Кількома останніми роками Україна має сумнівне лідерство у Європі за кількістю розлучень: на 1 тис. осіб їх припадає 5,3. І це тоді як офіційно одружуються громадяни держави досить активно, принаймні більше, ніж західноєвропейці (в них кожен третій шлюб є цивільним, у нас – лишень кожен десятий). На думку експертів, українці просто не вміють уберегти свого подружнього життя, хоч і прагнуть якомога швидше його розпочати. Серед головних руйнівників зареєстрованих сімей – не тільки постійні фінансові складнощі, а й те, що нині шлюбного віку досягло покоління, яке зростало в 1990-х роках, коли суспільство упало в психологічно-демографічну яму.
АЛКОГОЛЬ, АЛІМЕНТИ Й СКРУТА
«Українці – матримоніально доволі активна нація, – стверджує соціопсихолог Андрій Струтинський. – Однак ця активність нагадує мильну бульбашку: люди швидко й достатньо легко одружуються, так само швидко й легко розлучаються, отож сім’я перестала бути головним фактором у цементуванні суспільства. Ми дуже часто трактуємо шлюб несерйозно, а тому й розриваємо. Важливим тут є і економічний чинник. Результат – неповага до шлюбу як такого. Звичайно, не забуваймо і про одну з найстрашніших епідемій, яка лютує в Україні, – алкоголізм. Через нього розпадається кожен четвертий-п’ятий шлюб».
Сергій та Людмила з Житомира прожили в подружжі шість років, у них підростає син Олексій. Сергій вирішив розлучитися, бо зустрів іншу жінку, з якою хоче розпочати нове життя. Єдиним неузгодженим пунктом між ним та колишньою дружиною є дитина: Людмила погрожує, що не даватиме батькові змоги бачитися із малюком. Однак, згідно зі статистикою, в Україні дитина аж ніяк не є стримувальним чинником під час розлучення – до 50% шлюборозлучних процесів припадає на родини з дітьми. Щороку більшає неповних сімей: такою нині є кожна п’ята, до того ж у 90% випадків синів і дочок виховує мати-одиначка.
Київське подружжя Охрименків наразі в процесі розлучення. Олег і Ольга прожили разом майже дев’ять років, дітей не мають, хоча планували малюка саме на цей рік. Обоє кажуть, що одружувалися, керуючись почуттями. «Мені важко жити з жінкою, яка через стільки років спільного життя не розуміє, що в кожного чоловіка бувають скрутні фінансово, а отже, і психологічно часи, – стверджує Олег. – За останні два роки мій бізнес почав занепадати через постійні наїзди податкової. Зрозуміло, грошей відчутно поменшало і зберігати рівень життя, до якого ми звикли, стало нереально. Але жінка замість того, щоб підтримати мене в найважчий момент, заповзялася пиляти. На таке я не підписувався».
Читайте також: Шлюби вінчані й невінчані
Ольга, своєю чергою, звинувачує чоловіка у відсутності емоцій та нездатності бути главою сім’ї. «Часто приходить додому нетверезим, – каже вона. – А це для мене і стало останньою краплиною, алкоголіка я не терпітиму. Мій батько пив, це страшно». Заяву до РАЦСу збираються нести найближчим часом.
Ця ситуація досить типова для України. Фахівці твердять, що середньостатистична подружня пара в державі розриває шлюб після 11 років спільного життя через кризу в стосунках, яка найчастіше має фінансове підґрунтя, що супроводжується пияцтвом і, зрештою, породжує непереборні конфлікти. До того ж в Україні дуже легка процедура розлучення й сміхотворно малий обсяг аліментів, котрі має сплачувати чоловік, що також є важливим чинником у формуванні легковажного ставлення до шлюбних процедур.
У наших реаліях на розір-вання матримоніальних відносин витрачають у середньому півтора місяця, тоді як у багатьох країнах Європи порізно слід прожити щонайменше рік, аби суд узагалі прийняв заяву. До того ж дозвіл на виплату аліментів обсягом у кілька відсотків офіційного заробітку без урахування його «чорної» частини призводить до того, що більшості чоловіків ця невеличка сума аж ніяк не стримує від розлучення: справді, віддавати 300–400 грн за місяць для жителя великого міста не є аж надто великою проблемою. В Україні аліменти стягують виключно на користь дитини, тоді як у багатьох країнах чоловік має розщедрюватися ще й на утримання екс-дружини аж до моменту, коли вона знову зв’яже себе путами Гіменея.
«Нормальна держава завжди зацікавлена не лише в тому, щоб люди одружувались, а й щоб шлюби були якомога міцніші, – вважає соціолог Сергій Мазурець. – Бо сім’я – це наріжний камінь суспільства. Раніше вона мала давати нові робочі й солдатські руки, а нині ще й стала важливим соціально-економічним чинником. За статистикою, сімейні люди витрачають удвічі більше грошей, ніж одинаки, тобто родина є набагато вигіднішою економічно формацією, плюс вона важливий фактор стабілізації суспільного життя. Ні для кого не секрет, що самотні чоловіки помітно більше схильні до агресії та радикалізму, ніж одружені. Але українська держава ніколи за 20 років не артикулювала будь-якої виразної політики в питаннях шлюбу».
