У середині липня ЗМІ повідомили про викрадення зі Свято-Покровського жіночого монастиря УПЦ Московського патріархату в Києві ігумені та її помічниці. Справа покрита мороком – священнослужителі жодним чином не коментують ситуації. Натомість джерела Тижня в правоохоронних органах розповідають, що жінок тримали в підвалі й вимагали повернути $15 млн. Ці гроші начебто надійшли за дорогі іномарки, які не обкладалися митом. Саму схему нібито організувала дружина колишнього високопосадовця: автівки постачали за безмитною схемою, що передбачає ввезення товарів, які не використовуватимуться у вільному обігу на території України. Після здобуття безмитного статусу товари переоформлюють на третіх осіб. А в монастирі дехто якимось чином був задіяний у цій схемі. Проте не всі покупці отримали свої автівки, через що начебто монахинь і викрали, вимагаючи повернути гроші.
Скандал із часом улігся, про нього почали потроху забувати. Однак в Україні це не перший випадок, коли під релігійним прикриттям проводяться мільйонні оборудки. Так само як і у світі. Але з однією лише різницею, що в розвинених країнах духовні центри нині перебувають під особливо пильним оком суспільства та контролюючих органів. Приміром, в Італії досі не вщухає скандал з оприлюдненням у ЗМІ даних про те, що за участю Банку Ватикану відмивали гроші «Ндрангети» – одного з трьох найкривавіших злочинних угруповань Апеннінського півострова. Прискіпливу увагу контролюючих органів до людей у сутанах пояснити просто: під час економічної кризи чимало урядів намагаються перевірити діяльність усіх суб’єктів, здатних мінімізувати податки чи відмивати брудні кошти. Історично саме монастирі та храми вважають першими офшорними зонами, бо їхня господарська діяльність не підлягала оподаткуванню. Сучасні церкви в багатьох країнах зберегли багато ознак внутрішньодержавних податкових гаваней: в офіційних документах FATF, міжнародної групи, що бореться з відмиванням брудних грошей, церковні фонди згадано серед засобів, використовуваних для приховування доходів.
Натомість в Україні ситуація з контролем дещо інша. На церковному арго вираз «від диявола» означає «не пхайся не у свою справу». Саме таку відповідь діставав Тиждень від представників найбільших релігійних структур України, запитуючи про джерела гігантських фінансових потоків, які вирують під їхньою егідою. А контролюючі органи в Україні, як з’ясувалося, дивним чином не цікавляться господарською діяльністю церков. Неофіційно ж експерти Тижня підтверджують факт, що наші церкви часто використовують як інструмент мінімізації податків чи легалізації тіньових доходів.
Спрощені правила
За даними Міністерства культури, в Україні налічується 30 880 священнослужителів. За 2011-й вони сплатили державі 15,9 млн грн податку з доходів фізичних осіб (15%). Тобто сукупно на той час отримали 106 млн грн річного доходу. Із цих показників випливає, що один служитель церкви одержував 3432 грн за рік, або 286 грн за місяць. Ті суми аж ніяк не збігаються з образом розкішних авто й садиб багатьох священиків.
В українській податковій не змогли назвати жодного скандалу з ухилянням від сплати фіскальних зборів, в якому замішані духовні структури. «Упродовж 2009–2012 років не було відкрито кримінальні провадження у зв’язку з фактами порушення податкового законодавства релігійними організаціями за матеріалами працівників податкової міліції», – повідомили Тижню в прес-центрі останньої (підготовка статті почалася до трансформації ДПСУ в Міндоходів. – Ред.). Для сегмента з пільговим режимом оподаткування це просто-таки вражаюча статистика. Бо решта секторів, які мають відповідні пільги в Україні, раз по раз опиняються в полі зору суворого фінансового моніторингу. Усі, окрім релігійних структур. На початку 1990-х згідно з низкою законів та нормативних актів вони дістали податкові пільги, бо є некомерційними організаціями. ПК закріпив за ними ці права.
