Відомо, що країни — сусіди Ізраїлю, особливо Сирія та Ірак, дуже потерпають від хижацького пограбування їхньої спадщини чорними археологами. Наскільки добре захищені ізраїльські старожитності?
— Востаннє ізраїльські археологи здійснювали розкопки в Юдейській пустелі у 1960-х, тобто майже 60 років тому. Відтоді пограбування археологічних пам’яток відбувалося і там, і в багатьох інших місцях по всьому Ізраїлю. Зазначу, що в моїй країні є близько 40 тисяч місць, що мають важливу історичну й археологічну цінність. Так чи так, їх розкрадали: такий стан справ був, є і, очевидно, не зміниться в майбутньому. Відомо, що для археології важливі не лише знахідки, тобто речі, а також їхній контекст. Чорна археологія таким не цікавиться і про таке не дбає. Копачі шукають передусім старожитності, які дорого коштують і які легко продати: монети, давні сувої тощо. Тобто те, що високо котирується і продається за великі гроші — уламки битої кераміки точно не потрапляють у поле їхніх інтересів.
Приблизно п’ять-сім років тому ізраїльські археологи почали замислюватися, чи можуть вони зробити щось нестандартне, а не просто переслідувати чорних копачів. Директор Ізраїльського управління старожитностей Ісраель Хасон висловився так: «Чому б нам не випередити грабіжників, замість того, щоб бігати за ними?». Він узявся шукати гроші на таку потребу, знайшов їх, і це забезпечило нам фінансування майже на чотири роки. Наші дослідження почалися восени 2017 року, у команді було десять осіб, які працювали в пустелі, а також троє менеджерів. Однак вони досліджували не саму Юдейську пустелю, що простягається на 80 км завдовжки й 40 км завширшки, а тамтешні високі скелі, що тягнуться на 150 км берегом Мертвого моря. На сьогодні ми дослідили вже 90 км отих скель разом із печерами й сподіваємося, що вдасться дослідити й решту.
Читайте також: Сем Гарді: «Доволі часто торгівля творами мистецтва є хорошим прикриттям для розвідувальної діяльності»
Важливо розуміти: Юдейська пустеля через особливі кліматичні умови зберегла стародавні рукописи, пергаментні сувої та листи. Це єдине місце в Ізраїлі, де можна щось таке знайти, бо в решті регіонів країни значно вологіше, і сувої, що містять тексти, там просто не збереглися. І якщо говорити про саму Юдейську пустелю, то йдеться якраз про скельні печери. Оце й було для нас вирішальним. У нас немає багато людей, щоб відловити кожного чорного копача. Рукописи, які можуть перебувати в печерах Юдейської пустелі, — це унікальні, дуже цінні пам’ятки історії Ізраїлю. Тому наш задум полягає в тому, щоб випередити чорних археологів, а не ганятися за ними. З такою думкою ми й започаткували проєкт рятівної археології в Юдейській пустелі. Особисто я сумнівався, чи справді нам вдасться знайти якісь сувої, але коли ми почали розкопки, то стало зрозуміло, що такий шанс є. Звісно, до певної міри це також питання везіння.
Яким часом датовано знайдені вами рукописи і яка їх історична цінність?
— Усі ті сувої, які свого часу археологи знайшли в Кумрані, належали до часів великого антиримського повстання, яке історик Йосип Флавій назвав Першою юдейською війною. Тобто йдеться про події І ст. від народження Христа, за часів римських імператорів Веспасіана й Тіта. Кумранські рукописи знайшли бедуїни в 1949 році, після чого археологи почали шукати інші сувої та листи в інших частинах Юдейської пустелі, зокрема на південь від Кумранської долини, на відстані приблизно 50 км — там, де розташовані печери Ваді-Мураббаат.
Потім шукали на території сучасної Йорданії. Професор Йоханан Ахароні, який займався пошуками, зрозумів, що деякі зі знайдених ним сувоїв і листів датуються періодом повстання Симона Бар-Кохби у 132—136 роках нашої ери за часів імператора Адріана. А також те, що листи, знайдені в печерах над струмком Мураббаат, можуть бути і в інших частинах Юдейської пустелі. У 1953 році цей археолог почав досліджувати центральну частину струмків, що пронизали пустелю. Біля джерела Хемель він знайшов дві великі печери. Одну з них назвали Печерою письмен, а іншу, за кілометр від неї на південь, — Печерою жаху. Річ у тім, що коли 1955 року дослідникам таки пощастило потрапити до неї — а розташована вона на скелі заввишки кілька сотень метрів, — то всередині виявили близько чотирьох десятків людських кістяків. Фрагменти скелетів валялися там усюди — їх усі викопали чорні археологи, які вже пограбували печеру.
Ці печери завжди привертали увагу грабіжників і підштовхували їх до активності.
Читайте також: Кадастр скарбів
Коли ми недавно досліджували ці місця, то помітили, що тераса в кінці печери, куди в часи розкопок професора Ахароні відкидали ґрунт, залишилася неторканою. Ми зробили там невеликі розкопки і знайшли дві монети, а в іншому місці відкопали фрагмент давнього взуття. Після цього ми вирішили знову оглянути печеру уважніше й здійснили 15-денні розкопки. Зрештою знайшли уривки з біблійної книги дванадцяти малих апостолів, зокрема з текстів пророків Захарії та Наума. Загалом виявили понад 80 фрагментів цих книг Біблії, записаних грецькими літерами. У той період така практика була поширеною. Також це означає, що люди, які втекли й переховувалися в печерах, узяли з собою цю біблійну книгу. Письмена є на 50 знайдених нами фрагментах пергаменту, і три з них відносно великі — нам пощастило розгорнути їх і прочитати.
