Блокування залізниці в зоні АТО скептики від початку називали доволі «сумнівною акцією». Не останню роль в цьому відіграли місця, які взялися перекривати блокадники. Оскільки, за словами журналістів і низки місцевих активістів, перекритими виявилися далеко не найважливіші шляхи. Додали сумнівів і гучні заяви блокувальників про плани влади «розігнати активістів». Учасники блокади заявляли і про підрозділи поліції, і про тітушок, які начебто їхали зганяти учасників АТО з колій. Згадали навіть відносно нещодавно створений КОРД. Втім, побачити «кривавий розгін», на щастя, не вдалося. Але це не скасовує подібного роду заяв, що з різною періодичністю лунають від активістів акції та від їхнього штабу в Лисичанську.
Також неоднозначною, принаймні поки що, видається історія і з вимогами блокувальників. Гасла варіюються від «зупинимо контрабанду з АТО» до «звільнити побратимів з полону». Окрім того, основним меседжем виступає зупинка торгівлі з ОРДіЛО (або «зупинка бізнесу на крові», як заявляють самі протестувальники), оскільки, за словами учасників акції, Україна таким чином фінансує псевдодержавні утворення на Донбасі.
Що ж до персоналій, які виступили на підтримку блокади, також є низка питань. І якщо щодо участі Семена Семенченка чи Володимира Парасюка скептики можуть знайти пояснення (скажімо, звинувативши їх у піарі), то щодо Валентина Лихоліта («Баті) чи Ігоря Радченка («Рубєжа») питань виникає набагато більше. Особливо якщо зважити на те, що цих вихідців з батальйону «Айдар» окремі активісти на Луганщині прямо звинувачують в організації і кришуванні потоків контрабанди в АТО . Тиждень з’їздив на одне з місць блокади, аби з’ясувати, хто ж на місцях блокує рух залізниці й чим мотивує такі дії.
– Та вони просто піаряться, думаю. Ну і ще хочуть з Ахметова грошей збити. Інакше чому вони так дивно цю блокаду влаштували? – ділиться своїми думками на тему блокади залізниці таксист у Краматорську. В місті про перекриті колії чули не надто багато, та й однозначного ставлення до акції поки немає.
Шукати табір блокувальників довго не доводиться. Їх знаходимо одразу на в’їзді до Бахмута. Біля залізничного переїзду стоять два намети, поряд димить залізна бочка. Віддалік звалені на купу, ще не порубані дрова. На переїзді зупиняється старенька автівка, з її вікна висовується водій, протягає чоловікам у камуфляжі блок сигарет і їде далі. За кількадесят метрів від переїзду – заблокований активістами тепловоз, що безперервно дирчить. Поряд із ним походжає чоловік у незмінному камуфляжі, у вікні локомотива видно двох машиністів. Десь вдалині маневрує електровоз. Поруч на рейках невеличка барикада, яка, певно, покликана зупинити рух залізницею – кілька невеличких мішків із невідомим вмістом, підпертих палицями.
Одразу поговорити з активістами не вдається. Зранку у них саме відбувається нарада. Говорять про блокування, харчування, опалення. Загалом – координуються. Ті, хто участі в обговоренні не берете, або гріється біля поіржавілої бочки, або стоїть на переїзді, грізно поглядаючи на легкові авто, або ж чергує на кухні.
– Познімати? Та знімай на здоров’я. Але б ти краще поїхав трохи далі, подивився на блокпост ментів. Вони там збираються у себе потихеньку, – обурливо скаржиться один з блокувальників, натякаючи, певно, на спробу силового розгону.
– Та загалом ніч у нас спокійною була. Та й день перед цим. Особливої активності ментів не було. Та й місцеві нас підтримують. Привозять хто поїсти, хто сигарети. Хто просто говорить, що «за» нашу ініціативу, – розповідає його колега.
Обличчя просять не знімати, бо в декого на окупованих територіях лишилися родичі. На камуфляжі в чоловіків видно шеврони батальйону «Донбас» та ДУК ПС. Втім, блокувальники переконують – серед них вистачає не лише колишніх військових, але й волонтерів із «самооборонівцями». Попутно скаржаться на дії силовиків, які «жорстко контролюють транспорт» на блокпостах.
Читайте також: На чию користь торгують?
До одного з наметів під’їжджає мікроавтобус. Присутні заходяться розвантажувати з нього піддони, які зазвичай використовують для перевезення хліба.
– Для чого нам це? Ну так, треба ж на чомусь спати. От, будуть у нас імпровізовані ліжка, – каже військовий із позивним «Яків»
– Я їх привіз зі Слов’янська. Це волонтер місцевий дав, я на його фірмі працюю. Так, він підтримує ідею такої блокади, допомагає хлопцям. І на фронт кілька років теж відправляє допомогу, – розповідає водій Олександр. Кузов авто швидко порожніє і він їде геть.
Біля тепловозу, між тим, пожвавлення. Кажуть – блокувальники дали згоду на його дозаправку. Власне, про це переговорюються машинст і двоє місцевих працівників залізниці.
Щоправда, поки не зрозуміло, як саме має відбуватися процес. До того ж, ще необхідно пропустити локомотив із порожніми вагонами – йому не вистачає місця для маневрування. Активісти закривають переїзд, повз нас повільно проповзає такий самий тепловоз із кількома десятками вагонів.