Його 197-ма стаття звільняє від податку на прибуток операції з надання таких культових послуг, як хрещення, укладення церковного шлюбу, похорон, молебень, панахида, освячення помешкань, автомобілів тощо, а також операції з постачання предметів культового призначення: свічок, ікон, лампад, ладану, вінців, скульптурних зображень святих, богослужбової літератури тощо (загалом у переліку понад 60 видів товарів). Водночас податок слід сплачувати, якщо ведеться торговельна діяльність товарами харчової групи: медом, чаями, хлібом тощо. При цьому згідно зі ст. 157 ПК не оподатковуються доходи релігійних організацій, «отримані у вигляді коштів або майна, які надходять безоплатно або у вигляді безповоротної фінансової допомоги чи добровільних пожертвувань; будь-яких інших доходів від надання культових послуг, а також пасивних доходів». Як пояснюють фіскали, суми прибутку, використовувані з доброчинною метою, не підлягають оподаткуванню. Тобто якщо при монастирі діє кафе, то воно має сплачувати податки на загальних засадах. Але, коли дохід спрямовано на доброчинність, податки мінімізуються.
Крім того, релігійні структури звільняються від плати за землю. Незважаючи на торгівлю спиртними напоями в церквах, за інформацією податківців, такі організації не сплачували акцизного податку в 2007–2012 роках.
Найкращою ілюстрацією рівня сплати податків церквами є офіційні дані. За інформацією Міністерства культури і туризму, релігійна мережа в Україні на 1 січня 2012-го налічувала 55 віросповідних напрямів, 36 500 релігійних організацій, зокрема 35 013 релігійних громад. Фіскали підрахували, що всі вони за 2011 рік сплатили до бюджету 1,09 млн грн податку на прибуток (з 1 квітня 2011-го ставка дорівнювала 23%). Тобто виходить, що нерелігійна діяльність усього розмаїття вітчизняних культових центрів із магазинами, готелями, фабриками тощо отримала 2011-го лише близько 4,4 млн грн прибутків із комерційної діяльності, або в середньому по 120 грн за рік на одну релігійну організацію.
Внутрішній офшор
Повний перелік видів соціальної діяльності мають одиниці конфесій, але за ним оцінити ефективність і корисність деяких із тих заходів для суспільства складно. Наприклад, до соціальної відповідальності церков зараховують відкриття недільних шкіл. Утім, функціонують такі структури зазвичай у самих-таки церквах, і їхньою головною метою є лише залучення нових парафіян. Для порівняння зауважмо, що в розвинених країнах не школи, а госпіталі та лікарні є осередками соціальної діяльності церков. За підрахунками тижневика The Economist, витрати, зокрема на доброчинність, католиків у США сягають $170 млрд за рік, причому 57% цих коштів спрямовують на охорону здоров’я. В Україні теж є схожі ініціативи, але вони не такі поширені.
Для деяких регіонів в Україні церкви є чи не єдиними стратегічними підприємствами. Хоча, не маючи «економічних» конкурентів, вони не завжди поводяться коректно. Як-от Почаївська лавра. За радянської влади на її території було збудовано цілий комплекс соціальних закладів, головний із яких для міста – лікарня. 2000 року будівлі повернули церкві, але священики не залишили лікарню місту, що є величезною проблемою для почаївців – зараз на операції та медичні обстеження вони мають їздити деінде. Проте в УПЦ (МП) на таке зауваження відказують, що місто Почаїв значною мірою заробляє саме завдяки прощам до Лаври.
Представники найбільших церковних структур головним джерелом свого фінансування називають пожертви. «Більшу частину доходів становлять саме вони та продаж свічок. Є пожертви парафій на єпархію, але це невеликі суми. Що ж до хрестиків, іконок та релігійної літератури, то такі речі купують кілька разів у житті й ще в 1990-х більшість наших співвітчизників придбали все необхідне для себе та власних осель», – каже прес-секретар предстоятеля УПЦ (МП) Георгій Коваленко. Але обсяги цих внесків – і не тільки в парафії УПЦ (МП), а й інших церков – на сьогодні підрахувати неможливо. Усі церковні організації зазначають, що не мають єдиної фінансово-економічної структури, тобто очільник тієї чи тієї з них не може апріорі знати, скільки пожертв отримали в окремо взятій підзвітній йому громаді. «Всеукраїнський союз об’єднань євангельських християн-баптистів не має єдиної фінансової системи. Але як юридична особа він підзвітний державним інституціям», – СЦ ЄХБ, що налічує понад 2,5 тис. громад по всій країні. Представники римо-католиків, греко-католиків та УПЦ (КП) відмовилися розповідати будь-що про економічну складову власної діяльності, як і про свої соціальні проекти.