Чому особи, причетні до повстання Симона Бар-Кохби, брали з собою листи, що могли скомпрометувати їх перед римською владою, а також сувої з біблійними текстами, коли ховалися у важкодоступних печерах?
— Коли ви намагаєтеся звідкись утекти, то уявіть, що ви з собою взяли б? Очевидно, щось неважке і щось важливе. Ті, хто переховувався в печерах, які ми розкопали, були дуже релігійними людьми, які потрапили до жахливої ситуації. Тому в них із собою була їжа, вода, одяг, а також Тора й тексти Старого Завіту. Ці письмена були їм потрібні, щоб молитися. До того ж ми знаємо, що ті, хто ховався по тих печерах, не були простими людьми, а належали до родин лідерів повстання проти Римської імперії. Вони взяли з собою не тільки сувої з біблійними текстами, а й листи, отримані від людини, яка в ту добу керувала Ізраїлем, тобто Симона Бар-Кохби, на них був його підпис. Симон Бар-Кохба був загадковою постаттю в історії Ізраїлю, про яку майже нічого не відомо. А те, що сьогодні знаємо про цього революціонера, отримали завдяки розкопкам, археологічним свідченням.
Скельні печери Юдейської пустелі, у яких нині тривають археологічні дослідження, є важкодоступними місцями, але це не рятує їх від грабунку. За яким принципом ви з колегами обираєте, у якій із них варто братися за ґрунтовніші розкопки?
— Загальна кількість печер у скелях Юдейської пустелі становить близько 400—500. У кожній із тих, що ми досліджуємо, спершу здійснюємо невеликі розкопки, тому знаємо, де є кераміка, а де й інші сліди перебування людини. Бюджет наших розкопок невеликий, тому доводиться обирати, де починати серйозні археологічні розкопки. Нині археологи працюють у 20 різних печерах, у місцях, де є найбільше шансів знайти щось важливе або цікаве. У кожній із тих, що ми розкопали, знайдено більш-менш серйозні археологічні артефакти. Дізнатися, що є в кожній печері, досконало можна лише тоді, коли розкопуєш її до дна, до самого каменю на споді. Дуже часто успіх є справою випадку, інтуїції. За чотири роки, що тривають наші розкопки, ми всюди знаходили бодай щось — може, не стародавні рукописи, але не менш важливі речі. Наприклад, цілий кошик, вік якого сягає неолітичних часів, або мумію дитини, вік якої становить близько 6000 років.
Ідеться про дуже комплексну операцію з використанням дронів і проникненням до майже недоступних печер за допомогою альпіністського спорядження. Десятки молодих людей, зокрема й учасників довійськових підготовчих програм, приєдналися до археологічних розкопок у відносно доступних районах. Це є частиною освітньої програми Ізраїльського управління старожитностей, спрямованої на виховання молодого покоління ізраїльтян.
Під час вашої експедиції, окрім важливих артефактів доби Римської імперії, було зроблено декілька знахідок доби халколіту й неоліту. Що вони додають до наших знань про найдавнішу історію на теренах сучасного Ізраїлю?
— Коли маємо справу з періодом халколіту (мідної доби, IV—III тис. до н. е. — Ред.) у Юдейській пустелі, свідчення тієї епохи містить багато тамтешніх печер. Не йдеться про щось незнане, бо під час археологічних розкопок у 1950—1970-х роках було знайдено найбільше печерних пам’яток саме цього періоду. У той час люди також бігли, переховувалися, селилися по скельних печерах усієї Юдейської пустелі аж до Єрихона й навіть іще далі на північ. Ізраїльський археолог Песах Бар-Адон на початку 1960-х років знайшов скарб, датований мідною добою. На його думку, ті коштовні речі походили з храму гхасульської культури (3800—3350 роки до н. е. — Ред.) біля струмка в оазі Ейн-Геді. Також цей науковець знайшов чимало печерних поховань, датованих тим часом, та інструментів праці. Багато з тих 40 тис. археологічних пам’яток, зафіксованих нині в Ізраїлі, належать якраз до дуже давніх періодів історії — давня історія становить потужний пласт археології нашої країни.
Читайте також: На Дніпропетровщині археологи виявили три кам’яні стели різних епох
Якщо ж говорити про прикметність нашої археологічної операції, то після 1960-х років нам уперше пощастило знайти речі, що належать і до доісторичних часів, і до часів Римської імперії — доби, коли відбувалися антиримські повстання. Чи жили давні люди в печерах Юдейської пустелі? Так, бо чому там не жити? Наприклад, печера Ваді-Мураббаат розташована неподалік надійного джерела води. Важливо, що ми знаємо про історію цієї місцевості й додаємо до неї нову інформацію.
Під час наших розкопок у так званій Печері жаху, про яку вже йшлося, було знайдено дитяче поховання халколітичної доби. Ідеться, вочевидь, про тіло дівчинки, на якому через сухість місцевого клімату збереглося близько 30% плоті, шкіри й волосся. Вона була загорнена у щось на кшталт тканини. Ці знахідки ми нині досліджуємо в лабораторії. У печері Ваді-Мураббаат ми з колегами відкопали великий кошик, місткістю близько 100 літрів, вік якого становить приблизно 10500 років. Ідеться про артефакт доби неоліту, що дуже добре зберігся. Його було вкопано в підлогу печери, і можна припустити, що у цьому кошику щось зберігали. Це приклад чи не найдавнішої виготовленої людиною посудини для зберігання продуктів, на тисячу років давнішої, ніж почалося виготовлення кераміки. Печера Мураббат цікава ще й тим, що тут у 1952 році чорні археологи, а після них Ролан де Во, знайшли перші сувої з рукописами часів повстання Симона Бар-Кохби. Юдейська пустеля завжди вміла дивувати, і в нашому випадку також.