Огляд блогів: герої війни в Раді та особливий статус для Донбасу

16 Вересня 2014, 18:18

Так, блогер Антон Дмитрієв пише про включення до партійних виборчих списків громадських активістів та героїв війни.

«В Україні довго сміялися над «Єдиною Росією» – зате тепер в самій Україні їх цілих дві: блок Петра Порошенка і фронт Яценюка. Їй-богу, «Єдина Росія» і Загальноросійський народний фронт. Цікаво, хто у кого краде ідеї?», – пише блогер.

На думку Дмитрієва, одним з тривожних моментів є поява в партійних списках журналістів та громадських активістів. При чому деякі з них, як-от Тетяна Чорновіл, вже встигли попрацювати у владі та піти у відставку.

«У цьому і полягає головна трагедія – коли громадянське суспільство переходить у владу, вона втрачає силу і незалежність мислення. Та й яке ж це громадянське суспільство і контроль влади, якщо його представники хочуть не побудувати кращу країну, контролюючи і направляючи владу, виховуючи сильного партнера, а лише зайняти теплі насиджені крісла і підім'яти під себе потоки?», – наголошує автор.

За його словами, замість того, щоб втілювати реальні реформи, влада намагається імітувати їх, задобривши представників громадськості нібито залученням їх до реального політичного процесу.

«Українська влада, мабуть, більше дорожить своїми кріслами, ніж країною, тому вирішила, що реформи почекають. Навіть те, що заради Росії почалися знову ігри з асоціацією з ЄС, через яку почався Майдан, вже не страшно. Адже ініціаторів Майдану включили в прохідну частину списків до парламенту, таким чином накинувши хустку на рот, яка міг би говорити, але тепер буде мовчати», – пише Дмитрієв.

«А поки українська і російська влада ділить пасочки, люди продовжують народжуватися, жити і вмирати. Донбас порожніє, економіка летить стрімголов вниз, але це все дрібниці. Адже війна не повинна заважати реформам і виборам. Ой, вибачте, лише виборам. Реформи і люди почекають», – резюмує автор.

В свою чергу політолог Костянтин Матвієнко вважає, що включення до списків політсил журналістів, активістів, військових АТО може спричинити перезавантаження українського парламентаризму.

«Відповідаючи на суспільний запит політичні партії включили до прохідних частин своїх списків справжніх та компетентних громадських діячів, учасників добровольчих батальйонів, активістів Майдану. Зрозуміло, що політичні технологи розглядали їх перед усім як "окрасу" списків, але це вам не естрадні і спортивні зірки. Це люди з доброю освітою, життєвим досвідом, сміливі та працьовиті. З них можна буде збити модернізаційно-реформаторське ядро у парламенті. Для цього знадобиться базова – достатньо чисельна фракція, яка візьме на себе організацію законотворчого процесу», – зазначає автор.

«Не йдеться про те, що модернізатори шляхом "тушкування" мають зібратися в одній фракційній хаті. Міжфракційне реформаторське об'єднання матиме шанс спонукати парламент до ухвалення необхідних законів, діючи в середині власних фракцій, спираючись на підтримку базової фракції та позапарламентської громадськості. Так само вони зможуть впливати і на роботу коаліційного Уряду», – пише Матвієнко.

За його словами, лише нові обличчя у Раді зможуть започаткувати ефективні реформи, яких наразі так потребує держава.

«Перед усім предметом докладання зусиль цієї парламентської спільноти має стати підготовка нової Конституції, виборчого законодавства, законів про адміністративно-територіальний устрій та нового законодавства про місцеве самоврядування. Так само – процеси європейської та євроатлантичної інтеграції. Отож не будемо остаточно списувати в утиль сучасну форму українського парламентаризму, бо дуже не хочеться починати будувати державу повністю наново», – резюмував автор.

Журналіст Іван Яковина пише про те, що надання особливого статусу Донбасу схоже на капітуляцію України в конфлікті з РФ.

«Путін не міг і мріяти про щось більше: зруйнований війною регіон сяде на шию Києву, але отримувати накази він буде з Москви. З центральною українською владою Донбас тепер може "укладати угоди щодо економічного, соціального та культурного розвитку окремих районів". А може і не укладати. Тим більше "особливий статус" дав право новій владі регіону "поглиблювати співпрацю" з адміністративно-територіальними одиницями Російської Федерації. Простіше кажучи, Донбас цілком офіційно прив'яжуть до Росії мільйоном різних ниток», – пише автор.

«Звичайно, Україна в своєму нинішньому стані не могла вести повномасштабну війну за Донбас. Але ж ніщо не заважало оголосити тимчасово окуповані території рівно тим, чим вони є – тимчасово окупованими територіями, переклавши відповідальність за їх відновлення та утримання на Росію», – зазначає Яковина.

«На заперечення "Путін на цьому не зупинився б і пішов далі", відповім: сил і засобів на постійну окупацію величезних територій півдня України навіть у Росії немає. Крім того, Москві довелося б годувати і напувати десятки мільйонів людей в умовах ще більш жорстких санкцій Заходу. Тому далі Донбасу (причому лише східної його частини) Кремль не пішов би. Це неможливо – ні з фінансової, ні з військової точки зору», – переконаний автор.

За його словами, за будь-яких обставин наступний «господар» Кремля обов’язково повернув би Донбас Україні.

«Гра в "Новоросію" – персональний проект ВВП. Страждаючи від санкцій, російська еліта з величезним полегшенням позбудеться непотрібної проблеми задля відновлення нормальних відносин із Заходом…Завдання Кремля (на жаль, воно вже виконане) полягало в збереженні Донбасу в межах України на особливих умовах, а зовсім не в його завоюванні», – наголошує Яковина.

Разом з тим блогер Даниїл Монін вважає, що прийняття закону про особливий статус не матиме суттєвого впливу на подальший розвиток подій в Україні.

«По-перше, відразу потрібно сказати, що Закон про особливий статус не може суперечити Конституції. Відповідно питання федералізації, та інші питання, що суперечать основному закону не можуть бути прийняті апріорі», – вважає автор.

За його словами, прийняття закону не заставить бойовиків скласти зброю.

«Люди, які прийшли власне воювати, не налаштовані на вирішення мирним шляхом. Тим більше, що в Мінську вони нічого не підписували. Підписи Захарченко та мордоворота з ЛНР без статусу нічого не варті. Крім того, ті 20 тисяч свавільників, які орудують на Донбасі – вкрай небезпечні для самого Путіна. Повернення їх до Росії може загрожувати владі Путіна набагато більше, ніж якісь там протести з приводу 200-тих, не кажучи про мирні демонстрації. Тому і влада Києва, і влада Москви зацікавлені у фізичному усуненні бойовиків», – стверджує Монін.

«Цей закон скоріше потрібний Україні тільки для одного – показати Росії, західним партнерам, що ми, мовляв, старалися, але нічого не вийшло, тому вводьте нові санкції», – переконаний він.

«Тому, нехай політики роблять свою частину роботи, а ми набираємося терпіння, вивчаємо правила ведення партизанської війни, тактику ведення бою в невеликих групах, піклуємося про свою фізичну форму і допомагаємо грошима-спорядженням-продуктами армії та добровольчим батальйонам. Конфлікт буде довгим», – резюмує автор.