КРИЗОВЕ ПОКОЛІННЯ
За даними дослідження Research & Branding Group, 79% українців, що вступили в шлюб, зробили це, керуючись почуттями, 15% – розумом. «Важливим поясненням несерйозного ставлення українців до шлюбу є наша незріла гіперемоційність у цьому питанні, – стверджує психолог Надія Артишко. – Тобто більшість одружується на хвилі почуттів, що, власне, й непогано. Однак проблема шлюбних стосунків у тому, що почуття вирішують аж ніяк не все й, коли минає перша хвиля емоцій, залишається сувора буденність. Цікаво й інше: хоча переважна частина тих-таки західноєвропейців спочатку живуть у цивільному шлюбі, чимало з них оформлюють згодом і офіційний. Тоді як у наших реаліях більшість цивільних розпадаються, так і не породивши нормальної сім’ї. Усе це від загальної невпевненості українців як у завтрашньому дні, так і в самих собі, від загальної інфантильності суспільства».
«Україна та інші пострадянські країни – лідери за рівнем розлучень у Європі, – констатує науковий співробітник Інституту демографії та соціальних досліджень Людмила Слюсар. – Перша хвиля зростання їх кількості спостерігалася наприкінці 1960-х, після того як спростили складну, двоступеневу систему розірвання шлюбів. До кінця 1980-х відсоток розлучених був практично незмінним, але на початку 1990-х, у часи кризи, почав різко зростати. Після 2000-х хвиля пішла на спад, але процес цей непослідовний, із коливаннями. За нашими даними, у 2010–2011 роках знову зросла кількість пар, що розлучаються».
Експерти прогнозують поглиблення тренду. Україна досі не оговталася від економічної кризи 2008–2009 років, яка вдарила не тільки по кишенях людей, а й по їхній упевненості в завтрашньому дні, що тільки-но почала формуватися після помірного зростання добробуту в середині 2000-х. Соціологи зазначають, що в усіх світоглядних установках українців нині відбувся відхід назад, до показників початку 2000-х. Оскільки економісти прогнозують другу хвилю кризи, можна припустити: досить багато громадян невдовзі забажають розірвати свої шлюби зі згаданих вище причин.
Читайте також: Чому у Франції занепадає шлюб
Однак є ще одна важлива соціально-демографічна тенденція, яка зумовлює нинішню шлюбну ситуацію в Україні. «За останні два-три роки матримоніального порога досягло покоління 1980-х років народження, яке зростало ментально та психологічно в «лихі 1990-ті», – пояснює Андрій Струтинський. – Саме тоді стався вибух розлучень, адже більшість людей, моментально викинутих у незнайомий світ, просто не змогли втримати свого звичного життя. Шлюбного також. Діти, які тоді зростали в атмосфері хаосу, повної деформації всього усталеного, відсутності будь-якої зрозумілої моралі, ввібрали в себе невпевненість у завтрашньому дні, небажання брати на себе будь-які довготривалі обов’язки. Тому це кризове покоління, більша частина якого вже з легкістю одружилася, зараз і розлучається, адже для його представників шлюб не є чимось архіважливим, вони не вважають, що у кризових ситуаціях варто триматися за шлюбний союз, швидше з точністю до навпаки. Помітним чином на цю генерацію впливає і загальноєвропейська тенденція дорослішання шлюбів та великої кількості офіційно не оформлених союзів. І підкреслю: якщо західноєвропейці зазвичай ставляться до цивільного шлюбу як до перевірки себе перед подружнім життям, то українці просто не хочуть обтяжувати себе зайвими матеріальними та психологічними обов’язками».
Справді, за даними Інституту демографії та соціальних досліджень, якщо серед українців віком 50–54 років у офіційному шлюбі перебувають понад 80% людей, то серед молоді до 30 років – тільки 44%. На сьогодні в державі середній шлюбний вік чоловіка – 30, жінки – 27 років. І при цьому 10–12% пар офіційно не реєструють своїх стосунків – здебільшого це молодь до 35 років.
«Сім’я та шлюб у Європі й США поступово утрачають свій традиційний сенс, – констатує Надія Артишко. – В цьому плані ми не сильно відрізняємося від так званих розвинутих країн. Однак найбільша проблема в тому, що коли там шлюб замість старих релігійно-консервативних сенсів поступово набуває нового соціального значення, то в Україні знецінення інституту традиційного шлюбу породжує соціально-психологічну й моральну пустку». Тож проблема не стільки у зростанні кількості цивільних шлюбів та розлучень як таких, а в тому, щоб люди нарешті здобули впевненість у завтрашньому дні, яка й підніме самооцінку, й дасть змогу ставитися до свого особистого життя з більшою увагою та повагою.