Хоча, з одного боку, фактично громади перераховують відсотки на користь загального релігійного об’єднання, з іншого – вони отримують фінансування у вигляді допомоги в реалізації соціальних проектів згори. «Фінансові надходження – справа самої церкви, для якої це не хаотичний процес. У церковних організацій, безумовно, мають бути стабільні доходи, які складаються з добровільних пожертв вірників, благодійних внесків. Так накопичуються ресурси для реалізації різних, зокрема соціальних, проектів», – пояснює Людмила Филипович, заввідділу релігійних процесів в Україні Інституту філософії НАНУ. Та якщо консолідована фінансова звітність щодо діяльності найбільших церков і є, то оприлюднювати її ніхто не бажає.
Водночас актуальним лишається питання походження коштів, які потрапляють до релігійних структур як пожертви. Офіційно мінімізувати сплату податку на прибуток підприємств через церковні структури неможливо: фіскальне законодавство дозволяє списати на збитки лише 4% пожертви, уся інша благодійність перераховується з оподаткованого доходу загального. Церква ж, згідно зі ст. 157 ПК, звільняється від податків із коштів або майна, які надходять безоплатно або у вигляді безповоротної фінансової допомоги чи добровільних пожертвувань. Тоді, як згідно з ПК, рядові одержувачі благодійних внесків спрямовують до бюджету 15–17% податку. Але більшість «лепт» надходить до церков готівкою, тож у «конфесійні офшори» можуть потрапити кошти різного походження.
Релігійні структури наполягають, що неоподаткування пожертв є логічним, адже інакше це матиме вигляд подвійного оподаткування. «Посольство Боже» провадить діяльність лише коштом добровільних пожертв своїх членів. А ті пожертви й десятини не обкладаються податками, тому що податки на них уже сплатили самі члени та парафіяни», – розповіли Тижню в «Посольстві Божому». Нагадаємо, його вірники були активними вкладниками King’s Capital, класичної фінансової піраміди. Діяльність велася без відповідного ліцензування Держфінпослуг чи НКЦБФР. У 2009 році суд визнав King’s Capital банкрутом. За даними МВС, сума збитків потерпілих сягнула 141 млн грн.
Утім, якщо хтось офірує на релігійні потреби валізу з украденим мільйоном чи кошти сумнівного походження, встановити це де-факто буде неможливо, бо ж, за версіями самих релігійних діячів, консолідованого фінансового відстеження пожертв у них немає. «Церква виборює право на пільгове оподаткування, оскільки благодійні внески отримує з доходів громадян, які вже сплатили податок. Але це стосується тільки чесно зароблених грошей. А скільки їй дістається пожертв, здобутих неправедним шляхом, ніхто не скаже», – зазначає Людмила Филипович.
Церковне дзеркало
Таким чином, на сьогодні економічно-релігійна діяльність в Україні захищена податковими індульгенціями, відсутністю офіційної консолідованої звітності та самим іміджем релігійних структур. Хоча з огляду на декларування некомерційної природи останніх та ролі моральних авторитетів суспільства лишається незрозумілим, із чим саме пов’язане мовчання й чим може зашкодити тій чи тій церкві розголос інформації про рівень доходів.
«Чи зацікавлена церква в сучасній Україні чесно показувати свої доходи? Чесно сплачувати податки, відкрито звітувати перед суспільством і державою за свою фінансову діяльність? Ні! Допоки саме суспільство не почне жити чесно, і в неї буде спокуса щось приховати, не показати, вивести в тінь», – уважає пані Филипович. За її словами, у європейських країнах відносини між церквою та державою, зокрема й економічно-фінансову сферу, визначають спеціальні договори – конкордати, у яких прописано і питання оподаткування на користь церкви, і обсяги заробітних плат священиків, державних дотацій на реставрацію храмів тощо. В Україні такого впорядкування відносин між сторонами поки що немає.