Про особливості світогляду мешканців Донбасу і пов’язані з ними сепаратистські настрої пише у своєму блозі демограф та соціолог Елла Лібанова.
«В Донбасі люди звикли вважати, що вони годують Україну, а індустріалізацію плутають з якістю життя. Насправді, за статистикою, в Донбасі рівень життя не відрізняється в кращу сторону від решти України. При цьому споживання алкоголю там вище, ніж в цілому по країні, а рівень освіти нижчий. Ми з 1999 року контролюємо індекс людського розвитку в регіонах України, і завжди Донецька і Луганська області були на 26-му чи 27-му місці, змінюючи одна одну», – зазначає Лібанова.
«В обох областях (Донецькій та Луганській – ред.), а також у Криму регіональна приналежність для місцевих жителів завжди була важливіша того, що вони українці. У всіх інших областях України – навпаки», – додала соціолог, наголосивши, що сильна регіональна ідентичність сформувалася через те, що Донецька і Луганська області заселялися двічі. Вперше – після революції, під час індустріалізації, вдруге – після Другої світової війни, коли підприємства Донбасу повернулися назад після евакуації.
«В обох випадках регіон заселявся переважно пролетаріатом, котрий відчуває свою відмінність від мешканців прилеглих областей», – наголосила експерт.
«Пролетаріат був головною силою радянської системи. Тому зараз їх бунт – не проросійський, а прорадянський. Люди вважають, що Владімір Путін прийде і наведе порядок. У них буде робота і хороша зарплата, відновлять заощадження, які згоріли в 1991 році, ну і ковбаса по 2,2 рублі. Одна частина країни відчула, що вона програла другий, і злякалася», – пояснює Лібанова.
За її словами, такий конфлікт світоглядів відбувся через те, що Україна після здобуття незалежності не сформувала власної потужної ідеології на противагу радянській.
«Це наша помилка. Не ідеологічним може бути тільки дуже розвинене, зріле суспільство. А нашому суспільству бути таким – це позбутися захисту», – зазначає соціолог.
На думку Лібанової, наразі основним рушієм розвитку України повинна стати не влада, а самі громадяни.
«Важливо, щоб низова самоорганізація не опинилася ситуативної, щоб сформувалися інститути громадянського суспільства. При слабкій державній владі у нас немає іншого виходу», – резюмувала експерт.
Про настрої, які панують у понад три місяці тому звільненому від терористів Слов’янську, пише журналіст Стас Соколов.
«Відкриваю місцеві новинні сайти – на топ-позиціях неприкрита джинса регіоналів Опозиційного Блоку зі звичними меседжами, які полінувалися хоча б трохи підрихтувати. Голосуйте за своїх, ми – промисловий регіон, нова влада – нехороші люди, Донбас не чують, і так далі. Розчулило: "[Кандидати], які мають колосальний досвід роботи в промисловості, з величезним болем говорили про катастрофічне становище, в яке загнала економіку і підприємства нова влада". Далі в тому ж стилі», – пише Соколов.
«Правда, спічрайтери проговорилися і випадково висловили справжню позицію всього цього псевдоопозиційний фарсу: "Ми хочемо, щоб на нашій землі … відродилися колишні традиції". Читаємо між рядків: корупція, презирство влади до людей, локальний донбаський феодалізм (колосальний досвід!)…», – наголошує журналіст.
Крім того, Соколов зазначає, що наразі у місті триває фактично безвладдя, адже в.о. мера, відмовився від своєї посади, а його заступники перебувають у відпустках чи на лікарняних.
«Ніхто чомусь не поспішає брати на себе відповідальність. Активісти з вимогою люстрації – щось нове для Слов'янська, але просто заміною одних туш в кріслах на інші тут не обійдеться», – наголошує журналіст.
За його словами, майбутні парламентські вибори чітко покажуть, наскільки місцеві мешканці є готовими до змін, чи здатні вони відмовитися від звички підтримувати тих нечесних кандидатів, які обіцяють все і одразу.
