади, котра тітушками, "комунальниками в бронежилетах" і Беркутом 2.0 зачистила Майдан, аніж усіх феесбешників та безхатченків, котрих теоретично можна було б уявити у наметах на головні площі.Система, котра прибрала таких небезпечних бомжів з Майдану, показала, що вона лишилася тупою, жорсткою і здатною діяти силою у незаконний спосіб. Переговори, опора на суспільство, довіра – це не її шлях», – переконаний Луценко.
Схожу думку висловив письменник Андрій Кокотюха. За його словами, впроваджувати конструктивні зміни в державі заважає, серед іншого, негативний імідж української міліції . Як приклад він наводить ситуацію з прибиранням барикад на Майдані, під час якого міліціонери застосовували силові методи.
«Справа в тому, що формально силовики мають право їх застосовувати. Так само, як лупити по людях із водометів, гамселити кийками, сковувати руки кайданками. Між іншим, масові безлади локалізуються поліціями навіть тих країн, на які ми хочемо рівнятися, десь у такому ж форматі. Різниця в сприйнятті. На Заході правоохоронці справді стоять на сторожі закону. Їхніми діями можна й треба обурюватися. За фактами перевищення повноважень порушуються справи, починаються геморойні перевірки, винних карають або не карають – проте у більшості цивілізованих країн громадяни в принципі правоохоронцям довіряють», – пише Кокотюха, зазначивши, що українська ситуація значно відрізняється.
"Тут кийки та шумові гранати прямо асоціюються насамперед із зимовими подіями на Майдані та довкола нього", – додає автор.
Письменник Андрій Любка пише про плачевний стан пам'яток УПА на Західній Україні.
"Як не дивно, найгірша ситуація з історичною пам’яттю про визвольний рух – на Волині. Там досі дуже багато комуністичних пам’ятників, на величезній площі діє музей партизанської справи (совєтської), натомість УПА майже не помітно", – зазначив він.
Любка наголошує, що пропаганда намагається дискредитувати українське суспільство, називаючи його "фашистським", в той час як насправді Україні бракує патріотичного підходу до вшанування власної історії.
"Виглядає на те, що УПА тут нікому ‒ крім ентузіастів ‒ не потрібна", – резюмує письменник.
Журналістка Оксана Форостина пише про "моду" на антиамериканські настрої. За її словами, в наш час висловлювати свою любов до американців вважається ознакою поганого смаку.
«Натомість модно насміхатися з гамбурґерів, наминаючи пельмені та голубці. Модно відпочивати на Кубі, «поки туди не прийшли американці й усе не спаскудили своїми макдональдсами. Модно зневажати американську культуру – всіх цих мікі-маусів – це так вишукано по-европейськи!», – пише Форостина, підкресливши, що такі настрої викликані, перш за все, певними комплексами.
"Це «европейське» ставлення нагадує мені, як маленька дитина хоче приєднатися до гуртка старших дітей – різниця в чотири-п’ять років у такому віці дуже суттєва, вона практично унеможливлює гру на рівних, і старші зневажливо відмовляють малюкові в товаристві. Діти, які вже ходять до школи, відштовхують чотирирічного…", – пише вона.