– Ми тут стоїмо, – машиніст Павло дивиться у книжку із записами, – десь із початку лютого. Звісно, що машиністи міняються, інакше ніяк. Так, я місцевий, живу у Бахмуті. На роботу ходити відносно близько, – жартує він дивлячись на вагони, які проповзають за вікном.
Каже, що кожного дня його локомотив спалює 170 літрів солярки, але порівняно із збитками, які завдає простоювання тепловоза – це ніщо. Однак точної вартості одного дня експлуатації техніки не називає. Обмежується розпливчастим визначенням «дуже багато». У нас за спиною стоїть чоловік передпенсійного віку. Також одягнений у камуфляж. Контролює машиністів. Намагаємося з’ясувати, який з батальйонів він представляє.
-А ви також ветеран АТО?
-Так.
-Скажіть, ви з якого батальйону? – запитання лишається висіти в повітрі.
Чоловік дивиться кудись в далечінь через скло кабіни. Так само він реагує на повторне питання. Аналогічна реакція в нього і на спробу з’ясувати, де ж ветеран АТО воював. Він робить вигляд, що недочуває.
Читайте також: Вугілля розбрату. Кому вигідна чинна модель закупівлі вугілля для українських ТЕС
– Скажіть, у якому підрозділі ви хоча б служили?, – продовжуємо допитуватись в чоловіка.
– У двадцять… – кінець фрази розчути не вдається.
Товарний потяг завершує маневрування і рушає назад. Ветеран двадцять-якогось батальйону виходить покурити на вулицю. З машиністами зав’язується більш відкрита розмова.
– Я взагалі-то не проти цього блокування. Ідея перекрити торгівлю з «ДНР» непогана сама по собі. Єдине – викликає питання її реалізації. Чому заблокували тепловоз? Чому б сюди не поставити якийсь пасажирський вагон? І блокувальникам буде де жити, і опалювати його дешевше, і колія заблокована, і тепловоз не простоює. З цим не склалося. Добре, чому блокують дорогу саме в Бахмуті? Там, далі, є селище Курдюмівка, його Україна контролює. І там видобувають глину. Але через блокування залізниці, а саме через наш тепловоз, доволі складно цю глину транспортувати. Виникає питання – чому залізницю не заблокували в Курдюмівці?, – нашу розмову перериває диспетчер, який саме дає наказ рухатися на дозаправку.
Блокувальники вже підготувалися. Шлагбауми опущені, вантажівка із цистернами соляри підігнана, електронасос лежить на землі. В кабіну повертається наш знайомий ветеран двадцять-якогось батальйону.
– Якщо б ми не дозаправились, то палива вистачило б ще на добу максимум. А якщо цей тепловоз заглохне – то даю 80% гарантії, що самотужки він вже не заведеться. У нас дуже стара установка стоїть. І тоді треба буде підігнати щонайменше такий самий тепловоз і «прикурити» його, – сміючись каже Павло.
Зупиняємося за переїздом, машиністи відкривають бак, підпирають кришку від нього великою палицею, вмикають насос. Він натужно починає перекачувати пальне у тепловоз. Активісти ж із серйозним виглядом чергують біля шлагбаумів.
– Чому ми не блокуємо Курдюмівку? Так, я з вами згоден, що пост треба було ставити там. Але коли ми туди прийшли – нас вже чекала поліція. І ми зімпровізували, вирішили стати у Бахмуті. Глина… ми намагаємося вирішити це питання. Вчора от пропустили 50 вагонів із цим вантажем. Скільки разів заправляли тепловоз?, – активіст із позивним «Сільвер» нахмурено дивиться поперед себе, а потім починає сипати емоціями.
– Я вам, звісно, не кажу, як писати матеріал. Ви можете написати його критично, можете нейтрально. Але коли нас хочуть облити брудом, то рахують саме кількість соляри, спаленої тепловозом, кількість збитків від його простою. Але ви краще порахуйте, скільки сєпари отримують грошей від торгівлі з Україною?! Ці ж кошти повертаються нам потім у вигляді куль в наших військових! – патетично говорить він.
І на додачу обіцяє: активісти «заблокують всі залізничні шляхи сполучення з окупованими територіями». Але яким саме чином – не говорить. Також лишається незрозумілим, чи відомі активістам всі залізничні гілки, якими рухаються товари з ОРДіЛО, чи вони все ж імпровізують на ходу.
Читайте також: Неприхований бенефіціар. Якою є роль Ахметова в економічній співпраці з ОРДіЛО
За пару годин почне сідати сонце. На коліях так само торохкотить тепловоз, в який заливають паливо. Біля наметів до одного з чоловіків у камуфляжі причепилася дівчинка-школярка – кілька днів тому їй обіцяли згущеного молока. Оточуючі чекають на приїзд Семена Семенченка, який начебто має скоординувати їх подальші дії. Згодом учасники руху заблокують колії поблизу станції «Фенольна». Національна поліція відкриє провадження за фактами блокування залізничного переїзду, захоплення електровоза та локомотива. Ми ж їдемо геть.
На блокпосту, ближче до Костянтинівки, нас зупиняють поліцейські.
– Ви з Бахмута? О, і що там блокувальники? Сидять, чаї ганяють? Ото нема що людям робити. Краще б якоюсь кориснішою справою зайнялися. Ну гаразд, щасливої дороги! – скоромовкою видає поліцейській у камуфляжі.
За кількадесят метрів від блокпосту видно посилений наряд поліції. Втім, нас вони не чіпають. Авто набирає швидкості, лишаючи за спиною переїзд у Бахмуті із заблокованим локомотивом, активістами і розмовами про торгівлю на крові.