«Питаю у місцевих про Ірину Довгань – зганьблену бойовиками в Донецьку жінку, якій вистачило сміливості поїхати балотуватися в Слов'янськ. "А це хто така?" – Пояснюю. "Тьху ти, блін, думає, її там обплювали, так теж туди пертися можна!". Загалом, поки настрій залишається на хвилі "всі погані, ми скривджені", – зазначає Соколов.
«І ніби нічого не змінилося. Вибори звично виграє той, хто вбухає більше грошей в безглузді бігборди – мало хто задумається, що стоїть за красивими, але такими нудними обіцянками. Віри в політику в місті немає – але немає і бажання починати думати і робити щось самим. Як і раніше всі проблеми має вирішувати хтось – а ми посидимо і почекаємо, паралельно нарікаючи на нехороший Київ», – резюмував журналіст.
Журналістка Ірина Соломко пише про те, що українська влада нібито не помічає деяких процесів, які відбуваються на Донбасі, і які свідчать про посилення терористичного режиму.
«Підприємства, банки, всі бізнес-структури ще минулого місяця отримали повідомлення про те, що їм потрібно перереєструватися. Тобто тепер вони не українські структури, а ДНР-івські. І податки платити вони тепер будуть в бюджет терористів. Заради цієї перереєстрації багато співробітників повернулися на свої робочі місця. У зв'язку з цим на окупованих територіях зараз відзначається сплеск ділової активності. Так звані переселенці масово повертаються додому», – зазначає Соломко, додавши, що діти, народжені на контрольованих терористами територій отримують свідоцтва про народження терористичних «ДНР» та «ЛНР».
«Про те, що на окупованих територіях створили свою митницю, стало відомо ще кілька тижнів тому, коли новоспечені митники, які більше були схожі на бандитів, показово позували перед камерами на КПП «Ізварине». Але це не найцікавіше. Такий же пункт, за словами місцевих, вже з'явився з боку Слов'янська. І його начебто навіть визнає українська сторона», – стверджує журналістка.
За її словами, наразі влада це замовчує, однак після виборів Україна постане перед новою реальністю, коли виявиться, що поруч з’явилося «своє Придністров’я».
«Найболючіше за наших військових. Тисячі загиблих і покалічених хлопців. Заради чого вони віддали і продовжують віддавати свої життя і здоров'я?», – запитує Соломко.
Політичний експерт Олеся Яхно пише про реформи та відмінності в трактуванні цього поняття суспільством та політиками.
«Люстрація, незалежно від того, буде вона проведена чи ні, стала базовою понятійною категорією поточного політичного часу. Як євроінтеграція, приватизація, українізація на якомусь етапі. При цьому очевидно, що політики і суспільство зовсім по-різному розуміють цей термін», – пише експерт.
«Політики все зводять до очищення від одіозних представників режиму Януковича, чиновників-корупціонерів середньої ланки, а також тих, хто є / вважається російською "п'ятою колоною" в Україні. Суспільство ж бачить люстрацію набагато ширше. Як запит на соціальну справедливість. Як запит на перетворення України з осколка Радянської імперії на самодостатню незалежну Східно-європейську країну…Як запит на правду», – зазначає Яхно.
За її словами, попередні українські президенти, прикриваючись терміном «реформи», вдавались до пафосних розмов, захоплення прибуткових галузей економіки чи гучних піар-кампаній з несуттєвих приводів.
«При Порошенку ніяких реформ ми поки що теж не бачимо. Попит чомусь не породжує пропозиції. Ми чуємо про історичний шанс для України, про іноземний досвід реформ, а також про фантастичні показники, якщо провести, умовно кажучи, 150 реформ (чим більше – тим краще), але при цьому незрозуміло, чому на даний момент не впроваджена хоча б одна», – наголошує автор.
«Революція знизу в Україні вже відбулася. Країні потрібна революція зверху. У вигляді сміливого плану реформ, публічно і широко обговорюваного, значних кадрових змін, хоча б часткової реалізації ідеї справедливості. Адже якщо все продовжуватиметься так, як було і є за всі 23 роки незалежності України, найближча внутрішньополітична перспектива, перефразовуючи Камю, – коли всі політики будуть винними, тоді-то і настане справжня демократія. Люстрація люстраторів як один з елементів процесу», – резюмує політичний експерт.