Так, журналіст Сергій Лещенко вважає, що коментарі «Danke Frau Ribbentrop!», які українці масово залишали на сторінці канцлера Німеччини у Facebook, є проявом інфантилізму.
«Справа в тому, що у Німеччини немає комплексу Другої світової війни, вони взагалі не мислять цими категоріями. Німці заплатили свою ціну за катастрофу ХХ століття і пішли вперед, у них зовсім інші проблеми на порядку денному. Тому ця нація стоїть на голову вище Росії, яка досі сіє зерна пропаганди в стилі "діди воювали"», – пише журналіст.
«Меркель зобов'язана керуватися інтересами німецької нації, потім інтересами Європейського союзу, потім – інтересами трансатлантичного діалогу. На порядку денному світу на сьогодні – не лише Україна, але і Близький Схід, Афганістан, Сирія, Ірак. Там гинуть тисячі за день, а не за тиждень. І в інтересах Меркель – саме мир за всяку ціну, а не ціною перемоги одних над іншими. Тому вона закликає до будь-яких переговорів, щоб тільки припинилася війна», – наголошує Лещенко.
Водночас журналіст та громадський діяч Дмитро Гнап, коментуючи пост Лещенка, зазначає, що прагнення досягнути «миру за будь-яку ціну» як правило обходиться надто дорого.
«Почитайте у Вікіпедії статтю "політика умиротворення" – і вас пересмикне від того, наскільки сучасним змістом наповнений цей історичний термін», – пише Гнап.
«Потурання агресору, не приносить миру. Воно гарантовано розпалює його апетит і призводить до війни», – зазначає журналіст.
«Після Грузії та України, де гарантія того, що Путін не візьметься за Північний Казахстан, країни Балтії? І що там теж будуть гинути люди, під заламування рук і зітхання європейських лідерів. Країни Балтії – члени НАТО? Так Путін і не буде туди вводити війська! Поговоріть з латишами і естонцями, вони вам багато розкажуть про російську мафію, російську діаспору і скарги на утиски російськомовного населення. Того самого населення, яке, незважаючи на всі утиски, ніяк не хоче переїжджати до Росії. І може виявитися дуже корисним для обрання "народних мерів" та проведення "бутафорських референдумів" про незалежність нових "народних республік"», – переконаний Гнап.
Російський політолог та історик, професор МДПУ Єлєна Галкіна висловила своє бачення конфлікту, який наразі триває на сході України.
«Україна зараз воює не з Росією, а з куди гіршим ворогом – Луб'янською народною республікою на чолі з колективним Путіним», – вважає Галкіна.
«Багатьом експертам дії Луб'янської народної республіки стосовно України здаються незграбними, непрофесійними, шитими білими нитками. Але недооцінка потужності цієї організації може призвести до трагічних наслідків і для України, і для Росії, і для світу в цілому», – наголошує політолог.
«Для Луб'янської народної республіки непідконтрольна Україна смертельно небезпечна – як країна, здатна стати альтернативним центром сили у Східній Європі та пострадянському світі. Якщо Україні вдасться здійснити економічний прорив на кшталт сінгапурського, влада ЛНР над територією Росії впаде. Тому «колективний Путін», швидше за все, піде до кінця, вибираючи засоби, але не відмовляючись від мети», – резюмує Галкіна.
В свою чергу письменник Олександр Бойченко пише про можливі результати антитерористичної операції на Донбасі.
"Якщо так зване АТО і закінчиться найближчим часом на нашу користь, ми все одно матимемо у своєму складі кілька мільйонів антиукраїнського населення. І Росія в будь-який потрібний їй момент зможе використовувати це населення для розхитування ситуації в цілій Україні. То що нам із цими кількома мільйонами робити? Винищити? Ясно, що ні. Перевиховати? А ми б у разі їхньої перемоги дали перевиховати себе?", – зазначає Бойченко.
Публіцист Андрєй Піонтковскій пише про унікальну особистість російської опозиціонерки Валєрії Новодворскої.
«Думаю, головною помилкою багатьох людей, та й самої Новодворскої, протягом тривалого часу було сприйняття її як політика. Тільки пізніше Новодворська усвідомила, що політика – це надто профанічне заняття для людини її масштабу», – зазначає Піонтковскій.
«Новодворска писала, що в певному розумінні відчуває себе мимовільною і нелюбимою дружиною Путіна: "Встаю я вранці, і раптом до мене доходить: адже я вже без малого 10 років заміжня за Путіним, і те, що між нами відбувається, і є класичним російським сімейним життям. Він мені зарплату не приносить, а я йому обід не готую і білизну не перу. Живемо, як Стіва Облонський з Доллі, не вітаємося, не розмовляємо, а будинок спільний: 1/8 частини світу. Чи пітьми ". Валєрія Новодворска в цьому есе говорила, що чоловік Путін – молодий, здоровий, спортивний і, звичайно, її переживе, оскільки вона стара і хвора. Але турбувало її не це. Вона не знала, хто тоді дбатиме про Росію – про їх спільне убоге дитятко, яке в дитинстві кинула акушерка, у якого церебральний параліч і уповільнений розумовий розвиток. Новодворска боялася, що після її смерті бідолаху нікому буде і пошкодувати», – пише публіцист.
«Валєрію Іллівну часто звинувачували в русофобстві. Але насправді все, що вона робила, було натхненне болем за Росію. За це нещасне дитятко, яке залишилося без неї в руках батька – молодого, спортивного та бездушного», – підсумовує Піонтковскій.